Архітектура модерну

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Архітектура модерну — стиль в архітектурі буржуазних країн, переважно західної цивілізації, що панував на зламі 19-20 ст. напередодні 1-ї світової війни. Спроби відродити стиль модерн притаманні архітектурній практиці початку 21 ст. як негативна реакція на оголеність геометричних форм і відсутність декору в функціоналізмі

Передумови[ред. | ред. код]

Характерні риси стилю модерн в архітектурі: плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

Але згодом виробився і інший підхід до образного стану архітектури модерну, притаманний північним країнам — завеликі, скелеподібні об'єми, узагальненість і асиметрія, грубуватий і небагатий декор на фасадах, використання природних каменів (оброблених і необроблених), звертання до народної архітектури і образів національної міфології та надбання середньовіччя (північний модерн).

Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви — Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам'ятники, створені у стилі сецесія, внесені до світової спадщини ЮНЕСКО.[1][2]

Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.

Розповсюдженню стилю сприяли як широке промислове виробництво бетону, скла великого розміру, піднесення промислового виробництва заліза, цегли, кераміки, так і піднесення торгівлі та будівельний бум. Стилістику сецесії всіляко підтримували як всесвітні виставки, так і різні періодичні видання. Головним було повсюдне прийняття цього стилю новими прошарками населення - середньою та крупною буржуазією, банкірами, володарями великих універмагів, середніми і дрібними комерсантами без значних культурних традицій.

Виникнення та розповсюдження стилю модерн (сецесія) збіглося з широким використанням призабутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій в будівництві суспільно значущих об'єктів (виставкові комплекси, вокзали, театри тощо). Важливу роль у популяризації та розповсюдженні стилю сецесії зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах, серед яких: Париж, Мілан, Барселона, Манаус, Відень, Петербург, Берлін, Москва, Львів, Рига, Київ, Прага, Харків, Вінниця, Чернігів, Маріуполь тощо.

Звернення до хвилястих, природних форм стало найхарактернішою ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об'ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В архітектурі модерну широко використовували як дерево (дерев'яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, скло, їх комбінації. Дерев'яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань та вілл в країнах, багатих лісом і з давньою традицією дерев'яної архітектури (Швеція, Фінляндія, Росія, Україна).

Вокзал як окрема галузь стилю модерн[ред. | ред. код]

Прага, залізничний вокзал
Україна, Вінницька область. Козятин, залізничний вокзал, 1889 р.

Модерн як стиль, гнучкий та відкритий для новацій, брався і успішно розв'язував будь-які архітектурні завдання, побудову як суспільно значимих, так і приватних архітектурних споруд. Серед них — ратуші, ринки, театри і казино, універмаги , крамниці і пасажі, банки і кінотеатри, столичні особняки нових багатіїв і садиби в сільській місцевості. Доволі повно модерн в архітектурі відбився і в побудові численних вокзалів у віддалених місцевостях, позаяк піднесення модерну збіглося з масовим розвитком будівництва як такого та розбудовою залізниць.

Якщо для побудови вокзалів в столичних і великих містах та промислових центрах використовували індивідуальні проекти, створені уславленими архітекторами, для будівництва в провінціях та віддалених місцинах будували за типовими проектами. Типові проекти вокзалів в Російській імперії доручили створити архітекторові Желязевичу Рудольфу Андрійовичу (1810-1874).

В Російській імперії в другій половині 19 ст. розробку класів і типів залізничних станцій доручили інженеру Мельникову П.П. Два вищі щаблі класів відвели для столичних і великих міст. Були проведені архітектурні конкурси на проекти великих вокзалів. Свої проекти для них розробила низка архітекторів нової генерації, серед них Лев Кекушев, С. Красовський, Г. Гримм, К. Тон та ін.

Суспільне розмежування, притаманне державам зі значними домішками феодалізму, було притаманно і розділу пасажирів на три класи. Для імператорсьої родини будували окремий імператорський павільйон. Апартаменти з тогочасним комфортом і декором будували для керівництва, а бараки і пристосовані приміщення відводили для численної обслуги і робітників.

Іноді вокзали за індивідуальними проектами створювали і в невеликих містах, мало до того відомих широкому загалу (вокзал Сабліно, вокзал Жмеринки, розкішним вважали пасажири вокзал в мало відомому Козятині за примхливість цегельних деталей, Вінницька область, Україна). Триповерховий, вибудовани з цегли вокзал міста Оренбург нагадував палац великого міста.

Якщо стіни вокзалу тинькували, дозволялось розфарбування у два кольори, білі деталі, а тло жовте, блакитне, зелене, рожеве, що підсилювало зовнішню привабливість вокзалу.

В країнах багатих лісом продовжилось також використання деревини і для створення вокзалів. Для будівництва вокзалу могли використати цеглу, для допоміжних і господарських споруд деревину. При будівництві вокзалів на пустельних чи малозаселених ділянках масштаб і розміри вокзалу були вказівками на майбутню значимість поселення, адже вокзал відігравав містобудівну роль і ставав архітектурною домінантою поселення разом із храмами.

Підприємець Савва Мамонтов і вокзали[ред. | ред. код]

В залежності від масштабу обдарованості і талановитості підприємця художня виразність вокзалів зростала. Так, Савва Іванович Мамонтов (1841-1918) керував розбудовою Вологодсько-Архангельської залізниці. Він підійшов творчо і для розбудови вокзалів цієї залізниці, відбув у Західну Європу у пошуку нових ідей. Ідейною програмою розбудови нових вокзалів цього напрямку С. Мамонтов оголосив архітектуру будинків Швейцарії. Для створення проектів були залучені московські архітектори Ілларіон Іванов-Шиц (1865-1937) та Лев Кекушев (1862-1914), що вдало працював як з цеглою, так і з деревиною. Низка вокзалів напрямку Ярославль-Вологда-Архангельськ була витримана в певній стилістиці. Помітно меншою була архітектурна виразність вокзалів південного напрямку (тодішня назва Донецька Кам'яновугільна залізниця 1882 р.) до міста порту Маріуполь у Приазов'ї.

Вокзал (вибрані фото)[ред. | ред. код]

Берген. Залізничний вокзал.
Центральний вокзал Гельсінки. Північний модерн.
Вокзал Базель SBB. швейцарія

Прибутковий будинок (вибрані фото)[ред. | ред. код]

Будинок в стилі цегляної сецесії, Київ, Ярославів Вал, 4.

Прибутковий будинок в Україні (вибрані фото)[ред. | ред. код]

Особняк і садиба доби модерн (вибрані фото)[ред. | ред. код]

Житловий будинок, Чернігів, вул. Коцюбинського, 39. Дерев'яна сецесія.
Арх. Пьєтро Фенольйо, проект 1902 р. Особняк Фенольйо-Лефлер, кутовий еркер

Новий імпульс для розбудови в новій стилістиці отримали також міські особняки та меншою мірою садиби в сільській місцевості. До створення міських особняків звернулась ціла низка архітекторів нової генерації, заклопотаних як завданням опанування стилю модерн, так і завданням продемонмструвати власні обдарованість і віртуозність. Вишуканий декор цих маєтків дивував, інді просто шокував сучасників.

Позитивним було намагання найбільш обдаровиних архітекторів будувати за принципом «зі середини назовні» на відміну від хибної практики малювати привабливі фасади, а потім пристосовувати житлову функцію під штучну, малофункціонуйну архітектуру. Малі земельні ділянки та дороговизна земель у містах не завжди надавали можливість явити у повній мірі майстерність та віртуознсть декору, що мимоволі був зосереджений на одному головному фасаді, коли особняк будували в містах з давньою історією та щільною забудовою (забудова в містах Брюссель, Гент, Париж, Турин тощо).

У випадках достатньої земельної ділянки особняки будували за садибним типом, а споруда отримувала всефасадність, коли всі фасади мали єдину стилістику та надавали можливість огляду кожного з них (Особняк Чаєва (Санкт-Петербург)). Мастерно обробленими були і сільські садиби в провінціях, не завжди одноповерхові, що продовдували традицію багаіїв будувати палаци. Навіть небагата садиба могла отримати нову виразність і вплив палацової архітектури, якщо до справи залучали високо обдарованого архітектора (проект шведа Гуннара Свенсона для садиби Воробйово лікаря Федорова С.П., 1897 р., нині Калузька область). Створення садиб в стилі класицизм не потребувало великої кількості висококваліфікованих будівників чи надто коштовних будівельних матеіалів (годилася навіть знайома в провінціях деревина).

Віртуозність обробки матеріалів і взагалі підвищена увага до властивостей та краси будматеріалів ставала в заваді при будівництві в провінціях. Тому кількість різноманітних матеріалів в садибах і малих провінційних містечках мимоволі звужувалась, де обмежувались деревиною, цеглою, мінімумом зовнішнього декору. Лише найбільш рідкісні зразки декору виготовляли промисловим засобом і вивозили у глибинку (нетипова колона з вигаданою капітеллю, гнуті деталі дерев'яної лиштви, деталі з чавуну, паркова скульптура для саду багатого помешкання).

Обрані фото (галерея)[ред. | ред. код]

Треццо-сулл'Адда. неподалік Мілана. Центральна гідроелектростанція в стилі модерн на річці Адда.
Харків. Миколаївська площа, фото 1913 року.
арх. Едуард Брандтман. Цирк Петра Крутікова (Київ), фото не пізніше 1930 р.

Модерн і ужиткове мистецтво[ред. | ред. код]

Помітний поштовх для розвитку наприкінці 19 ст. отримало декоративно-ужиткове мистецтво. Цей розвиток приготували як підвищена уага до історії власних країн, увага до старовини та антикваріату, так і рух мистецтв і ремесел. Вітражі і килими, меблі і дереворізьба, кабінетна бронза, порцеляна, скло мистецьке, кольорові кахлі, ліплений декор зажили наче новим життям. Новий етап промислового розвитку дозволив явити вигідні старі і нові якості знайомих матеріалів — бетону, цегли, деревини, кераміки, металу тощо.


Ставлення до стилю модерн[ред. | ред. код]

Стрімкість розповсюдження модерну, перш за все в архітектурі, викликала як захоплення одних, так і спротив та негативні оцінки інших. До еклектики ставились доволі терпляче, бо своїм несамостійним декором вона нагадувала історичні стилі і відсилала до уславлених зразків минулого. Ранній та розвинений модерн, навпаки, демонстративно розривав традицію з ордерною архітектурою минувшини, зосередившись на опануванні та затвердженні нового стилю і нової, вишуканої орнаментики та своєрідного використання давно відомих будматеріалів. До новомодного стилю модерн охоче звернулась як нова генерація архітекторів, так і ті прошарки буржуазного суспільства, що відірвались і від народної архітектури, і від дійсного знання культури попередніх періодів (новітні багатії, банківські та торгівельні магнати, неписьменні вихідці з сіл, що перейшли у дрібну буржуазію тощо). Невдовзі незграбну архітектуру цих споживачів охрестили занепадницькою та декадентською. Реакціонери, котрих вистачало і тоді, звинувачували стиль модерн у пропаганді анархізму, атеїзму, що було повним безглуздям.

Гнучка, хвиляста лінія, запропонована архітектором Вітором Орта, отримала назву « удар батога » і викликала захоплення у розробників нового декору. Ця ж хвиляста лінія викликала спротив і негативні оцінки у консервативних прихильників історичних стилів і її обзивали то «збожеволівшим хробаком» (gereizter Regenwurm), то стилем калякання (Schnoerkelstil). Найбільш суворими було звинувачення у розриві з народною та національною архітектурою. Архітектори модерну, навпаки, своїми творами довели, що модерн може ґрунтуватися як на національних традиціях, так і творчо використовувати її надбання (північний модерн скандинавських країн, український архітектурний модерн тощо). В кожній країні кінець кінцем виникли власні варіанти модерну, з пишним декором у Іспанії, Португалії, Італії, Бельгії до раціональних і мінімалістичних варіантів в країнах навколо Балтики.

На початковому етапі мало хто усвідомлював переваги нового стилю, його принцип побудови споруд з середини назовні, намагання зробити функцію домінантною над декоруванням та практикою робити привабливі фасади і лише ховати за ними житлову чи виробничу функцію. Бурхливий період розвитку первісного капіталізму чимало нашкодив новому стилю. В містах подрібнювали земельні ділянки, забудова на них ставала доволі щільною. Розпочався продаж ділянок з садами і парками, а подрібнені ділянки забудовували незграбними заміськими будинками і дачами. Зелені масиви в містах повсюдно скорочувались. В містах нестача площі під забудову примусила будувати багатоповерхівки, далекі від краси, а нестачу метражу компенсували висотністю. Виникало чимало помешкань вузьких і тісних, але високих.

Побудова багатоповерхівок не покращувала житлових умов більшості. Бідноту розміщали у напівпідвалах та цокольних поверхах, заглиблених у землю, в антисанітарних умовах та з браком інсоляції. Кількість такого житла для бідноти у містах тільки збільшувалась з роками ( Санкт-Петербург, Москва, Харків тощо). Незначно кращим був стан одно- та двоповерхових казарм та бараків для житла пролетаріата та фабричної бідноти (Варгановські казарми у Маріуполі, казарми для робітників цукрового заводу у місті Тростянець на Сумщині, Павловські дешеві молосекційні квартири в Одесі тощо). Архітектори пропонували комплекси житлових споруд з обмеженою, але необхідною для майбутнього кількістю допоміжних споруд (дитячий садок, школа для дітей робітників, крамниця, амбулаторія, аптека). Але ці проекти наражались на спротив бізнесменів і замовників проектів і в своїй більшості не ставали реальними. За даними обстеження житла фабрично-заводського пролетаріату від 1910 року у Бахмутському уїзді на Донбасі сорок відсотків (40) працівників мешкали у напівземлянках та ізбах і навіть у сарайчиках з випадкових матеріалів. Декотрі землянки чи житла з випадкових матеріалів переживуть і дві світові війни, і СРСР і стануть трущобними районами на десятиліття.

Все це ставили в провину стилю модерн, бо той впадав у вічі роздратованим і приголомшеним капіталістичною дійсністю критикам та споживачам, хоча це були болючі проблеми самого капіталізму і шаленої гонитви за прибутками за всяку ціну. Символом доби стала лінива і роздратована пані в чудернацькому вбранні з помітними зламами психіки.

Архітектура модерну у сприятливих умовах і достатньому фінансуванні являла всі власні переваги. До того ж пізній, раціональний модерн, що відмовлявся від надмірного чи примхливого декору, приготував появу і стилю ар-деко (переважно для буржуазної магнатерії та багатіїв), і стилю функціоналізм (для дрібної бужуазії і мільйонів бідноти).

Стиль модерн не ніс і не несе провини за недоліки капіталізму. Він зберіг привабливість і через десятиліття трагічного 20 ст. Модерн відродили в архітектурі та в дизайні інтер'єрів на початку 21 століття, але знову лише для багатіїв, необачно заклавши приреченості до всіх негативних повторень минулого.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Major Town Houses of the Architect Victor Horta (Brussels). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-01-04. 
  2. Works of Antoni Gaudí. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-01-04. 

Джерела та рекомендована література[ред. | ред. код]

  • Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. — К.: Будівельник, 1966. — 66 с.: ил.
  • Ясиевич В. Е. У истоков архитектуры XX века // Стр-во и архитектура. — 1975. — № 10.
  • Ясиевич В. Е. Памятники архитектуры XIX — начала XX века в городской среде // Стр-во и архитектура. — 1978. — № 11.
  • Ясиевич В. Е. О генезисе модерна в архитектуре Украины // Проблемы истории архитектуры Украины: Сб. тр. КиевНИИТИ. — К., 1980.
  • Ясиевич В. Е. Архитектура Украины периода капитализма и империализма (1840—1917 гг.) // Памятники архитектуры Украины: Новые исследования (Материалы к «Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР»). — К., 1986.
  • Берсенева А. Европейский модерн: венская архитектурная школа. Екатеринбург, 1991
  • Горюнов В. С., Тубли М. П. «Архитектура эпохи модерна». М., 1992


  • Дмитро Малаков. «Прибуткові будинки Києва», Київ, «Кий», 2009.