Артемізія Джентілескі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артемізія Джентілескі
італ. Artemisia Gentileschi
Artemisia Gentileschi Selfportrait Martyr.jpg
«Автопортрет». 1615 рік
Народилася 8 липня 1593(1593-07-08)[1][2][…]
Рим, Папська держава
Померла 1653[4][2]
Неаполь, Італія
Національність італійка
Діяльність художниця
Володіє мовами італійська[1]
Членство Акадесія витончених мистецтв[d]
Напрямок Караваджизм
Жанр портрет і релігійний живопис[d]
Magnum opus Judith Slaying Holofernes[d], Adoration of the Magi[d] і Judith and her Maidservant[d]
Конфесія католицтво
Батько Ораціо Джентілескі
Мати Пруденція Монтоне
Брати, сестри  • Francesco Gentileschi[d]
У шлюбі з П'єтро Антоніо Стіаттесі
Діти 2 доньки

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була збезчещена флорентійським художником Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася до Неаполь, де і жила до самої смерті.

Творчість[ред. | ред. код]

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізіє була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентилески — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

У літературі[ред. | ред. код]

Роман про Артемізію було написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він придбав форму щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці С'юзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Artemisia Gentileschi
  3. Encyclopædia Britannica
  4. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118936794 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.