Артур Ганч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артур Ганч
нім. Arthur Rudolf Hantzsch
Артур Ганч у 1879 р.
Артур Ганч у 1879 р.
Народився 7 березня 1857(1857-03-07)
Дрезден, Королівство Саксонія
Помер 14 березня 1935(1935-03-14) (78 років)
Дрезден, Німеччина
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність хімік, викладач університету
Alma mater Дрезденський технічний університет
Галузь органічна хімія
Заклад Вюрцбурзький університет, Цюрихський політехнічний інститут, Лейпцизький університет
Науковий керівник Йоганнес Вісліценус
Член Леопольдина і Саксонська академія наук[d]
Відомий завдяки: синтез гетероциклічних сполук

Артур Ганч у Вікісховищі?

Артур Рудольф Ганч (нар. 7 березня 1857, Дрезденпом. 14 березня 1935, Дрезден) — німецький хімік-органік, професор.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Дрездені. Закінчив Дрезденський університет (1879). Працював у Вюрцбурзькому університеті (1880). Професор Цюрихського політехнічного інституту (з 1882), Вюрцбурзького (з 1893) та Лейпцизького (1903–1927) університетів.[1]

Ганчем закладені важливі основи для синтезу гетероциклічних сполук азоту і стереохімії сполук азоту. Іншими галузями дослідження були електрохімія та спектроскопія органічних сполук.

У 1882 році відкрив реакцію одержання похідних піридину циклоконденсацією естерів β-кетокислот з альдегідами або кетонами та амоніаком (синтез піридинів за Ганчем). Синтезував тіазол (синтез тіазолів за Ганчем) (1890), імідазол, оксазол і селенозол. У 1890 році відкрив реакцію утворення пірольного кільця при конденсації ацетооцтового естеру, α-хлоркетонів та аміаку або амінів (синтез піролів за Ганчем).

Спільно з Альфредом Вернером встановив у 1890 році структуру азотовмісних сполук типу оксимів та азобензолу і висунув (1890) теорію стереоізомерів молекул, що містять подвійний зв'язок азот—вуглець; існування двох ізомерів монооксидів пояснив як випадок геометричної ізомерії. Показав (1894), що діазосполуки можуть існувати у вигляді син- і анти- форм. Був прихильником концепції, згідно з якою властивості кислот залежать від їх взаємодії з розчинниками. Висунув у 1923 році теорію псевдокислот і псевдооснов.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Albert Gossauer: Struktur und Reaktivität der Biomoleküle, Verlag Helvetica Chimica Acta, Zürich, 2006, S. 466, ISBN 978-3-906390-29-1.

Джерела[ред.ред. код]

  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира: Биографический справочник. — Москва, 1991.

Посилання[ред.ред. код]