Арциленко Дмитро Юрійович

Арциленко Дмитро Юрійович;
	Майор
Загальна інформація
Народження	11 березня 1988; Харків, Українська РСР, СРСР
Смерть	12 серпня 2014 (26 років); (помер від поранень)
Поховання	Міське кладовище № 4 (Харків)d
Alma Mater	Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба
Військова служба
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Армійська авіація
Формування	11 ОБрАА
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Савур-Могилу (2014);
Нагороди та відзнаки

Дмитро́ Ю́рійович Арци́ленко (1988-2014) — майор (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

З життєпису[ред. | ред. код]

Дмитро Арциленко народився в Харкові 11 березня 1988 року в сім'ї військовослужбовця. По закінченні середньої школи в 2004 році вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Закінчив університет з відзнакою, опанував спеціальність льотчика-штурмана. Отримав призначення до 11-го окремого полку армійської авіації «Херсон», з яким брав участь у миротворчій місії в Африці. Після початку російської агресії проти України в 2014 році брав участь у військових діях в зоні АТО. Приховував від родини участь у боях.

7 серпня 2014 року, під час обстрілу санітарного гелікоптера Мі-8МТ поблизу Савур-могили Дмитро Арциленко був поранений у голову кулею снайпера.^[1] В кабіні з ним був Володимир Шлюхарчук. Арциленко не дав можливості ворогові, який готувався відкрити вогонь, точно прицілитися. Коли услід за цим по вертольоту ударили кулемети, завдяки початому маневру Шлюхарчук отримав кілька додаткових секунд для набору швидкості. Терористи стріляли з двох точок із великокаліберних кулеметів - потім на землі у вертольоті налічили 74 пробоїни. Одна куля пройшла біля обличчя Володимира і потрапила в голову Дмитру, він відразу втратив свідомість. На борту було двоє стрільців - хлопців років по 18 - 20 років; вони відкрили вогонь по ворогові з кулеметів. Володимир виконав маневр відходу з-під обстрілу.

12 серпня він помер у шпиталі Дніпропетровська^[2].

Вдома залишилися дружина Валентина та донька 2014 р.н.^[3]

Похований на кладовищі № 4 в Харкові.

Нагороди[ред. | ред. код]

31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець»

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

29 вересня 2020 року була відкрита меморіальна дошка в пам'ять Дмитра Арциленка. Дошку встановлено на фасаді харківської середньої школи № 70.^[4]
його портрет розмішений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 2, місце 35.
вшановується 12 серпня на ранковому церемоніалі загиблих українських героїв, які загинули в різні роки внаслідок російської агресії.^[5]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ УІНП
↑ В школе № 70 Харькова установили мемориальную доску герою АТО. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 1 жовтня 2020.
↑ Допомога родині. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
↑ У школі № 70 встановили меморіальну дошку герою АТО
↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 12 серпня

Посилання[ред. | ред. код]

Це незавершена стаття про українського військовослужбовця чи військовослужбовицю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] УІНП

[2] В школе № 70 Харькова установили мемориальную доску герою АТО. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 1 жовтня 2020.

[3] Допомога родині. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2020.

[4] У школі № 70 встановили меморіальну дошку герою АТО

[5] Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 12 серпня

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]