Археолемурові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Археолемурові
Художня реконструкція Archaeolemur edwardsi
Художня реконструкція Archaeolemur edwardsi
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Примати (Primates)
Підряд: Мокроносі (Strepsirhini)
Інфраряд: Лемуровиді
Родина: Археолемурові (Archaeolemuridae)
Forsyth Major, 1896[1]
Роди
Hadropithecus
Archaeolemur
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Archaeolemuridae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Archaeolemuridae
EOL logo.svg EOL: 10524545
Fossilworks: 40786

Археолемурові (Archaeolemuridae) — вимерла родина мокроносих приматів. Родина існувала протягом плейстоцену-голоцену на Мадагаскарі та вимерла в історичний час після появи на острові людей.

Опис[ред. | ред. код]

Археолемурові були досить великими приматами, їхня вага сягала 15-27 кг[2]. (за деякими даними, навіть 47 кг). Щодо цього вони займали проміжне положення між індрі і палеопропітековими. За краніальним характеристикам археолемурові в загальному нагадують індрієвих, проте значно відрізняються від них морфологією посткраніального скелета. Будова мозку в загальних рисах нагадувала будову мозку у інших лемуровидих, малися добре розвинені зони, що відповідають за зір, слух і координацію рухів. Очниці великі, спрямовані вперед. У археолемурових збереглися примітивні риси в будові слухового проходу і середнього вуха. Малися вібриси.

Для представників цієї родини характерна спеціалізація до харчування жорстким, переважно рослинним кормом — листям, насінням, стеблами, цибулинами тощо[3] Про це красномовно свідчить морфологія їхнього зубо-щелепного апарату. Важливою його особливістю є наявність III-го передкорінного, що втрачений індрієвимі і палеопропітековими. Зубна формула: 2:1:3:3 для верхньої і 2:0:3:3 для нижньої щелепи.[3]

Спосіб життя[ред. | ред. код]

По способу життя археолемурові нагадували деяких мавп Старого Світу набагато більше, ніж інших лемурів. Вважається, що рід археолемур був напівдеревний, будучи за своєю екологію подібним до павіана (Papio) і населяв в основному лісисті райони острова, причому мав значне поширення, оскільки відомий по безлічі залишків. Більш спеціалізований гадропітек навпаки жив на відкритій місцевості і екологічно був близький до гелади (Theropithecus). Субфоссільні залишки вищеназваних родів відомі з багатьох болотних і печерних місцезнаходжень півдня, заходу, півночі та центру Мадагаскару.[4].

Реконструкція цих лемурів як тварин, пристосованих до наземного способу життя, піднімає питання про характер навколишнього їхнього середовища. Справа в тому, що до 1980-х років вважалося, ніби то до появи на Мадагаскарі людей приблизно 1500 років тому, він був майже повністю покритий лісом. Тепер ми знаємо, що як і на будь-який інший тропічний регіон, на Мадагаскар сильно впливали кліматичні коливання в часи льодовикових періодів в останні мільйони років. Таким чином, площа лісів могла час від часу значно скорочуватися і поступатися місцем більш відкритим ландшафтам. Тому не дивно, що серед лемурів з'явилися тварини, адаптовані до такого оточенню. Сьогодні деякі дослідники вважають, що в часи прибуття на острів людей він якраз піддавався подібної періодичної посухи. Додатково викликаний ними високий рівень екологічного напруги може служити поясненням вимирання як археолемурових, так і багатьох інших представників місцевої фауни.

Класифікація[ред. | ред. код]

Родина містить два роди з трьома видами.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. McKenna, MC; Bell, SK (1997). Classification of Mammals: Above the Species Level. Columbia University Press. с. 335. ISBN 0-231-11013-8. 
  2. Н. Н. Каландадзе, А. В. Шаповалов. Судьба мегафауны наземных экосистем Мадагаскарской зоогеографической области в позднем антропоцене. — С. 14—15.
  3. а б Szalay, F., Delson, E. Family Archaeolemuridae // Evolutionary history of the Primates. — Academic Press, 1979. — P. 165-170. — ISBN 0126801509.
  4. Godfrey, L. R., Jungers, L. J., & Schwartz , G. T. Ecology and extinction of Madagascar's subfossil lemurs // Lemurs: ecology and adaptation / Gould, L., Sauthers, M. L. (Eds.). — Springer, 2006. — P. 41-64. — ISBN 0-387-34585-X.