Архітектура Великої Британії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Собор у Кентербері ввечері
Собор у Сомерсеті
Чатсворт-хаус на заході сонця.
Старе і нове у Лондоні, 2007 р.

Архітектура Великої Британії — сучасні та історичні пам'ятки, що мають архітектурну та історичну значимість.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Британська архітектура тісно пов'язана з історією країни. Часто провідні військово-політичні ініціативи йшли від її південно-східної і центральної області, відомої як Англія. Але на острові мешкали різні народи з різними культурами і мовами — Уельс, Шотландія, сусідній острів Ірландія. Англійським володарям знадобилося декілька століть, аби війнами, насиллям чи політичними хитрощами поєднати різні області у єдине королівство, що не мало федеративного устрою. Прагнення до самостійності чи хоча б до автономії у Шотландії і Північній Ірландії не було подолане і до 20 століття. В минулому це прагнення обумовило війни, низку національно-визвольних повстань і їх придушень, династичні зміни. Прагнення до автономії прориваються досі то у збройних конфліктах в Північній Ірландії, то в хвилі розповсюдження вельської мови у Уельсі — при пануванні мови англійців на острові. В досить спокійну британську сучасність це вносить риси знервованості, добре прихованої напруги через невирішеність національних проблем і демократичного устрою, і мовного питання, і релігійних розбіжностей (ірландці — прихильники католицизму в протестантському британському оточенні).

Протестантизм у формі англіканства в 16 столітті посів провідні позиції в релігійно-політичному житті королівства. Це обумовило значні особливості розвитку мистецтва на острові -

  • обмежений характер ідей відродження, що більше відбилося в літературі, а не в архітектурі чи живопису
  • короткий термін існування англійського бароко, досить стриманого і через його запозичений характер, і через протистояння з католицькими країнами Європи, прихильницями стилю бароко (стиль єзуїтів)
  • активні пошуки власного шляху в мистецтві і перевага ідеям палладіанства і класицизму в 17-18 століттях
  • міщанський чи дрібнобуржуазний характер архітектури 18-19 століть
  • національна прихильність до середньовічних форм мистецтва і архітектури і повернення до готики в 17, і особливо в 19 столітті у формі неоготики.

Доісторичні часи[ред. | ред. код]

Докладніше: Стоунхендж
Стоунхендж

З доісторичних часів збереглися мегалітичні гробниці, які відносять до доби неоліту. Серед найвідоміших споруд 2 тисячоліття до н. е. — ритуальний комплекс Стоунхендж. Велетенські кам'яні брили поєднані особливим ладом, створюють незвичний ансамбль з навколишнім краєвидом поблизу міста Солсбері (графство Вілтшир) за 130 км на південний захід від Лондона.

Це споруда з 82 п'ятитонних мегалітів, 30 кам'яних блоків, вагою по 25 тонн і висотою понад 4 м. Зверху на них покладені плити-перемички довжиною 3,2 м. Існують різні гіпотези щодо призначення комплексу — від храму до цвинтаря. Але зрозуміло, що у кам'яного Стоунхенджа були малі і дерев'яні попередники, що не збереглися. Сучасні залишки комплексу охороняють, але унікальна споруда залишається предметом дискусій, дешевих поп-акцій і порожніх медійних сенсацій, наукових досліджень і гіпотез, кінострічок, які мало що пояснюють і в історії споруди, і в її функціях.

Давньоримська колонізація[ред. | ред. код]

У 1-му тисячолітті на острові оселилися племена кельтів. Але кельтських споруд не збережено через ймовірне використання органічних будматеріалів (дерево, солома, трава, глина). Археологічні залишки дозволяють говорити про прихильність кельтів до «звіриного стилю» в ужитковому мистецтві.

У 43—69 роках нашої ери південну частину Британії колонізували вояки Стародавнього Риму. Спротив місцевих племен був таким значним, що контрольовані римлянами землі були відокремлені від варварських племен мурами. Добре збережені лише ділянки римських мурів поблизу Хаусстедса, Нортумберленд. Римляни налагодили виробництво цегли, але використовували і природний камінь. Споруди давньоримської доби збережені погано, серед відомих — * вали імператора Адріана

  • залишки терм (римських лазень) на курорті Бат
  • залишки терм у Лондоні
  • давньоримські цвинтарі з надгробками
  • римські вілли з мозаїчними підлогами тощо.

Римляни відносно недовго господарювали в Британії, а їх вплив на архітектурну ситуацію в країні не був значним в порівнянні з Італією чи Францією. Варварські племена ще не були здатні тоді наслідувати багатий будівельний досвід римлян.

Раннє середньовіччя[ред. | ред. код]

Тіт Барн у Пілтоні, (стодола), інтер'єр

В 5—6 століттях на острів пропливли германські племена (юти, англи, сакси), що змішалися з кельтами. На острові іде розпад родового устрою і починається доба раннього середньовіччя.

Приблизно з сьомого століття і рахують початок англійської середньовічної архітектури. Англосакси склалися в єдину народність. Їх архітектура — примітивні дерев'яні хижки. Але в великих родинах виник Холл (Holl), видовжена споруда з двосхилим дахом, де збирались усі працездатні. Під впливом емігрантів з Європи починається христианізація земель. Давньоримські кам'яні і цегляні споруди руйнують, а будматеріали використовують для створення простих християнських церков. Їхні зразки збереглися (Бредвелл в Ессексі, Бріксуорт в Нортхемптонширі, Бредфорд на Ейвоні, Уілшир). У 9—11 століттях землі підпали під владу Данії. Сакральні споруди Британії збільшилися, виникає трансепт, ускладнюється декор західного фасаду. Ці риси входять в традицію, що отримає розвиток в добу англійської готики.

Романський стиль в Британії[ред. | ред. код]

Докладніше: Тауер
Вільгельм Завойовник
Тауер
Собор в Ілі. Західний фасад


Острів пережив чергове вторгнення норманів у 1066 р. Завойовники створюють централізовану феодальну державу. Головує Вільгельм Завойовник, що офіційно підтримує будівництво у романському стилі (собори, церкви, замки). Військові загони норманів будують палісади з казармами для лучників і дерев'яні вежі донжони на пагорбах. З часом дерево міняють на камінь, а замки удосконалюються, збільшуються у розмірах і стають характерною ознакою усього британського середньовіччя та рисою архітектурної культури Британії взагалі. Наприкінці 12 століття в країні існувало вже 80 замків. Найважливіший серед них — замок Тауер в Лондоні, що був резиденцією Вільгельма Завойовника. Залишки романських замків мають — * Рочестер

  • Ньюкасл
  • Дувр
  • Ноттінген
  • Конісбро
  • Йоркшир
  • Ричмонд.
Собор Св. Девіда, Уельс, центральна нава.

Наприкінці 12 ст. виник як тип англійський садибний будинок — дерев'яний чи фахверковий, комори на першому поверху, житло на другому, сходи на другий поверх ведуть від холу.

В забудові поселень головують собори. Межі між англійським монастирем і собором швидко стерлися. У 11—12 ст. нормани-завойовники вибудували 95 соборів, силоміць зганяючи місцевих на будівельні майдани. Британські собори романської доби довгі, тринавні базиліки з розвиненим трансептом. План — у вигляді латинського хреста. Мають спільні риси зі спорудами французької Нормандії. Духовенство в Британії було чисельнішім, ніж у Франції. Аби розмістити ці загони священства, збільшували розміри хору, вівтарної частини. Часто відсутня звична абсида. Замість неї — прямокутна каплиця або стіна без вінця каплиць і без приміщення обходу. Хмарна погода, часті дощі обумовили використання великих вікон, а ярус верхніх вікон для освітлення соборів став обов'язковим. Стелі були пласкі, дерев'яні, покладені на товсті, громіздкі стіни. Велетенські прямокутні об'єми головували. Над перехрестям нав і трансепту теж головувала прямокутна вежа, в декорі — геометричні деталі. Готична французька «троянда» — вікно не прижилася, західні фасади часто прикрашені велетенським готичним вікном, що було більш практично і менш складно в побудові. Дахи пласкі, нечасто зустрічаються дахи-шатро. По периметру верхівок веж — зубці чи башточки-пінаклі, що ріднить архітектуру замків і соборів.

Наприкінці 12 ст. Британія поринула у міжусобні війни на 20 років, і це затримало розповсюдження стилю готика.

Плани соборів Британії[ред. | ред. код]

Романські замки Британії[ред. | ред. код]

Англійська готика[ред. | ред. код]

Король на будівництві храму. Мініатюра із англійського рукопису Житіє Св. Оффара, до 14 ст.
Сомерсет, Кафедральний собор, Британія.
Епізод Столітньої війни, мініатюра.
місто Йорк, собор, південно-західний фасад.

Готика Англії виникла досить рано (наприкінці ХІІ ст.) й існувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським храмом, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його «розпластаність» по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність декількох прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середхресті, ярусна, прямокутна з пласким дахом.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до зразків французької готики за побудовою.

Починаючи із часу Столітньої війни (1337–1453) будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.

Фортифікаційна архітектура Британії розвивалася повільно. Оборонні споруди будують з боку Європи на випадок десантів та в центральних графствах. Фортифікаційна архітектура не відігравала значної ролі через острівне розташування королівства, захищеного морем і ще слабко розвинутими європейськими флотами.

На відміну від французької, англійська готика не пов'язана тісно з конструкцією, зберігала прямокутні, видовжені об'єми. Тло заповнювали декоративними елементами, що на фасадах утворювали справжні екрани-декорації. За ними важко було розпізнати побудову інтер'єру. Декор (форма вікон, малюнки віконних перетинок тощо) головує і першим кидається у вічі. Еволюцію англійської готики ведуть за змінами саме декору. Звідси і назви періодів — * ранньоанглійська готика (кінець 12 ст. — середина 13)

  • геометрично-криволінійна (середина 13 — середина 14 ст.)
  • перпендикулярна (середина 14 ст. — 16 століття).

Збережені свідоцтва про запрошення французьких майстрів в Британію. Хори собору у Кентербері вибудував французький архітектор Вільгельм з Сана. Але приклад не мав наслідків і його не копіювали. Велетенський собор у місті Дарем будували за планом собору Св. Трійці міста Кане у Нормандії, Франція. Даремський собор найменше постраждав від пізніх перебудов, але має «британські» риси — могутні прямокутні об'єми, прямокутна вежа над середхрестям, більш насичений декором західний фасад, ніж у соборі в Кане. Висота нав британських соборів менша за французькі зразки, тому не було розвиненої системи аркбутанів і контрфорсів, хоча вони зустрічаються.

Були свої герої і в добу англійської готики. Один з них жив в першій половині 14 ст в Уельсі. Коли мала завалитися вежа над середхрестям собору в Сомерсеті, він запропонував, переконав і вибудував хрещаті контрфорси не ззовні, а вт середині вежі, в інтер'єрі храму. Незвичні контрфорси Х-подібної форми створені по периметру квадратної вежі у 1338–1340 рр. Винахідником був Вільям Джой.

Нервюри склепінь з часом ускладнюються. Англійці починають змагатися у винаході все нових малюнків і орнаментів стель. Невеликі споруди досі дивують завеликими готичними вікнами і переускладненими малюнками стель. Їм настільки надавали перевагу, що вони пережили справжній розквіт в спорудах каплиць, балдахінів, стель над похованнями. Переускладнені готичні стелі — характерна ознака найстаріших англійських університетів (Оксфорд, Кембридж), де їх створення вітали ще у 17 столітті, ігноруючи європейські стилі і європейський досвід.

Храмове будівництво в країні потроху скорочувалося (великими були ще романські собори). Набирають міці торговельно-промислові корпорації, які замовляють «бенкетні зали», цехові будинки, до соборів прибудовують розкішні цехові каплиці. Так розповсюджуються зальні споруди з великими вікнами. Стелі дивують ювелірно створеними нервюрами зірчастих, сотових, віялоподібних форм різних варіантів.

Собор у Солсбері[ред. | ред. код]

Собор у Солсбері

Характерним і довершеним зразком англійської готики став собор у Солсбері, вибудований у 12201270 роках. Він має план латинського хреста, розпластаний на землі, це тринавна базиліка. П'ятинавні базиліки у Британії не будували. Довжина собору у Солсбері — понад 140 метрів. Абсиди нема, замість неї прямокутна каплиця Богородиці. Трансептів не один, а два. Собор має декілька допоміжних прибудов — дворик (клуатр), каплиці, ризниця, капітул(зала зібрань). Усі прибудови — різні за формами і висотою. Композицію докупи збирає величезна вежа над середхрестям, шатровий дах якої плутають зі шпилем. Вежа над середхрестям разом з дахом-шатро сягає на 135 метрів і є найбільшою соборною вежею в Англії.

В 14 ст[ред. | ред. код]

Чотирнадцяте століття багато в чому стало переломним для королівства. Вперше була витіснена французька мова, навіть в тогочасному англійському парламенті. Розпочата релігійна реформа і Джон Віклеф сприяв перекладу з латини на англійську Біблії. При цьому в Британії дотримуються європейських настанов освіти і латина залишається мовою богословів, викладачів університетів, письменних аристократів. Латина була навіть головною мовою англійського короля (німця за походженням, обраного на престол), що не знав англійської.

Британія має зростання економіки, заснованої на сільському господарстві, отриманні і переробці сировини, яку експортує в Європу. Промисловці не стільки відокремлюються від землевласників, скільки самі прагнуть і стають землевласниками. Міста Англії століттями нагадують великі села, а вівці і бавовна стають символами англійського багатства.

Затвердження англіканства[ред. | ред. код]

Генріх VIII, король Англії, 1536 р.

Британія стала класичною країною європейського протестантизму. Він оформився у вигляді англіканства. Спротив політиці римських пап, що могутньо втручалися у справи світських володарів, досяг кульмінації в 16 столітті. Король Генріх VIII, що волав грошей, зазіхнув на кошти католицької церкви Англії, які вивозили у Рим. Спротив англійського короля прийняв релігійне забарвлення, а підґрунтям були — матеріальні розрахунки. Сварка з папою римським стала приводом до відходу Британії від католицизму і відмовою з цього часу надсилати гроші у Рим. В королівстві затверджується англіканство, а його головою стає особа англійського короля. Момент відокремлення був досить вдалим через військово-політичну поразку пап у Італії, руйнацію і пограбування Риму, виникнення лютеранства в німецьких князівствах, протестантизму в швейцарських кантонах, Франції, Південних Нідерландах. Агресивна політика пап щодо англійців не досягла успіху, бо зусилля перенаправили на збереження католицьких позицій у Європі, на континенті.

З цього приводу з королівства виганяють католиків-італійців, частка церков і соборів руйнується. Землі католицької церкви і монастирів передаються новим власникам (дрібне воїнство-дворянство), що стають могутньою силою підтримки династії Тюдор (14851603).

Вдруге після розколу 1054 року і виникнення католицизму і православ'я релігійна спільнота Європи розкололася. Відтоді християнство має три гілки — католицизм, протестантизм, православ'я. Найбільші здобутки від розколу тримав протестантизм, що зберіг могутню здатність до реформ і оновлень. Саме серед країн, прихильниць протестантизму, приклади успішного рішення економічних, наукових і соціально-політичних проблем, серед яких — * Велика Британія

  • США
  • Швеція
  • Швейцарія
  • Голландія (Нідерланди). Найнижчі показники — у православних (Греція, Болгарія, Росія, Україна, Румунія.)

В 16 ст[ред. | ред. код]

На початку 16 ст. церковне будівництво сильно скоротилося і поступилося місцем будівництву світському. Зразком пізньої англійської готики стала каплиця короля Генріха VII у Вестмінстерському абатстві, створена у 15021512 рр. В Італії це доба Високого Відродження, в Англії — пізня готика. Британія вступила в добу відродження з запізненням, а ідеї доби гуманізму мали обмежений характер.

Англійські вельможі теж запрошують італійців-майстрів у Англію. Але це не архітектори (як запрошені у Польщу чи в Україну в її складі), а декоратори. Вони і створили декор в вельможних оселях (а не самі споруди) у палаці Хемптон-Корт (Мідлсеск, 1515 р.), в палаці Нонсач (Суррей, з 1538 р. зруйновано). Англійський тип споруд (високі дахи, декілька димарів, великі вікна і великі еркери на фасадах) виявився досить консервативним і не піддався ордерній архітектурі італійців. Справу нововведень значно погіршило вигнання католиків — італійців у другій половині 16 століття. Вторинні риси ордерної архітектури тепер запозичували з протестантських Голландії та Німеччини, де вони теж не головували. Лише в спорудах, де ризикнули відсахнутися від англійських традицій, виникає щось дійсно цілісне — Лонгліт Хаус (Вілтшир, 15671575), симетричний план палацу Воллатон Холл (Ноттімгемпшир, 1580–1588), палац Монтекют Хаус (Сомерсетшир, 1580–1599). Але це швидше модні винятки.

Впливи маньєризму[ред. | ред. код]

Докладніше: Хардвік-холл
Чудернацький декор вхідної брами в Хардвік-холл

Фахверкові споруди[ред. | ред. код]

Середньовічний коттедж-фахверк у Тон Фордж

В будівництві для пересічних мешканців переважало дерево. Масова вирубка дерев спонукала звернутися до фахверка, коли дерев'яна тільки конструкція, а проміжки заповнені камінням, цеглою, плетивом з гілок, замазаних глиною. Фахверкові споруди переважали в забудові Півдня та Північного заходу Англії. Їх навчилися тинькувати і білити.

В період 15701620 рр. зміцніли капіталістичні відносини в Британії. Капіталізм поринув у села, селян почали зганяти з земель заради розширення пасовиськ для овець нових землевласників. Безземельних перетворюють на орендарів-робітників, батраків-найманців чи жебраків. Орендарям будують дешеві фахверкові хижки. Так виникає котедж, оселя для однієї родини, компактна, відносно дешева, відокремлена від інших. Типи — різноманітні навіть за дахами і криті соломою, плитками шиферу, сланцю, ґонтом, черепицею. Розпланування селищ хаотичне, окреме через пожежі. Існував навіть відповідний закон, що забороняв щільну сільську забудову.

Села прийняти усіх безземельних не могли. Люди мимоволі потяглися у міста, збільшуючи кількість бідноти, ремісників, обслуги, найманців. Тільки населення Лондона в цей період збільшилося у десять разів. Обмаль грошей спонукає будувати фахверки і в містах. Закон про заборону щільної забудови там не діє. Вулиці вузькі, забудова хаотична, пожежі тільки розчищають місто для нових бідняцьких районів. Хаотичну, середньовічну забудову Лондон збереже і в 21 столітті, незважаючи на низку проектів і їх фрагментарне втілення, нові широкі вулиці, нові площі, метро, нові ідеї, якими повчають англійці інших, не втілюючи ці ідеї у себе вдома.

В добу реформації і гонінь на протестантів на континенті в Британію прибула чергова еміграція з Нідерландів. Емігранти відродили будівництво з червоної цегли. Поширилося використання камінів з димарями. Англійський тип житла доповнився і перетворився на компактне двоповерхове помешкання. Перший поверх займали комори, кухня, вестибюлі, хол, сходи на верх. Житловим був другий поверх. Пізніше цей тип житла розповсюдився і в містах. Характерна деталь помешкань — галерея для прогулянок. Так, садибний будинок Томаса Лейка 16 століття мав дві галереї — закриту і відкриту на другому поверху. Але це маєток родини з добробутом.

Коротка доба англійського бароко[ред. | ред. код]

, 17 ст.
Вільям Талман. Чатсворт-хаус, генеральний план.
Архітектор Томас Арчер. Будинок-каскад, садиба Чатсворт-хаус.

Бароко в Англії мало обмежений характер і недовгий термін існування. Незначним був і «причт» майстрів, що підтримували стилістику європейського бароко, серед яких — * Вільям Талман (1650–1719)

  • Джон Ванбру (1664–1726), архітектор
  • Николас Хоксмур (1661–1736), архітектор і помічник Джона Ванбру
  • Джеймс Торнхилл, живописець
  • Крістофер Рен (частково)
  • Ініго Джонс (частково).

Стилістики бароко дотримуються іноземні художники, запрошені в Лондон. Але серед них переважають портретисти, а не архітектори — * Антоніс ван Дейк

Короткі візити Рубенса чи наявність його творів в збірках англійських аристократів і королів не мали впливу в протестантській країні і були швидше зразками митця з Європи, яким не наслідували.

Визнання культури Франції 17 ст. і Версалю як мистецького центру відбилося візитами туди англійців, серед яких Крістофер Рен — математик, науковець, архітектор, автор проекту нового собору Св. Павла у Лондоні. Королівський двір дав замови на проекти створення садів бароко французькому ландшафтному архітекторові Андре Ленотру. І той прислав проекти для парку поряд з Сент-Джеймськім палацом, Лондон, для парку в Гринвічі, Британія. Але для мистецької ситуації в Британії це лише неголовні епізоди.

Нездійснений проект Вайтхолу[ред. | ред. код]

Ініго Джонс, проект палацу Вайтхол.

Особливу сторінку в історії архітектури Британії посів проект палацу Вайтхол для Лондона. Британія підключилася до неофіційного змагання європейських монархів по створенню грандіозних резиденцій. Іспанська імперія мала Ескоріал і Буен Ретіро, в Парижі стояв розкішний Лувр. Старий палац з назвою Вайтхол, що був англійською королівською резиденцією у 15301698 рр., вже не задовольняв королівських амбіцій. Під споруду відвели земельну ділянку у 11 гектарів між Темзою та парком Сент-Джеймс. За проектом Ініго Джонса новий палац мав прямокутний план з сьома внутрішніми дворами. Двори були оточені корпусами палаців, в основі яких тричастинні блоки (бічні ризаліти, галереї, центр, підкреслений ризалітом з фронтоном або двома вежами з куполами). Кути велетенського каре теж вінчали прямокутні триповерхові вежі, що височили над двоповерховими корпусами. Родзинкою був двір з круглою галереєю, прикрашеною парапетом з вазами. Проект став першим прикладом ансамблю європейського зразка на теренах Британії.

Встигли вибудувати невеликий корпус, що отримав назву Банкетінг Хаус(зала для бенкетів). Палац так і не був створений через початок буржуазної революції у 1640 р., залишившись прикладом нереальних амбіцій і потягу до гігантоманії. А по закінченню революції використовували старі, середньовічні приміщення, де колись грав свої весілля король Генріх VIII.

Класицизм 17 ст. в Британії[ред. | ред. код]

Докладніше: Крістофер Рен
Анонім 17 ст."Велика пожежа у Лондоні в вересні 1666 р."
Крістофер Рен. Каплиця Пембрук-коледжу
Крістофер Рен. Проект собору Св. Павла, остаточний варіант.
Бібліотека Рена, Кембридж.
Крістофер Рен. Каплиця Еммануель-коледжу, університет Кембридж
Каплиця Пембрук-коледжу, Кембридж, інтер'єр.

Куди вагоміші позиції займав класицизм. Перелом в будівельній галузі Британії прийшовся на 17 століття і збігся зі зміною королівської династії. Трон Англії посіли Стюарти. Нову традицію заснував архітектор Ініго Джонс (1573–1652). Він навчався в Італії, а потім працював у короля Данії. Сестра датського короля стала королевою Англії. Анна Данська і зробила його надвірним архітектором. Ініго Джонс виявився працьовитим і переніс на англійські ґрунти настанови Палладіо. Ще у 1570 році Палладіо надрукував трактат «Чотири книги про архітектуру» з додатком власних малюнків античних споруд і їх реконструкцій. Видання було узагальненням теоретичних і практичних навичок архітектора, висновком його архітектурного досвіду. Після виходу в світ цієї книги Палладіо — він став практично другим найбільш визнаним теоретиком архітектури після відомого теоретика 15 ст. на ім'я Альберті Леон-Баттіста (14041472).

Видання швидко було переведене на іноземні мови, в тому числі на англійську. Твір часто розглядали як підручник і широко використовували для навчання і практичного використання настанов Палладіо в будівництві протестантських країн. Несподівано трактат архітектора — католика став прапором супротивників римського варіанту бароко(так званого «стилю єзуїтів») в протестантських країнах, а класична (давньоримська) манера його архітектури протиставлялася творам італійського бароко.

Ініго Джонс вибудував Куїнс-хаус в Гринвічі для королеви Анни Данської, працював у палаці Вайтхолл після пожежі, в каплиці Сент-Джеймського палацу. Вже від нової пожежі постраждало старе приміщення собору Св. Павла, яке Ініго Джонс намагався розширити.

За два дні вересня 1666 р. згоріло дві третини міста — 13.200 будинків, близько 90 церков (в тому числі кафедральний собор Св. Павла), багато громадських будівель; близько ста тисяч людей стали бездомними, 16 з них загинуло… Вивільнене пожежею місце стало полем експериментів для іншого англійського архітектора, яким був Крістофер Рен. Його відокремили від Ініго Джонса якісні зміни англійської буржуазної революції 16401660 рр., коли відбулося остаточне усунення від влади королів і перехід влади до буржуазних ділків і землевласників. З цього періоду «Королі у Англії більше не правлять». До нових буржуазних хазяїв країни перейшла і будівельна ініціатива (при збереженні королівських декорацій при владі).

Новий собор став значним досягненням національної інженерної думки і свідком потягу буржуазних ділків до величі, пафосу, демонстрації власної могутності. Крістофер Рен вибудував також п'ятдесят дві приходські церкви на згарищі, що було першим масовим будівництвом сакральних споруд після доби реформації і виникнення англіканства. Загальмувався лише процес реалізації нового розпланування міста на європейський зразок. Європейське регулярне розпланування відбулося лише частково через спротив володарів земельних ділянок (священа приватна власність почала диктувати свої настанови і викидати геть найкращі реформи і нововведення). Крістофер Рен створив національний варіант класицизму — тверезий, по буржуазному стриманий, з досить вільним використанням ордерної системи. Класицизм Рена теж досить компромісний, як і бароковий класицизм Франції 17 ст. В споруди Рена логічно увійшли барокові силуети веж (західні вежі собору Св. Павла) і гострі шпилі приходських церков, що нагадували готичні дахи-шатро норманів. Риси барокової масштабності, гри різновеликих об'ємів, палацової урочистості притаманні і споруді Гринвіцького шпиталю. На його бароковий пафос іронічно відгукнувся і російський цар Петро І, здивований неприпустимою пишністю прагматичної споруди.

Морський шпиталь у Гринвічі.

Палладіанство і нудний класицизм[ред. | ред. код]

Айкворт хаус, парковий фасад. Фото 2009 року.
Театр Друрі Лейн, Лондон. 1828 р.

За висновками сучасників на зламі 17-18 ст. мистецтво Англії пережило кризу. Середньовічне, плутане розпланування великих міст Англії не скасував ні приклад і досвід архітекторів Франції, ні вплив ідей самого Палладіо. Зразки барокової архітектури, завезені з континенту в роки правління голландського принца Вільгельма І Оранського (нехай і досить стримані) — смакам англійців не відповідали. І їх використання швидко припинилося. В Британії дуже важко входила в практику ордерна архітектура. Найкращі представники живопису країни — були іноземцями (Ганс Гольбейн — німець, Годфрі Неллер пройшов виучку в Голландії, Ван Дейк — фламандець). Про малоприємний стан справ в мистецтві тогочасної Англії писав Ентоні Купер, лорд Шефтсбері(1671–1713):

На наших рідних ґрунтах нема живопису, гідного спогадів. Але с тих пір, коли англійська публіка відчула смак до гравюр, малюнків, копій і оригіналів художників Італії, таких несхожих на сучасних французьких, сподіваюсь, і ми матимемо колись подібний високий рівень.

Розповсюдження палладіанських ідей в Британії пов'язують з діяльністю Бойла Річарда, лорда Барлінгтона (1695–1753), що дав гроші на передрукування трактату Палладіо і був меценатом англійських архітекторів. Настанови Палладіо про затишний родинний дім, про архітектуру, що нічим не опирається природі були надзвичайно близькі англійським смакам з їх культом і затишної приватної оселі, і прихильності до садів, і культу приватного життя-існування. Так, Вільям Кент, архітектор з гуртка Барлінгтона, називав вже Палладіо — « майстром і керівником для всіх». Саме Барлінгтон обрав віллу Ротонда як зразок для побудови власного заміського будинку в садибі Чізвік. А пейзажний парк Чізвік став першим зразком пейзажного парку англійського типу в країні. І копію вілли Ротонда, і парк розпланував Вільям Кент, що зробило садибу — зразком для вельможних англійців, а Вільяма Кента — модним архітектором.

Шпиталь Гринвіч, Англія, проект в стилі палладіанства. 18 століття.

Трохи перегодом документальне копіювання споруд Палладіо в Британії припинилось. І архітектори відійшли від схем Палладіо, а почали розвивати тільки його ідеї, брати його форми, але по-своєму їх використовувати. Виникають величні споруди зі стриманим архітектурним декором, де архітектурно підкреслені лише центр споруд, їх бічні об'єми (палац Вобурн Еббі). В цих спорудах є навіть точно відтворені вікна Палладіо, колонні портики, але це вже творче продовження настанов Палладіо. По-своєму їх використовував і архітектор-англієць Джон Вуд Старший, який провів реконструкцію курортного містечка аристократів — Бат (Сомерсет).

Місто Бат (в перекладі з англійської — лазня) перебудовували усе 18 століття. На хвилі археологічної лихоманки і грабіжницьких розкопок у Помпеях — значно виросла зацікавленість у античному мистецтві і в Британії. Форми античних споруд в забудову ансамблів курортного Бату і внесли батько і син Джон Вуд старший і Вуд молодший. Монотонні фасади були вдало поєднані з хвилястими, заокругленими, дугоподібними вулицями і площами, що внесло в розпланування міста природні форми, поєднані з зеленню скверів і парків. Бат став англійським містом з найбільшою кількістю споруд в стилі класицизм.

Палладіанство в Англії підтримала і новостворена у 1768 р. Королівська Академія мистецтв. Але в Академії ідеї Палладіо втратили експериментальний дух і швидко переродилися в застиглі і одноманітні рецепти. Палладіанство і англійський класицизм швидко стали помертвілою схемою.

Пеншо монумент в місті Сандерленд

Зразком справжньої глупоти навіть за думкою англійців став Пеншо монумент в місті Сандерленд(Північно-Східна Англія). Це копія грецького храму Гефеста в Афінах. Вибудована в добу пізнього англійського класицизму у 1844 р. на знак вшанування графа Даремського, що став першим англійським губернатором Канади. Монумент ніяк не пов'язаний з особою графа Даремського(окрім напису), що не мав відношення до архітектури. Споруда не має даху, нема і скульптури губернатора в середині. На мури храму вели гвинтові сходи в одній з колон. Після нещасного випадку (розбився юнак, що упав з муру), сходи закриті.

Промисловий переворот. Архітектура утопічна і реальна[ред. | ред. код]

Барнлі-роад, Лондон, 1910 р.
Бідняцький район, Бат.

Наприкінці 18 століття Британія пережила промисловий переворот. Саме він і змінив рішуче характер багатьох британських міст. Країна сільських садиб, дібров, тихих околиць з млинами, ставками, каналами-шлюзами на очах перетворилася на країну металургійних печей, фабрик, заводів, доків — індустріальних пейзажів і задимлених, засмальцьованих міст. Над Британією здіймався ліс промислових труб, а вона серед перших пізнала, що таке смог. Британія швидко перетворюється на колоніальну метрополію. Архітектурний вигляд країни почали формувати не артисти-архітектори, а прозаїчні інженери.

Містобудівних законів не існувало. Капіталістичне виробництво спів-існує з хаотичною приватною власністю на земельні ділянки і плутаним середньовічним розплануванням. Підприємці розпочали масове будівництво надзвичайно дешевих житлових ячеєк-клітушок для нової хвилі переселенців-мігрантів з сіл. Вулиці англійських міст заполонили неприємні низки цегляних домівок на два поверхи — унизу кухня з піччю на вугіллі, виходи на вулицю і у мінісадок, нагорі — єдина жила кімната на всіх. Дешеві житлові ячеї будували поспіхом, всі вони пригнічуючо єдинообразні. Одноманітність, бідність мешканців і перенаселеність зробили ці райони міст прообразом майбутніх індустріальних трущоб.

Контрастом гнітючої одноманітності і бідності робітничих районів стала буржуазна архітектура банків (палаців грошей), бірж, судів, буржуазних і державних закладів. (Контраст між робітничими районами і буржуазними кварталами британських міст вже тоді був особливо різким.)

За інерцією головні споруди колоніальної імперії ще будують в стилістиці класицизму — сухого, громіздкого, втратившого здатність до варіативності і новітніх рішень (Британський музей (Лондон), Сент-Джордж Хол у Ліверпулі, церква Сент-Панкрас і квартал багатіїв Парк-Кресент в столиці, Пеншо монумент в місті Сандерленд тощо). Пригнічуючий вигляд їм надавала і закопченість фасадів, як і в бідняцьких районах, та задимлена атмосфера індустріальних міст.

Соціальну напругу в суспільстві знімають різними засобами -

  • створення середнього класу дрібних власників
  • традиція відкупу від бідняків (постійна буржуазна благодійність)
  • прихована підтримка еміграції у колонії (британська Індія, британська Канада, Південна Африка, Австралія)
  • висилки дрібних злочинців у Австралію.

Це спрацювало. Британія увійшла в період досить спокійного існування і розвитку без революцій і повстань на острові приблизно на 350—380 років. Апогеєм сталого розвитку парламентської монархії були десятиліття в добу королеви Вікторії.

Фаланстер Шарля Фурьє.
Проект поселення Нью-Гармоні.

Утопічні ідеї про побудову ідеального міста дожили до 18 століття. Протиріччя доби і умови промислового перевороту активізували пошуки ідеї справедливого (ідеального)суспільства, реальної побудови міста-товариства вільних трударів. Акцент був перенесений з архітектури на суспільний устрій, ідею справедливості, рівності громадян тощо. Архітектурі відведена підкорена, функціональна роль, хоча деякі проекти нагадують велетенські палаци і не позбавлені казкової гігантоманії (Фаланстер Шарля Фурьє, трудові колонії-комуни Роберта Оуена).

Британець Роберт Оуен (1771–1858) запропонував колонії-комуни як засіб боротьби з жебраками та безробіттям, а потім і як засіб суспільної перебудови на мирних, неагресивних засадах. Співвласник великого текстильного підприємства, він витратив гроші спочатку на побудову ідеального поселення у Орбістоні, Шотландія, а після еміграції у США — в поселенні Нью-Гармоні. Без державної підтримки і в умовах хижацької приватної власності ідея не спрацювала і закінчилася поразкою і у Британії, і у США.

Неоготика 19 століття[ред. | ред. код]

Докладніше: Неоготика
Докладніше: Джон Раскін
Фонтхілл-ебби — садиба англійського письменника Вільяма Бекфорда і 100-метрова неоготична вежа, яку будували в 1795–1813 рр.
Вокзал Сент Панкрас, Лондон, приклад неоготичного декору, накладеного на нові металеві конструкції. 1865—1868 рр.

Початок відновлення англійської готики розпочався в Британії наприкінці 18 ст. через розчарування англійських діячів у ідеалах французької революції 17891793 рр., які почали вводити насиллям і терором та через пошуки національного архітектурного стилю. Син мэра Лондона, Вільям Бекфорд, в 1795 р. розпочав будівництво у Вілтширі власної садиби Фонтхілл-ебби. Родзинкою проекту стала восьмикутна 90-метрова вежа, що тричі за 30 років обвалилася. Садиба Бекфорда та її скандальна слава мала вплив на сучасників, а її сенсаційна «слава» наробила галасу в Європі. Після смерті власника вежа в черговий раз обвалилася, а садибу зруйнували.

Але досвід не пропав задарма. Інженерна школа британців з 17 ст. посіла провідні позиції в Європі. В 19 ст. англійці, французі и німці жваво дискутують, де саме виникла європейська готика. Але перше місце в відновленні форм середньовічної архітектури віддали Великій Британії. Були використані нові інженерні досягнення при збереженні середньовічних готичних форм. Так виникла неоготика 19 ст. В добу королеви Вікторії Британська імперія як у метрополії, так і в колоніях провела масову забудову в неоготичому стилі, офіційно підтриманому буржуазним урядом. Навіть споруда нового Парламенту в столиці відбулася в неоготичному стилі, стала візитівкою Лондона, розійшлася в тисячах листівок і зображень по всьому світу. Ще більше захоплення неоготикою мали архітектори при побудові університетських корпусів Британії і Сполучених Штатів. Відтоді архітектурний образ багатьох університетів по обидва боки Атлантичного океану сформувала саме неоготика і пізній класицизм.

І в самій Британії не всі схвально сприйняли неоготику. Палкий прихильник середньовічного мистецтва, Раскін не схвалював неоготику в архітектурі. І якщо офіційні кола Британії всіляко підтримували неоготику архітектора П'юджина, Раскін наважився критикувати і її, і твори самого Огастеса П'юджина.

Мистецтвознавця Джона Раскіна дратували історичні стилі 19 століття, як несамостійні, вульгарні, хаотична забудова буржуазних міст і сіл. Але новий і самостійний архітектурний стиль так і не був вироблений в 19 столітті. А заклики Раскіна не могли завадити проблемі. Вийшло, що він лише окреслив одну з неприємних проблем 19 століття, але не міг допомогти її вирішенню. Не було вирішенням і використання неоготики.

Кришталевий палац[ред. | ред. код]

Не в мистецтві 19 ст., а в якості продукції капіталістичних виробництв, в міці торгово-економічного потенціалу посіла перше місце у світі Британська імперія. Упевненість у власній могутньості і надала сміливості ділкам Британії організувати у Лондоні Першу всесвітню виставку. Для показу експонатів різних країн і був створений особливий палац-павільйон. Виставковий зал площею більш ніж 90.000 кв.м. міг прийняти 14.000 відвідувачів. Назву споруді «Кришталевий палац» дали журналісти з «Панча», котрі спочатку лаяли проект, а потім підтримали його ж. Автором споруди був не архітектор, а інженер по оранжереям Джозеф Пакстон. Це дозволило швидко накрити скляним дахом значну земельну ділянку і укластися у сувору вимогу не знищити жодного дерева Гайд Парку, де створили «палац». План споруди і його архітектура були примітивні. Але дивували новим використанням матеріалів — залізні несучі конструкції і скло як наповнення стін і дахів. Дивував і новий принцип поваги до навколишнього природного середовища, коли архітектура співіснує з природою, а не агресивно втручається в неї, не руйнує її.

Доля «Кришталевого палацу» після закінчення виставки драматична (демонтаж, перенесення, використання не за призначенням, пожежа, руйнація). Але «палац» заклав настанови новітньої індустріальної архітектури, котрі розвинуть в 20 ст. Найкращі зразки цієї архітектури в 20 ст. прислухатимуться до природи, мирно співіснуватимуть з нею, хоча їх буде значно менше, ніж треба.

Сецесія[ред. | ред. код]

Мерія в місті Норвіч, 1938 рік.

Покажчиком, як багато наслідувала сецесія (арт-деко Англії) від попередніх архітектурних епох, стала будівля мерії в місті Норвіч. Це довгі фасади з цегли неприємного кольору, монотонні низки вікон, пуританська відсутність декору. Трохи різноманітності додають колони портику другого поверху, що нікуди не веде, а лише підкреслює центр споруди, бічні ризаліти та вежа з годинником. Архітектура близька до подібних зразків протестантської Голландії без багатого декору і хвилястих рослинних візерунків. Споруду роблять значущою лише її велетенські розміри та розташування на центральній торговельній площі міста.


У 20 ст[ред. | ред. код]

Забудова неподалік Гринвіча
Сайнсбері Центр візуальних мистецтв, Норфолк.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Всеобщая история искуств, т 2, М, «Искусство»,1960
  • Краткая художественная энциклопедия, Искусство стран и народов мира. Т 1, М, 1962 — С. 285—333.
  • Земцов С. М. Глазычев В.Л, «Аристотель Фиораванти», М, Стройиздат, 1985
  • Коуен Г.Дж. «Мастера строительного искусства», М, 1982


Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]