Артур Оукен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артур Оукен
англ. Arthur Melvin Okun
Народився 28 листопада 1928(1928-11-28)[1]
Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі, США
Помер 23 березня 1980(1980-03-23) (51 рік)
Вашингтон, США
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність економіст
Alma mater Колумбійський університет
Сфера інтересів економіка
Заклад Єльський університет
Член Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

Артур Мелвін Оукен (англ. Arthur Melvin Okun, 28 листопада 1928(19281128), Джерсі-Сіті, Гудзон, Нью-Джерсі, США — †23 березня 1980, Вашингтон, округ Колумбія, США) — американський економіст, автор «закону Оукена». Голова Ради економічних консультантів при президенті США в 1968—1969 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Початок його кар'єри пов'язаний з Колумбійським університетом, де він отримав ступінь бакалавра (1949 р.) і ступінь доктора філософії (1956 р.). У 1952 році Оукен почав викладати в Єльському університеті, а в 1963 році отримав там посаду професора економіки. У 1961—1962 рр. Оукен працював у Вашингтоні в якості штатного економіста Ради економічних консультантів президента Кеннеді.

При Джонсоні Оукен повернувся на державну службу спочатку в якості члена Ради, а потім — його голови. У 1969 році Оукен прийшов в Brookings Institute в якості старшого наукового співробітника і пропрацював там аж до самої своєї смерті (1980 р.), одночасно опублікувавши книги «Політична економіка процвітання» («The Political Economy of Prosperity», Brookings Institutions, 1970), і «Рівність і ефективність: велика дилема» («Equality and Efficiency: The Big Tradeoff», Brookings Institutions, 1975) і виконуючи обов'язки співредактора періодичного наукового журналу «Brookings Papers on Economic Activity», який швидко зайняв лідируюче положення серед видань, що публікують статті з питань макроекономіки. У 1979 р. роботи Оукена по політичній економії були удостоєні почесної премії Френка Сейдмана. У 1980 р. Оукен помер.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Основна книга з макроекономіки була опублікована вже після смерті автора під назвою «Ціни і кількості: макроекономічний аналіз» («Prices and Quantities: A Macroeconomic Analysis», 1981). Ця книга являє собою одну з найбільш ретельних з усіх відомих сьогодні спроб відповісти на питання, яке колись підняв Дж. М. Кейнс:

« Чому ринки в розвинених економіках мають тенденцію пристосовуватися до змін попиту і пропозиції не за рахунок зміни цін, а за рахунок зміни кількостей; в результаті чого безробіття не призводить до зниження заробітної плати, а надлишкова потужність (надлишок товарів), відповідно, не призводить до більш низьких цін »

За життя Оукен був найбільше відомий завдяки відкритій емпіричній залежності, що існує в американській економіці, яка з тих пір називається «законом Оукена».

У своїй знаменитій статті «Потенційний ВНП: вимір і значимість» («Potential GNP: Its Measurement and Significance», 1961), Оукен проаналізував реальний валовий національний продукт США в 1950 р. на початку війни з Кореєю, коли і безробіття, і інфляція були на мінімальному рівні, і екстраполював обсяг національного виробництва цього року на майбутнє, врахувавши довготривалу тенденцію до вдосконалення виробництва (технічний прогрес). Це дало йому граничні значення цих показників в п'ятдесяті роки з повним завантаженням виробничих потужностей і повною зайнятістю (відсутністю безробіття). Потім Оукен визначив яку частину реальний валовий національний продукт, отриманий після 1950 р, становить від цього потенційного валового національного продукту і порівняв отримане співвідношення з щорічними змінами рівня безробіття. В результаті він встановив, що якщо перша величина змінюється на 3 %, друга змінюється на 1 % в протилежну сторону. Іншими словами, збільшення рівня безробіття на 1 % відповідає падінню відносно фактичного валового національного продукту до потенційно можливого (теоретично) на 3 %, тобто в даному випадку еластичність обсягу національного продукту за безробіттям складає 3 відсотки (еластичність Оукена). Ця залежність настільки чітко проявилася в американській економіці 60-их, 70-их і 80-их років, що її з повним правом можна назвати законом. Звичайно, потрібно при цьому пам'ятати, що це всього лише приблизний підрахунок, який в один прекрасний день може не виправдати очікувань, що, власне, вже і сталося: в останні роки в США еластичність Оукена визначена на рівні 1,5.

Закон Оукена[ред. | ред. код]

У тих випадках, коли коефіцієнт Оукена — відношення реального валового національного продукту до потенційно можливого — дорівнює 1, тобто, коли американська економіка діє в умовах максимально можливої зайнятості населення, як було, наприклад, в 1964 і 1972 роках, спостережуваний рівень безробіття в США складає 5,2 — 5,6 % від трудових ресурсів. Різниця між рівнем зростання економіки і рівнем її інфляції — реальною швидкістю її економічного зростання — часто називають «індексом Оукена». Саме тому рівень безробіття, рівний приблизно 5,5 %, часто описується як емпіричне значення фрідмановского «природного рівня безробіття» — такого рівня безробіття, який сумісний зі стабільним рівнем інфляції цін і заробітної плати.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Блауг М. Оукен, Артур // 100 великих экономистов после Кейнса = Great Economists since Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб.: Экономикус, 2009. — С. 225—227. — 384 с. — (Библиотека «Экономической школы», вып. 42). — 1 500 экз. — ISBN 978-5-903816-03-3.
  • Arthur M. Okun (англ.). — статья из Encyclopædia Britannica Online. Проверено 8 июня 2014.
  • J. Tobin. Arthur М. Tobin, в кн. J. Eatwell, М. Milgate and P. Newman (eds). The New Palgrave: A Dictionary of Economics, vol. 3 (Macmillan, 1987).

Посилання[ред. | ред. код]