Артур Оукен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артур Оукен
англ. Arthur Melvin Okun
Народився 28 листопада 1928(1928-11-28)[1][2][3]
Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі, США
Помер 23 березня 1980(1980-03-23)[2][3] (51 рік)
Вашингтон, США
Країна Flag of the United States.svg США
Діяльність економіст
Alma mater Колумбійський університет
Галузь економіка
Заклад Єльський університет
Посада Chair of the Council of Economic Advisersd
Науковий керівник Артур Бернс[4]
Аспіранти, докторанти Donald D. Hesterd[4]
Членство Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

Артур Мелвін Оукен (англ. Arthur Melvin Okun, 28 листопада 1928(19281128), Джерсі-Сіті, Гудзон, Нью-Джерсі, США — †23 березня 1980, Вашингтон, округ Колумбія, США) — американський економіст, автор «закону Оукена». Голова Ради економічних консультантів при президенті США в 1968—1969 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Початок його кар'єри пов'язаний з Колумбійським університетом, де він отримав ступінь бакалавра (1949 р.) і ступінь доктора філософії (1956 р.). У 1952 році Оукен почав викладати в Єльському університеті, а в 1963 році отримав там посаду професора економіки. У 1961—1962 рр. Оукен працював у Вашингтоні в якості штатного економіста Ради економічних консультантів президента Кеннеді.

При Джонсоні Оукен повернувся на державну службу спочатку в якості члена Ради, а потім — його голови. У 1969 році Оукен прийшов в Brookings Institute в якості старшого наукового співробітника і пропрацював там аж до самої своєї смерті (1980 р.), одночасно опублікувавши книги «Політична економіка процвітання» («The Political Economy of Prosperity», Brookings Institutions, 1970), і «Рівність і ефективність: велика дилема» («Equality and Efficiency: The Big Tradeoff», Brookings Institutions, 1975) і виконуючи обов'язки співредактора періодичного наукового журналу «Brookings Papers on Economic Activity», який швидко зайняв лідируюче положення серед видань, що публікують статті з питань макроекономіки. У 1979 р. роботи Оукена по політичній економії були удостоєні почесної премії Френка Сейдмана. У 1980 р. Оукен помер.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Основна книга з макроекономіки була опублікована вже після смерті автора під назвою «Ціни і кількості: макроекономічний аналіз» («Prices and Quantities: A Macroeconomic Analysis», 1981). Ця книга являє собою одну з найбільш ретельних з усіх відомих сьогодні спроб відповісти на питання, яке колись підняв Дж. М. Кейнс:

« Чому ринки в розвинених економіках мають тенденцію пристосовуватися до змін попиту і пропозиції не за рахунок зміни цін, а за рахунок зміни кількостей; в результаті чого безробіття не призводить до зниження заробітної плати, а надлишкова потужність (надлишок товарів), відповідно, не призводить до більш низьких цін «

За життя Оукен був найбільше відомий завдяки відкритій емпіричній залежності, що існує в американській економіці, яка з тих пір називається «законом Оукена».

У своїй знаменитій статті «Потенційний ВНП: вимір і значимість» («Potential GNP: Its Measurement and Significance», 1961), Оукен проаналізував реальний валовий національний продукт США в 1950 р. на початку війни з Кореєю, коли і безробіття, і інфляція були на мінімальному рівні, і екстраполював обсяг національного виробництва цього року на майбутнє, врахувавши довготривалу тенденцію до вдосконалення виробництва (технічний прогрес). Це дало йому граничні значення цих показників в п'ятдесяті роки з повним завантаженням виробничих потужностей і повною зайнятістю (відсутністю безробіття). Потім Оукен визначив яку частину реальний валовий національний продукт, отриманий після 1950 р, становить від цього потенційного валового національного продукту і порівняв отримане співвідношення з щорічними змінами рівня безробіття. В результаті він встановив, що якщо перша величина змінюється на 3 %, друга змінюється на 1 % в протилежну сторону. Іншими словами, збільшення рівня безробіття на 1 % відповідає падінню відносно фактичного валового національного продукту до потенційно можливого (теоретично) на 3 %, тобто в даному випадку еластичність обсягу національного продукту за безробіттям складає 3 відсотки (еластичність Оукена). Ця залежність настільки чітко проявилася в американській економіці 60-их, 70-их і 80-их років, що її з повним правом можна назвати законом. Звичайно, потрібно при цьому пам'ятати, що це всього лише приблизний підрахунок, який в один прекрасний день може не виправдати очікувань, що, власне, вже і сталося: в останні роки в США еластичність Оукена визначена на рівні 1,5.

Закон Оукена[ред. | ред. код]

У тих випадках, коли коефіцієнт Оукена — відношення реального валового національного продукту до потенційно можливого — дорівнює 1, тобто, коли американська економіка діє в умовах максимально можливої зайнятості населення, як було, наприклад, в 1964 і 1972 роках, спостережуваний рівень безробіття в США складає 5,2 — 5,6 % від трудових ресурсів. Різниця між рівнем зростання економіки і рівнем її інфляції — реальною швидкістю її економічного зростання — часто називають «індексом Оукена». Саме тому рівень безробіття, рівний приблизно 5,5 %, часто описується як емпіричне значення фрідмановского «природного рівня безробіття» — такого рівня безробіття, який сумісний зі стабільним рівнем інфляції цін і заробітної плати.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Блауг М. Оукен, Артур // 100 великих экономистов после Кейнса = Great Economists since Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб.: Экономикус, 2009. — С. 225—227. — 384 с. — (Библиотека «Экономической школы», вып. 42). — 1 500 экз. — ISBN 978-5-903816-03-3.
  • Arthur M. Okun (англ.). — статья из Encyclopædia Britannica Online. Проверено 8 июня 2014.
  • J. Tobin. Arthur М. Tobin, в кн. J. Eatwell, М. Milgate and P. Newman (eds). The New Palgrave: A Dictionary of Economics, vol. 3 (Macmillan, 1987).

Посилання[ред. | ред. код]