Архітектура Донецька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац піонерів
Donetsk mask fasad.jpg

Архітектура XIX століття[ред.ред. код]

Юзівка ділилася на південну та північну частини. У південній частині розміщувалися заводи, депо, телеграф, лікарня та школа. Недалеко від заводів розташовувалася «Англійська колонія» в якій мешкали керівники та інженери. Після будівництва резиденції Джона Юза і комплексу будинків для іноземних фахівців її споруди формувалися в англійському стилі. У них використовувалися прямокутні триступінчаті фронтони на чотирисхилих дахах зеленого кольору, великі вікна з білим обрамленням, які займали значну частину цегляної стіни будинку, засклені веранди. У цій частині Юзівки вулиці були бруковані і з тротуарами. Великий вплив на формування архітектурного стилю зробив офіційний архітектор Новоросійського товариства Молдінгауер. Будинки цієї частини міста — будинок Джона Юза (1891, зберігся не повністю), будинок Больфура (1889), Будинок братів Рутченків, Школа для дітей англійської адміністрації Юзівського металургійного заводу (1877—1879).

У північній частині Юзівки («Новому Світі») жили торговці, ремісники та чиновники. Тут знаходився базар з трактирами, поліцейським управлінням та Спасо-Преображенським собором. Центральна вулиця «Нового Світу» та прилеглі до неї вулиці забудовувалися 1-2-поверховими житловими будинками, магазинами, ресторанами, готелями, конторами та банками. Одне зі збережених будівель цієї частини міста — будівля готелю «Велика Британія» (1883).

Робочі жили поблизу заводів і шахт в казармах та балаганах, побудованих адміністраціями заводів, а також в невеликих землянках («каютах») та саманних «мазанках», побудованих самостійно.

Архітектура XX століття[ред.ред. код]

Перший проект генерального плану Донецька розроблений 1932 року в Одеській філії Діпроміста під керівництвом архітектора П. Головченко. 1937 року проект був частково перероблений. Ці проекти були першими в історії Донецька містобудівними документами, регулюючими будівництво.

Під час Німецько-радянської війни будівлі міста сильно постраждали. Було зруйновано більше 3700 житлових будинків а також інші будівлі. У центрі міста уціліли будівлі оперного театру та кінотеатру імені Шевченка. комунальні споруди стали непридатні для подальшого використання. 1945 року інститутом «Діпромісто» була складена схема розвитку центральних районів Донецька. У розробці брали участь Н. І. Порхунов, А. Д. Кузнецов, Б. В. Дабановскій, Г. І. Навроцький, Л. С. Барабаш, Г. А. Благодатний та інші. Старі будівлі були демонтовані. З центру міста прибрали цегельний завод, товарну станцію, будівельні бази, склади, залізничну гілку, трамвайний парк.

Багато будівель в другій половині XX століття побудовано за проектами архітектора Вігдергауза Павла Ісааковича, якому 1978 року в складі творчого колективу присуджена Державна премія СРСР за ландшафтну архітектуру міста Донецька.

Архітектура XXI століття[ред.ред. код]

2007 року при будівництві торгово-розважального центру був зруйнований купецький особняк кінця XIX — початку XX століття, пам'ятник історії та архітектури. 2010 року девелоперською компанією «Дирекція адміністративних будівель»[1] був введений в експлуатацію Клубний Дім Гауді.

Список будинків[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Кілессо С. К., Кішкань В. П., Петренко В. Ф. та ін Донецьк. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1982. — 152 с.
  • Матвєєв С. М., Іванов В. І. Ландшафтна архітектура Донецька. — В кн.: Краще в архітектурі. Роботи лауреатів Ленінської премії та Державної премії СРСР в галузі архітектури за 1978 рік. М.: Знание, 1979, з. 15-30.
  • Кішкань В. П., Северин С. І. Містобудівний розвиток Донецька. — Будівництво та архітектура, 1978, № 7, с. 1 — 7.
  • Піддубний Н. М. Новий комплекс в центрі Донецька. — Будівництво та архітектура, 1977, № 9, с. 15 — 17.
  • Шульгин Н. П. Донецьк за 50 років. — Будівництво та архітектура, 1967, № 1, с. 5-9.
  • Северин С. І. Індустріальний Донецьк — соціалістичний місто-сад. — Архітектура СРСР, 1979, № 5, с. 6-10.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]