Арто Паасілінна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арто Паасілінна
фін. Arto Paasilinna
Paasilinna 20071130.jpg
Народився 20 квітня 1942(1942-04-20)[1][2][…]
Кіттіляd, Лапландія, Фінляндія
Помер 15 жовтня 2018(2018-10-15)[4][5] (76 років)
Еспоо, Уусімаа, Фінляндія[4]
·цереброваскулярні хворобиd
Громадянство
(підданство)
Flag of Finland.svg Фінляндія[6]
Діяльність письменник, поет, журналіст, романіст, сценарист
Мова творів фінська[7]
Роки активності з 1964
Жанр роман і поезія
Magnum opus Рік зайця, Лють щасливої людиниd, Чудове самогубство в колі друзівd і Найкраще у світі селоd
Брати, сестри Ерно Паасіліннаd, Рейно Паасіліннаd і Маурі Паасіліннаd
Нагороди
Сайт: artopaasilinnanseura.fi

Арто Паасілінна у Вікісховищі?

Арто Паасілінна, також в українських перекладах Паасилінна[8][9] (фін. Arto Paasilinna; 20 квітня 1942 року, Кіттіля — 15 жовтня 2018, Еспоо) — фінський письменник, один з найуспішніших і найвідоміших сучасних письменників Фінляндії[10][11][12]. Написав 47 книг, з них 35 романів, його книги перекладені більш ніж сорока мовами[13], у тому числі, українською[8][9], та продані загальним тиражом більш ніж 8 млн екземплярів[10][13]. Його найвідоміший роман, «Рік зайця», був перекладений більш ніж тридцятьма мовами, був двічі екранізований і завоював низку міжнародних нагород[12].

Окрім Фінляндії, Арто Паасілінна здобув неабияку популярність у Франції, де його порівнювали з Габрієль Гарсія Маркесом[13], та Італії[14].

Багато творів Арто Паасілінна були екранізовані[15][16], два твори адаптовані у графічні романи. Окрім романів Паасілінна писав також сценарії для кіно- та телефільмів[15][17].

Біографія[ред. | ред. код]

Арто Паасілінна народився 20 квітня 1942 року в селищі Алакюла[18][19] (фін. Alakylä) округу Кіттіля (пол. Kittilä) в Лапландії (північна частина Фінляндії)[16]. Його батьки походили з тієї частини Фінляндії, яка у радянсько-фінську війну була захоплена, а після Другої Світової війни анексована Радянським Союзом. Родина Паасілінна спершу втекла до Норвегії, після її окупації Третім Рейхом — до Швеції, і нарешті — до Лапландії[18][15].

В ранньому віці Арто втратив батька, мати залишилася одна із сімома дітьми, тому Арто був змушений змалку працювати, спробувавши себе у більш ніж десяти різних професіях, у тому числі, був лісорубом і чорноробом на фермі[15][16]. У 1962—1963 роках навчався у Лапландській народній академії[12][14], тоді ж спробував себе у журналістиці, обіймаючи посаду інтерна в регіональному виданні Lapin Kansa[15]. З 1963 року по 1988 рік пропрацював журналістом, колумністом, а пізніше — редактором у багатьох фінських газетах і журналах, зокрема, Nuoren Voiman Liitto, Nuori Voima-lehti[16].

Свій перший роман Арто Паасілінна написав у 1972 році, який втім, не мав значного успіху. У 1975 році Паасілінна, який на той час обіймав посаду редактора досить великого щотижневика APU, розчарувався у журналістиці та зажадав життєвих змін[16]. Влітку того ж року він звільнився з посади редактора, залишившись колумністом, продав свій човен задля фінансування письменницької діяльності і написав роман «Рік зайця» (1975 рік був за китайським гороскопом Роком Дерев'яного зайця), який здобув шалений успіх, був перекладений двадцятьма мовами та двічі екранізований. Комерційний успіх «Року зайця» дозволив Арто Паасілінна присвятити себе письменництву, хоча він продовжував публікувати авторські статті, та навіть працював колумністом на фінському радіо[16]. У 1977 році письменник уклав контракт на публікацію його книг із найбільшим фінським видавництвом WSOY[16], яка на зламі тисячоліть стала найбільшою медіакорпорацією Північної Європи.

У 2002 році, до 60-річчя Паасілінна, фінський журналіст опублікував біографію письменника під назвою «Lentojätkä. Arto Paasilinnan elämä»", і того ж року сам Паасілінна видав автобіографію під назвою «Yhdeksän unelmaa»[16].

Останні дев'ять років через важку хворобу нових романів не видавав[20], але, за словами старшого сина Петтері Паасілінна, писав задля власної розваги[11]. У жовтні 2009 року Паасілінна потрапив до лікарні з інсультом[20], а в квітні 2010 року переїхав до будинку-інтернату для літніх людей[16].

Помер у віці 76 років, вранці 15 жовтня 2018 року, від порушення мозкового кровообігу, у будинку для літніх людей в Еспоо[10][21][22][23][11][24][13][20].

Родина[ред. | ред. код]

Батько — Вяйне Паасілінна (Väinö Paasilinna; 1902—1950), працював поліцейським, пізніше — юрисконсультом. Своє справжнє прізвище — Гуллстен (Gullstén) — він змінив на Паасілінна (з фінської — «кам'яна фортеця») у 1934 році, внаслідок конфлікту в родині[16]. Мати — Хільда-Марія Паасілінна (Hilda-Maria Paasilinna; 15.08.1908–1983), у дівоцтві Ніва (Niva), народилася в Петсамо[16].

Окрім Арто, в родині було ще шість дітей — чотири сина та дві доньки. Брати Ерно (Erno Paasilinna; 1935—2000) та Маурі (Mauri Paasilinna; 1947) також стали письменниками, Рейно Паасілінна (Reino Paasilinna; 1939) — фінський політик та член Європарламенту, Сірпа Паасілінна-Шлагенварт (Sirpa Paasilinna-Schlagenwarth; 1945) — художник[16]. Одна з сестер, Пасі Паасілінна (Pasi Paasilinna; 1935), стала директором школи в окрузі Кіттіля, друга, Салме Ауліккі Паасілінна (Salme Aulikki Paasilinna; 1933), — акторкою кіно та театру[16].

Арто Паасілінна був одружений двічі. Від першої дружини, Хіллки Онерва Нусу (Hilkka Onervan Nousu), мав двох дітей — Петтері (Petteri, 1964) та Янне (Janne, 1967). Розлучився з нею у 1967 році, у 1972 році одружився на Тертту Аніккі, у дівоцтві Каспер (Terttu Annikki Kasper)[17][14].

Творчість[ред. | ред. код]

Обкладинка українського видання роману «Рік зайця»

Художні твори Арто Паасілінна мають багато спільних рис[25], що, з одного боку дратує літературних критиків, з іншого — підтримує стабільну популярність серед читачів. Романи Паасілінна важко віднести до якогось певного жанру, його переважно характеризують як гумористичного письменника[14][25] із схильністю до чорного гумору[26]; деякі критики відносять романи Паасілінна до жанру крутійського роману[26] чи навіть до казок чи байок[27][28]. Загалом його романи — це постмодерністська і трагікомічна суміш шалених пригод, життєвих драм, гумористичних ситуацій із невеликою кількістю фантастичних деталей. Письменнику парадоксально вдається зображувати життєрадісність своїх персонажів, використовуючи такі зовсім не смішні речі, як самогубство, старіння, відчай, депресію. У творах письменника часто зустрічається гостра соціальна критика фінського суспільства і людства в цілому. Фінни зазвичай зображені у книгах Паасілінна як депресивний, нудний народ із схильністю до алкоголю. Дія творів зазвичай починається на фінській землі, у сільській місцевості[26], проте сюжет може розгортатися у будь-якій точці Землі чи за її межами.

Світ романів Паасілінна дуже чоловічий, жіночі персонажі з'являються в книгах лише у певному зв'язку із чоловічими персонажами, і зазвичай зображені як істоти, що слабкіші за чоловіків[14]. Найпопулярніший головний герой — чоловік середнього віку, сильний, ексцентричний та часто самотній[26].

Важливим персонажем у романах Паасілінна є, як не дивно, природа, часто зустрічаються персонажі-звірі, які мають людську свідомість і можуть говорити та діяти як люди. Наскрізною темою в романах Паасілінна є протиставлення ідеї людського суспільства із його культом надмірного споживання до ідеї дикої природи[28][25].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • 1972 — Operaatio Finlandia
  • 1974 — Paratiisisaaren vangit
  • 1975 — «Рік зайця» (вийшов українською 2003 року, переклад — Юрій Зуб, видавництво — «Кальварія», ISBN 966-663-086-9)[8]
  • 1976 — Onnellinen mies
  • 1977 — Isoisää etsimässä
  • 1979 — Sotahevonen
  • 1980 — Herranen aika
  • 1981 — «Виючий мірошник» (вийшов українською 2004 року, переклад — Юрій Зуб, видавництво — «Кальварія», ISBN 966-663-132-6)[9]
  • 1982 — Kultainen nousukas
  • 1983 — Hirtettyjen kettujen metsä
  • 1984 — Ukkosenjumalan poika
  • 1985 — Parasjalkainen laivanvarustaja
  • 1986 — Vapahtaja Surunen
  • 1987 — Koikkalainen kaukaa
  • 1988 — Suloinen myrkynkeittäjä
  • 1989 — Auta armias
  • 1990 — Hurmaava joukkoitsemurha
  • 1991 — Elämä lyhyt, Rytkönen pitkä
  • 1992 — Maailman paras kylä
  • 1993 — Aatami ja Eeva
  • 1994 — Volomari Volotisen ensimmäinen vaimo ynnä muuta vanhaa tavaraa
  • 1995 — Rovasti Huuskosen petomainen miespalvelija
  • 1996 — Lentävä kirvesmies
  • 1997 — Tuomiopäivän aurinko nousee
  • 1998 — Hirttämättömien lurjusten yrttitarha
  • 1999 — Hirnuva maailmanloppu
  • 2000 — Ihmiskunnan loppulaukka
  • 2001 — Kymmenen riivinrautaa
  • 2003 — Liikemies Liljeroosin ilmalaivat
  • 2004 — Tohelo suojelusenkeli
  • 2005 — Suomalainen kärsäkirja
  • 2006 — Kylmät hermot, kuuma veri
  • 2007 — Rietas rukousmylly
  • 2008 — Neitosten karkuretki
  • 2009 — Elävänä omissa hautajaisissa

Нехудожні твори[ред. | ред. код]

  • 1964 — Karhunkaataja Ikä-Alpi
  • 1971 — Kansallinen vieraskirja, graffiitti eli vessakirjoituksia — посібник із туалетних графіті.
  • 1984 — Seitsemän saunahullua suomalaista — путівник ділової людини по фінській сауні.
  • 1986 — Kymmenen tuhatta vuotta — путівник ділової людини по фінській історії.
  • 1998 — Hankien tarinoita — історія фінських лиж.
  • 2002 — Yhdeksän unelmaa — автобіографія.
  • 2003 — Sadan vuoden savotta — історія фінської заготівлі лісу.

Екранізації творів[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • За роки своєї літературної діяльності Арто Паасілінна публікував по одному роману на рік (окрім, 1973, 1978 і 2002 років). Він зазвичай починав нову книгу восени, писав її впродовж зими, а 31 травня передавав видавництву, яке публікувало книгу восени. Його видавець стверджував, що книги Паасілінна стали невід'ємним елементом фінської осені, як листя берез, що облітає[12].
  • З'явився у ролі перехожого на вулиці (камео) у фільмі-екранізації своєї книги Kymmenen riivinrautaa.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. NooSFere — 1999.
  2. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. BD Gest'
  4. а б Myllyoja M. Kirjailija Arto Paasilinna on kuollut // Yle UutisetYle, 2018.
  5. Munzinger-Archiv — 1913.
  6. LIBRIS — 2014.
  7. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. а б в Арто Паасилінна. Рік Зайця. calvaria.org.ua. Кальварія. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (укр.)
  9. а б в Арто Паасилінна. Виючий мірошник. calvaria.org.ua. Кальварія. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (укр.)
  10. а б в Finnish cult author Arto Paasilinna dies at 76. www.france24.com. France 24. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (англ.)
  11. а б в Author Arto Paasilinna dies aged 76. yle.fi. YLE. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (англ.)
  12. а б в г Arto Paasilinna. virtual.finland.fi. Virtual Finland. Архів оригіналу за 5 серпня 2017 року. Процитовано 18 жовтня 2018 року. 
  13. а б в г Arto Paasilinna 20.4.1942–15.10.2018. www.wsoy.fi. WSOY. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 18 жовтня 2018 року.  (фін.)
  14. а б в г д Paasilinna, Arto (1942 - ). kansallisbiografia.fi. National Biography of Finland. Процитовано 18 жовтня 2018 року. (англ.)
  15. а б в г д Arto Paasilinna. Biography. www.artopaasilinna.com. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (англ.)
  16. а б в г д е ж и к л м н п Sørensen, 2014
  17. а б Біографія на сайті IMDb. IMDb. www.imdb.com. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (англ.)
  18. а б Іван Лучук. «Інструмент виклику зацікавлення сучасною фінською літературою». Арто Паасилінна виповнюється 76 років. bukvoid.com.ua. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (укр.)
  19. Kirjailija Arto Paasilinna on kuollut – Veli Reino Paasilinna: «Arto oli vetävä persoona, joka löysi aina temppuilun aiheen». www.hs.fi. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 18 жовтня 2018 року.  (фін.)
  20. а б в г д е Författaren Arto Paasilinna död – blev 76 år gammal. www.expressen.se. Expressen. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 18 жовтня 2018 року.  (швед.)
  21. Finnischer Autor Arto Paasilinna mit 76 Jahren gestorben. www.dtoday.de. Deutschland today. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (нім.)
  22. Mort de l'écrivain finlandais Arto Paasilinna, auteur du Lièvre de Vatanena. www.lefigaro.fr. Le Figaro. 16 жовтня 2018 року. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (фр.)
  23. Finnischer Autor Arto Paasilinna gestorben. www.nnn.de. NNN.de. 16 жовтня 2018 року. Архів оригіналу за 18 жовтень 2018. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (нім.)
  24. Cristina Taglietti. Morto lo scrittore Arto Paasilinna. Narrò il senso tragicomico della vita. Corriere della sera. Процитовано 17 жовтня 2018 року.  (італ.)
  25. а б в Orthofer, 2016
  26. а б в г David Binder (6 липня 2002 року). A Skewed and Skewering Look at Finland. www.nytimes.com. New York Times. Процитовано 18 жовтня 2018 року. 
  27. The Howling Miller. www.waterstones.com. Waterstones. Процитовано 18 жовтня 2018 року. 
  28. а б Maya Jaggi. The call of the wild. www.theguardian.com. The Guardian. Процитовано 18 жовтня 2018 року. 
  29. ARTO PAASILINNA «Guareschi Award» 2016. www.worldhumorawards.org. 4 вересня 2016 року. Процитовано 18 жовтня 2018 року. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Rebecca Sørensen. Back to the Gamst Family // Lost Memories. — Morrisville, North Carolina : Lulu Press, Inc, 2014. — 128 p. — ISBN 978-1291988376.
  • M. A. Orthofer. Finland // The Complete Review Guide to Contemporary World Fiction. — Morrisville, North Carolina : Columbia University Press, 2016. — 448 p. — ISBN 9780231146753.

Посилання[ред. | ред. код]