Архітектура Одеси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Краєвид Одеси, 1850 р.
Консульство Кіпру в Одесі, Україна, на Гагарінському плато, Аркадія

Архітектура Одеси  — історія архітектури портового міста на узбережжі Чорного моря за декілька століть.

Введення[ред.ред. код]

План міста Одеси на 1828 рік.

За часів імператриці Катерини ІІ була продовжена політика виходу імперії до морів, в данному разі до Чорного моря. Все це було частиною грандіозного плану переділу теріторій, розпочатого імператрицею, метою котрого була амбітна ідея захоплення Константинополя та відновлення там столиці нового російського князівства. Але ідеї не судилося здійснитися. Тим не менше вихід до Азовського і Чорного морів відбувся після військової перемоги над Туреччиною, на узбережжі південних морів заснували низку нових, тепер вже російсьих портових міст, серед котрих була і Одеса.

На цьому місці вже існувало турецьке поселення Хаджибей та мала фортеця Ені-Дунья. Їх поруйнували. Через п'ять років військові інженери Деволан та Карпов створили перший план забудови нового порту і міста. Проект був відісланий у Петербург і його затвердила імпертриця Катерина ІІ. 2 вересня 1794 року розпочалась розбудова перших портових споруд нового міста. Пізніше цей день і оголосили датою заснування Одеси.

Два мери міста[ред.ред. код]

Арма́н Емманюе́ль Софі́я Септімані́я де Віньєро́ дю Плессі́, ге́рцог д'Егільо́н, ге́рцог де Фронса́к, герцог де Рішельє́ (фр. Armand Emmanuel Sophie Septemanie de Vignerot du Plessis, duc d'Aiguillon, duc de Fronsac, duc de Richelieu, русифіковане ім'я — Еммануї́л Йо́сипович Рішельє́ (рос. Эммануил Иосифович Ришелье)[1]; нар. 14 (25) вересня 1766, Бордо[2], округ Бордо, Аквітанія, Франція — пом. 17 травня 1822, Париж, Франція) — французький та російський державний діяч, військовик, рояліст. Працював міністром закордонних справ і Прем'єр-міністром Франції, а також перший градоначальником Одеси.

Рішельє був прийнятий в королівські драгуни та отримав посаду при дворі Людовика XVI. А з початком Великої французької революції, емігрував до Російської імперії, де спочатку брав участь у російсько-турецькій війні 1787—1792 років та отримав поранення під час штурму Ізмаїла, а згодом здобув посаду градоначальника Одеси, де працював з 1803 року по 1815 рік, зробивши зі звичайного провінційного містечка, справжній європейський мегаполіс за тодішніми мірками.

Кавалер низки орденів Франції та Російської імперії.


Маразлі Григорій Григорович (1831—1907) — син Григорія Івановича Маразлі (1780—1853), грека комерсанта, що оселився в Одесі. Статки родини надали можливість навчати сина в престижному на той час Рішельєвському ліцеї, де навчались діти одеських дворян. По закінченні ліцея працював в адміністрації графа М. С. Воронцова, а післе переїзду до Петербурга в Міністерстві внутрішніх справ та інших державних установах імперії. Він став державним сановником, коли 1866 року остаточно оселився в Одесі. Був в Одесі членом міської думи, а потім членом міської управи. У період 1878—1895 рр. обіймав посаду міського голови.

Приділяв чимало зусиль для благоустрою та розбудови портового міста, ставши справжнім нащадком державницької діяльності градоначальника Рішельє. За роки його керівництва в Одесі були вібудовані училища, числені храми, лікарні, прихистки для убогих, закладений Олекандрівський парк, почали діяти лінія конки та паровий трамвай. Він же сприяв будівництву в місті нового оперного театру на місці пошкодженого пожежею первісного театру часів Тома де Томона.

Стан на кінець 18 ст[ред.ред. код]

В архітектурі Західної Європи на другу половину 18 століття запанував стиль класицизм. Його особливо підтримували розвинені на той час держави — королівства Франція та Велика Британія. Серед держав, що приєдналися до модного стилю, були Російська імперія та новоутворені Сполучені Штати.

Класицизм отримав державну підтримку від Катерини ІІ, котра мріяла стати «філософом на троні», а споруди її часу мали нагадувати уславлені споруди Александра Македонського (заміська резиденція імператриці мала назву столиці Македонського — Пела).

Класицизм до кінця 18 століття пройшов певний період розвитку, а в Російській імперії не втратив експериментального та творчого характеру (на відміну від Франції, що пережила період стагнації через Французьку революцію та на відміну від Британії, де класицизм занепадав у стеріотипних рішеннях і формах британського палладіанства).

Таким чином, Одеса оминула періоди стилів бароко і рококо і її почали забудовувати в стилі пізнього класицизму. Частково Одеса поверне собі історичні стилі пізніше в їх новій інтерпретації — неороманика, необароко, неорококо, псевдоросійський стиль. Більш самостійним був універсальний стиль модерн наприкінці 19 століття, термін існування котрого був, однак, нетривалим.

Первісний етап забудови[ред.ред. код]

Історія забудови Одеси була пов'язана із загальною розбудовою всього Північного Причорномор'я, землі котрого імперська Росія виборола в російсько-турецьких війнах у Туреччини наприкінці 18 ст[3]. Але Одесі випала унікальна можливість пришвидшеного розвитку, коли стилістика забудови і архітектурні етапи змінювались наче в калейдоскопі.

До прибуття у Одесу градоначальника А. Е. Рішельє місто забудовували самотужки в стані відсутності професійних архітекторів і на засадах феодальної і народної архітектури. Короткий початковий етап забудови мав надзвичайно барвистий характер, обумовлений інтернаціональним контингентом перших мешканців міста. В ньому були присутні риси архітектури сільської України, Молдови, Валахії, Туреччини і її тодішніх провінцій Греції та Криму[3]. Більшість споруд створювалась засобом валькування (глинобитні), стріхи робили з очерету чи соломи, стіни білили тощо. Все це нагадувало забудову сільської України. Землянки, мазанки та сільські будинки переважали в забудові біля порту (де тоді починалось місто), у районах Молдаванки та Пересипі, а також в Карантинній балці[3]. Достатньо пригадати, що землянками та мазанками починалась на початку 1700-х років і забудова самого Санкт-Петербурга.

Серед сільських хатинок височило лише декілька ошатних будинків і перших храмів, вибудованих з деревини. Але надзвичайний дефіцит деревини в голому степу біля Одеси утримував пересічну забудову в стані землянок, мазанок і сільської збудови до 1820-х років.

Ситуація в архітектурі початку 19 ст[ред.ред. код]

Арх. Тома де Томон. Перший оперний театр після реконструкції, 1836 р. Фото зроблене у 1840-х
Арх. Франц Боффо. Одеса. Перша будівля Рішельєвського ліцею з церквою у внутрішньому дворі на Дерібасівській вулиці

Фактично розбудова Одеси активно розпочалася за років правління царя Олександра І. Серед наближених до царя іноземців був герцог де Рішельє, що свого часу відмовився присягати Наполеону Бонапарту і оселився в Санкт-Петербурзі. Він і реалізовував практично будівельну політику в новому місті після отриманна посади градоначальника.

Зазвичай архітектуру років царюваня Олександра І зараховують до стилю ампір[4]. Насправді ампір в роки його правління використовували лише для обмеженої кількості споруд державницького значення та для триумфальних споруд, призначених увічнити військові перемоги російського імператора. В перелік таких міст поселення в Одесі входити не могло.

Стилістика ампіра мала одиничні зразки навіть у післяпожежній Москві, другій столиці імперії. Стилістика ампіра була використана лише в декотрих спорудах архітекторів Карло Россі та Тома де Томона, тоді як масова забудова мала стилістику пізнього класицизму (твори Доменіко Жилярді, Франческо Боффо, Вільяма Гесте, Франческо Кампорезі). Ампір і класицизм в той час співіснували. Чужинський для України ампір (як стиль військової еліти Росії) має лише один чистий зразок — забудова так званого Олександрівського майдана та монументи на честь Полтавської перемоги, створені за проектами столичних (а не місцевих) архітекторів і не підтриманих надалі в архітектурній практиці провінції.

Невідомо, як саме ставився цар до стилю ампір, але він його не забороняв. Сам надавав перевагу спорудам в стилі пізнього класицизму і мешкав в палацах на Кам'яному та Єлагіному островах, пишних, але не ампірних[4]. Але потяг до величі був, про що свідчать велетенські розміри Генерального штабу та перебудова старого Адміралтейства, велич Біржі та Олександрінського театра у Петербурзі. На них печатка велетенських проектів для отримання Римських премій, перенесена в архітектурну практику Росії французом Тома де Томоном, прихильником велетенських проектів. Велич і спрощені монументальні форми були притаманні і проекту першого театру для Одеси за проектом того ж Тома де Томона.

Ознаки палацової архітектури при відмові від пишного декору та гігантоманії Тома де Томона притаманні спорудам архітектора Франца Боффо (1796—1867), що створив проект Рішельєвського ліцею. Боффо також запроектував Приморський бульвар та декілька палаців для аристократів. Двадцять років (1837—1857) був архітектором при особі Новоросійського та Бесарабського генерал-губернатора.

Про державницьке ставлення до архітектуного образу Одеси свідчив також конкурс на проект Рішельєвського ліцею, участь в котрому брали також архітектори Огюст Рікар Монферран та Вільям Гесте. Палацовий, розкішний характер цих проектів та завеликий кошторис стали в заваді для їх реалізації.

Проект споруди Рішельєвського ліцея для Одеси (арх. Огюст Монферран). Не реалізовано

Архітектура пізнього класицизму в Одесі[ред.ред. код]

Докладніше: Сабанські казарми
Докладніше: Будинок Маразлі
Сабанські казарми, головний фасад.
Вигляд Одеси у 1837 році. Гравюра 19 ст.
Одеський Преображенський собор від Грецької вулиці, до 1844 р. Літографія А. Брауна

Це був період так званої палацової архітектури, коли брали проект якогось палацу і пристосовували його до конкретних потреб. Звідси швидка практика перетворення первісних палаців на військові казарми, шпиталі або лікарні, навчальні заклади, біржі, присутні міста для чиновництва. Риси заміського садибного палацу має і Циркульний корпус в Одесі, первісно призначений для інфекційної лікарні (проект Тома де Томона). Будівництво тривало у 18041806 рр. і далі у 1820-ті рр., реалізоване місцевим архітектором Джованні Фраполлі, братом архітектора Франца Фраполлі (лікарня запрацювала з 1807 р.) Будинок лікарні мав центральний корпус, заокруглені крила — галереї (від яких і отримав назву Циркульний корпус), два бічні павільйони, що виходили на червону лінію вулиці. Павільйон праворуч від входу слугував церквою для панахид по померлим.

Серед споруд в цьому стилі палац Потоцьких, Циркульний корпус інфекційної лікарні, первісний театр за проектом Тома де Томона, первісна споруда Кірхи з колонним портиком на вході, Сабанські казарми та інші. Важливою особливістю одеської архітектури доби пізнього клаицизму були тинькування фасадів та їх розфіарбування, нехай колористика і була обмежена у виборі кольорів.

Навіть палацові за призначенням споруди первісно в Одесі мали стриманий, провінційний характер. Військовий інженер і будівниий Вікентій Ванрезант, що працював у Одесі в первісний період, працював саме в такій, спрощеній стилістиці — геометричні об'єми, трикутний фронтон, ніяких колон і скульптурних оздоб. Вікентій Ванрезант, тоді очільник Будівельної контори при Чорноморському адміралтейському правліні — автор кам'яного будинку для де Рібаса, проекту для Спасо-Преображенського катедрального собору, автор проектів для житлової забудови переважно дворян та чиновництва.

Забудова пізнього класицизму в Одесі була повсюдно або знищена, або перебудовна. Вона мала спрощені форми та обмаль декору на фасадах, позаяк була поширена практика швидкого будівництва з великих брил місцевого каменю (використовували ракушняк). Спекотне літо в Одесі обумовило ще одну місцеву особливість архітектури. Площі колишнього міста облямовували відкритими аркадами і портиками, як то робили ще в містах Стародавньої Греції (але все це знищено при перебудовах).

Архітектура доби еклектизму[ред.ред. код]


Одеська обласна філармонія
План одеської Виставки Імператорського товариства сільського господарства Південного краю Російської імперії, 1884 р.

В другій половині 19 ст. забудова в Одесі все більше відходила від регулярного генерального плану. Одесу почали активно перетворювати на типове буржуазне місто з неблагоустроєм поселень і передмість, з подрібненням земельних ділянок у історичному центрі. Широку практику отримало будівництво прибуткових будинків із затісними двориками-колодцями і мінімумом благоустрою. Прагнення до прибутку за всяку ціну привчало нехтувати красою і естетикою.

Помітне і без цього фінансове розмежування мешканців набуло загрозливих розмірів. Характер прибуткового будинку мав навіть міський палац князів Гагаріних (останні в ньому не жили, а здавали під квартири багатіїв), де в часи СРСР розмістили Державний літертурний музей.

Водночав формуються також квартали елітного житла. Першим серед них став квартал неподлік одеського театру. Другим районом елітної забудови в Одесі стануть вулиці Малий, Середній та Великий Фонтани. Саме там виникають в Одесі і перші санаторії.

Розчарування в стилі класицизм із його приреченістю до вироблених і постійних зразків призвело до справжнього вибуху в декорі в період панування історичних стилів. Буржуазна стихія привнесла в архітектуру Одеси розмаїття багатьох історичних стилів чи їх суміш в декорі навіть одної споруди. Стриманий декор відтепер міг запропонувати лише малообдарований архітектор або будівничий без розвиненої уяви. Поціновують розкоші в декорі. Навіть якщо декор створений з дешевих і нетривких матеріалів, а це закладення постійних ремонтів в майбутньому…

Розпочалось захоплення готичною архітектурою та її декором. Так, декор неоготики почали використовувати для фасадів як приватних цивільних, так і сакральних споруд (Бродська синагога, вул Пушкінська, 18, поруйнована караїмська кенаса, вул. Троїцька, водолікарня по вул Кузнечній або лазня Ісаковича). Практично середньовічний декор, рясний і декоративний, притаманний фасадам Нової біржі, котру за часів СРСР перетворили на Державну філармонію.

Розкішним зразком необароко в Одесі став новий театр (проект архітекторів Гельмера та Фельнера, фасади), тоді як парадні сходи театру виконані в стилістиці неорококо). Великі театри в Петербурзі та в Москві обов'язково мали на головній вісі проти сцени царську ложу для відвідин імператора та його родини. Віддаленість Одеси від столичних міст сприяла незвичній особливості буржуазного одеського театру — театр не мав царської ложі взагалі.

В місті, не багатому на значимі архітектурні споруди, необароковий театр логічно став одним із символів приморського міста.

Одеса і стиль модерн[ред.ред. код]

Маскарон на фасаді готелю «Великий Московський»

Засновником стилю модерн (сецесія або югендстиль) вважають бельгійського архітектора Віктора Орта (1861—1947). Ще в юнацькі роки він відбув у Париж, де вивчав ужиткове мистецтво, технології створення декору. 1893 року Віктор Орта закінчив будівництво приватного будинку професора Едмона Тасселя, котрий став маніфестацією нового стилю.

Промислова революція в країнах Західної Європи винесла на поверхню будівельної практики давно відомі архітекторам будівельні матеріали — бетон, кахлі, скло, цеглу, ліплений декор. Але стилістика модерна по новому ними розпорядилась. Розвинувся ансамблевий підхід до цих матеріалів та до ансамблевості художнього образу майбутньої споруди. Модерн як стиль мав всі якості великого стилю, здатного опрацювати будь який архітектурний об'єкт, як і його інтер'єр чи якусь дрібничку в цьому інтер'єрі. Гнучкий стиль, модерн брався і розв'язував будь яке будівельне завдання з будь якою функцією — приватний будинок, вокзал чи залізничний буфет, готель, критий базар, театр, навчальний заклад чи школа, храм, виставковий павільйон, завод тощо. Типовими зразками стилю модерн стануть приватний будинок та універсальний магазин. Поєднання великих скляних вікон з металевим каркасом було успішно використане ще в Кришталевому палаці для Всесвітньої виставки в Лондоні в 1851 році. Модерн вдало підхопив цей засіб і дав власні інтерпретації великих скляних вікон з металевим каркасом, хоча його звинувачують у нехтуванні традиціями. Модерн справді нехтував ордерною архітектурою у її типових зразках. Але талановитий архітектор спокійно міг поєднати чи комбінувати руст, напівциркульні вікна, ліплений декор іншого походження, напівколони з декором, типовим саме для модерну з його потягом до рослинних мотивів ().

Будівельний бум другої половини 19 ст. збігся з швидким розвитком капіталізму, а стиль модерн став мимоволі його виразником. Стилістика модерну отримала розповсюдження в архітектурі Одеси на зламі 19-20 ст. і була притаманна і приватним будинкам, і промисловим спорудам, і прибутковим будинкам, і крамницям. Часто готель чи офіс фірми поєднувались з розкішними магазинами в одній споруді.

Одеса. Колишній прибутковий будинок Блюмберга (нині бібліотека).

Сакральна архітектура в Одесі[ред.ред. код]

До найстаріших кам'яних храмів Одеси належала Покровська церква. Точної дати її заснування не збережено, зазвичай зазначають, що її заклали до 1819 року. Церква в стилі класицизму була вибудована за проектом архітектора Франца Фрапполі. Фрапполі помер 1819 року і церкву остаточно добудували 1822 р. без нього. Висотна дзвіниця церкви впродовж 120 років відігравала значну роль в силуеті міста. Церква зруйнована в 1930-і роки, а на її місці вибудували школу. В роки першої світової війни в школі розмістили військовий шпиталь, котрий в свою чергу був зруйнований під час бомбардування. Школу відновили у повоєнний період.

Інтернаціональний характер мешканців міста сприяв появі у Одесі храмів всіх світових релігій та їх окемих гілок. Православні храми межували з римо-католицькими. В місті були караїмська кенаса, молитовні мусульман, храми лютеран, дозволені в Російській імперії. Але існувала політика стримуваня впливу католицизму, незважаючи на велику кількість іноземців-католиків (французів і італійців).


Наприкінці 19 століття розібрали Одеську кірху в стилі класицизм і вибудували нову і більшу за розмірами в стилі нероманики з готичними елементами.

Мартиролог храмової архітектури Одеси[ред.ред. код]

Одеса, Молдаванка, знищений Новий костел св. Климента. Стара поштівка

Цей список почався зі знищення ще перших храмів Одеси з деревини (збереження хоча би одного такого храму місту б не завадило).

  • Ще за часів імператриці Катерини ІІ розпочалося залучення німецьких колоністів на новозахоплені землі у Північному Причорномор'ї. Компактне поселення німецьких колоністів було і в Одесі. Для лютеранської громади міста і була побудована перша лютеранська кірха, освячена у 1827 р. Її автором-будівничим був архітектор Франц Боффо. Кірха мали стилістику пізнього класицизму.

Зростання релігійної громади змусило наприкінці XIX ст. побудувати у 1897 р. нову кірху, що могла прийняти 1.500 вірян. Будівничий — архітектор Герман Шойрембрандт, в Одесі його прізвище вимовляли як Шеврембрандт. Він же залучив до створення проекту Христіана Скведера. Кірха була суттево поруйнована у роки 2-ї світової війни і десятиліттями стояла руїною-пусткою. Відновлена в роки незалежносі України на початку 2000-х років при зменшенні первісних розмірів.

  • В роки громадянської війни спалили «холодну» синагогу на вулиці Катерининській[5]. Не відновлена.
  • У 1930-і р. були розібрані Стрітенська церква на Новому базарі та Покровська церква. З будматеріалів Покровської церкви створили школу № 119 (Перша гімназія).
  • На місці знищеної церкви Вознесіння Господня створили малий сквер. Церква більш відома як Міщанська. Її дзвіниця була близько 30 метрів, а за думкою мешканців Одеси Міщанську церкву вважали серед найкрасивіших у місті.
  • Відомий в Одесі театр музичної комедії теж поховав під собою підмурки церкви.
  • Поруйнована церква Михайла Архангела (Маразлієвська вулиця) дала будматеріали для створення житлового будинку для працівників ОГПУ[5].
  • На першому кладовищі були зруйновані православна церква Всіх Святих, Молитовня мусульман, ритуальне приміщення євреїв та всі поховання 200000 одеситів всіх націй[5].


З втратою більшості храмової архітектури надзвичайно збідніли силует міста і його архітектурний вигляд, котрий мала Одеса на початок 20 століття.

Архітектура Одеси у підрадянський період[ред.ред. код]

Одеса. Місце, де стояла Михайлівська церква. Дялянка забудована за часів СРСР, житловий будинок у стилі конструктивізм.
Декор доби соцреалізму.

На період між двома світовими війнами прийшлась архітектурна діяльність А. Дубініна. Він був пристрасним прихильником стилістики конструктивізму. Так, у 1930-і рр. була висаджена у повітря церква Михаїла Архангела (вул. Маразлієвська). Дубініну дозволили забудувати вивільнену ділянку житловим комплексом для працівників НКВС, охоронців більшовицького уряду. Інші зразки конструктивізу в Одесі виникли обабіч Французького бульвару, Дубініну належать так звані житлові будинки фахівців та споруда санаторію імені Ф. Дзержинського (залишилось незрозумілим, яке саме ставлення до санаторної справи мав Дзержинський.)

Одеса була захоплена вояками німецького фашизму. Серед поруйнованих у цей період споруд — висаджений у повітря давній залізничний вокзал. За новим проектом вокзал відбудують у повоєнний період (автор проекту арх. Л. Чуприна).

Відновлення пошкоджених та поруйнованих споруд у Одесі йшло у двох напрямках. Відновлювали та по можливості реставрували декотрі споруди попередніх стилів (доби класицизму, історичних стилів, часто без відновлення деталей та історичних інтер'єрів, бо будівельна галузь втрачала професіоналізм). Показовою була доля Одеської кірхи. Поруйнована споруда неороманського стилю з пошкодженою дзвіницею десятиліттями стояла покинутою напризволяще і ніяк не використовувалась в місті, де був брак споруд зі збереженим дахом.

Відновилось будівництво житла. Отримав розповсюдження так званий «сталінський класицизм» (або «сталінський ампір»). Типовими зразками насадженого з волі комуністичного уряду були сталінські «висотки» у Москві і пишний декор московського метро з важкою ліпниною, коштовною мозаїкою, фресками, бронзовим литвом. В архітектурі запанували гігієна, зайва велич та оголена функція, тоді як фасади приховували за пишними ліпленими орнаментами з гірляндами, рогами достатку, обелісками тощо. Цей декор надавав хоч якогось індивідуального характеру малоестетичній житловій та суспільно значимій архітектурі повоєнних кінотеатрів, будинків культури за типовими проектами, численних крамниць теж за типовими проектами, павільйонів виставок. Всі перебільшення і недоліки цієї архітектури відбились у створенні Виставки досягнень народного господарства у Москві. Пишний декор і маловиразність такої архітектури при завеликому кошторисі доволі швидко набридли і 1955 року (невдовзі по смерті Сталіна) вийшла загрозлива постанова комуністичного уряду про заборону надлишковості в радянській архітектурі.

Катастрофічний дефіцит житла і загрозлива постанова про заборону надлишковості в радянській архітектурі призвели до запозичення старих (до війни 1939—1945 рр.) німецьких проектів житла для маломайнових і бідних родин. Так німецькі проекти малометражних споруд стали радянськими «хрущобами». Для німецьких мешканців в проектах була передбачена комора. В радянських малометражних «хрущобах» з міркувань економії прибрали навіть комори. В Одесі вибудували цілі квартали «хрущоб», як і в інших радянських містах.

В контраст з серійними спальними районами в Одесі іноді будували і по індивідуальним проектам (Морський вокзал та церква під Потьмкинськими сходами (архітектори І.Альтер, В.Головін, В.Кремляков), корпус ОГУ на Французькому бульварі (арх. Л.Наркевич), Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, арх. Г. Топуз).

Друге запровадження капіталізу і архітектура Одеси[ред.ред. код]

Житловий комплекс «Арк Палас №1» Хмарочос Арк Палас в Одесі


Чавунні прикраси сходинок в Одесі[ред.ред. код]

Одеса. Меморіал авіатора Сергія Уточкіна на сходинках

Клінічний санаторій імені Пирогова (курорт Куяльник)[ред.ред. код]

Курорт Куяльник (грязелікувальниця), вигляд з гори. Хромолітографія, 1890—1900  роки.
Пам'ятник лікарю Ерасту Андрієвському на території санаторія

Землі між Куяльницьким та Хаджибейським лиманами на початку 19 ст. належали генерал-майору князю Жевахову. Лікар з Одеси Ераст Андрієвський, сам прихильник лікування грязями, умовив міську владу створити санаторій. На кошти міста Одеси було придбано частку земель князя Жевахова, де розпочали будівництво грязелікарень. З 1833 р. будівельними роботами керував архітектор Кошелєв. Перші споруди курорту були дерев'яними.

Бурхливий розвиток курорту припав на 70-80 ті роки XIX ст. коли тут було закладено багато приватних дач та пансіонатів. У 1873 р. залізничний вокзал Одеси поєднали з курортом окремою залізницею.

Лікар Андрієвський залишив Одесу. В 1898 році на курорті йому встановлено пам'ятник роботи архітектора М. К. Толвінського та скульптора Б. В. Едуардса.

У 1890 році коштом міста Одеси було розпочато будівництво міського лиманолікувального закладу в камені. Вже 1892 року він почав працювати, було проліковано 1000 хворих, а наступного, 1893 року будівництво було завершено. Таким чином було закладено курортне призначення і функціонування міста Одеса.

Обрані фото (галерея)[ред.ред. код]

Панорама Одеси з боку моря
Одеса. Олександрівський проспект та Покровська церква. Стара поштівка.
Одеса, колишня Земськая управа та церква св. Пантелеймона. Стара поштівка
Житлова забудова

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бондаренко, 2010, с. 31
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок misto.odessa.ua не вказаний текст
  3. а б в Архитектура Одессы в период основания города
  4. а б Дмитрий Швидковский. Осуществленная утопия Александра I
  5. а б в Ева Краснова, Анатолий Дроздовский То, чего нет. Утраченная архитектура Одессы

Джерела[ред.ред. код]

  • Ощепков Г. Д. Архитектор Томон. Материалы к изучению творчества. — М., 1950. (рос.)
  • Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К., 1985. — Т. 3. (рос.)
  • Лисенко А. О. Эссе об архитектуре Одессы, фрагменты монографии, фельетоны, путевые заметки / Мастера отечественной архитектуры // Сост. Лисенко В. А. — Одесса: Оптимум, 2005.
  • Губарь Олег. Старые дома и другие памятные места Одессы. — Одесса: Печатный дом, 2006.
  • Тимофієнко В. І. Відродження Одеси. Архітектура повоєного десятиріччя. — Київ: Музична Україна, 2006
  • Александров Р. Исхоженные детством. — Одесса: Оптимум, 2009.
  • В. Пилявский «Зодчие Одессы», Optimum, 2010, 274 с.
  • В. Пилявский Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. Справочник. — Одесса: Оптимум, 2010* [1] (Перелік відомих архітекторів Одеси, енциклопедія про Одесу)
  • http://www.projectclassica.ru/histr_article/03_03_ha.htm (Осуществленная утопия Александра I).