Ар’яварта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ар’яварта
Мапа розташування
Приблизний обсяг Ар'яварти протягом пізнього ведичного періоду (бл. 1100—500 рр. до н. е.). Арьяварта була обмежена північно-західною Індією та західною рівниною Гангу, тоді як Велика Маґадга на сході була населена неведичними індоаріями, які дали початок джайнізму та буддизму.[1][2]
Кладовище H, пізній Харапп, OCP, мідний скарб і місця розфарбованого сірого посуду

Ар'яварта (санскрит: आर्यावर्त, букв. «Земля арійців»,[a][web 1][web 2] Санскритська вимова: [aːrjaːˈʋərtə]) — термін для позначення півночі індійського субконтиненту разом із деякими іншими частинами в стародавніх індуїстських текстах, таких як Дхармашастри та сутри, що стосується території індоарійського субконтиненту, заселеної індоарійськими племенами та де індоарійська релігія та ритуали переважали. Межі Ар'яварти з часом розширювалися, як відображено в різних джерелах, оскільки вплив брахманської ідеології поширювався на схід у постведичні часи.[3][4]

Географічні межі[ред. | ред. код]

Ганг-Ямуна доаб[ред. | ред. код]

Русло річки Ганг; Ганг-Ямуна доаб західну частину зеленої зони.
Ганг-Ямуна доаб.

Баудхаяна Дхармасутра (BDS) 1.1.2.10 (імовірно складена у VIII—VI століттях до н. е.) заявляє, що Ар'яварта — це земля, яка лежить на захід від Калакавани, на схід від Адарсани, на південь від Гімалаїв і на північ від Віндх'їв, але в BDS 1.1 .2.11 Арьяварта приурочена до доабу Гангу — Ямуни. BDS 1.1.2.13-15 вважає людей з-за меж цієї території змішаним походженням і, отже, не вартими наслідування з боку арійців. Деякі сутри рекомендують спокутні дії для тих, хто перетнув межі Арьяварти. Баудхаяна Сраутасутра рекомендує це для тих, хто перетнув кордони Арьяварти і вирушив у далекі місця.[5]

Сутра Васіштха Дхарма (найдавніші сутри приблизно 500—300 рр. до н. е.) I.8-9 і 12-13 розташовує Ар'яварту на схід від зникнення річки Сарасваті в пустелі, на захід від Калакавани, на північ гір Паріятра та хребта Віндхья та на південь від Гімалаїв.[6]

Махабхаш'я Патанджалі (середина ІІ століття до н. е.) визначає Ар'яварту як Васішта Дхармасутра.  За словами Бронхоста, він «по суті розташовує його на плані Гангу, між пустелею Тар на заході та місцем злиття річок Ганг (Ганга) і Джумна (Ямуна) на сході».[3]

Від моря до моря[ред. | ред. код]

Ману-Смріті (датується між ІІ ст. до н. е. до ІІІ ст. н. е.) (2.22) дає назву «урочищу між Гімалаями та хребтами Віндх'я, від Східного моря (Бенгальська затока) до Західного моря (Аравійське море.[7][8]

Манава Дхармасастра (приблизно 150—250 рр. н. е.) говорить про те, що Арьяварта простягається від східних до західних морів, що відображає зростаючу сферу впливу брахманської ідеології.[3]

Втрата північно-західної Індії[ред. | ред. код]

У післяведичний період другої урбанізації відбувся занепад брахманізму.[9][10] Із зростанням міст, що загрожувало доходам і патронажу сільських брахманів; розквіт буддизму; та індійська кампанія Александра Македонського (327—325 рр. до н. е.), підйом імперії Маур'їв (322—185 рр. до н. е.), а також вторгнення саків і панування північно-західної Індії (ІІ ст. до н. е. — IV ст. н. е.), брахманізм зіткнувся з серйозною загрозою своєму існуванню.[11]

Занепад брахманізму було подолано шляхом надання нових послуг[12] і включення неведичної індоарійської релігійної спадщини східної рівнини Гангу та місцевих релігійних традицій, що дало початок індуїстському синтезу.[11]

Інші регіональні позначення[ред. | ред. код]

Ці тексти також ідентифікують інші частини індійського субконтиненту з конкретними позначеннями. Манусмріті згадує Брахмаварту як регіон між річками Сарасваті та Дрішадваті на північному заході Індії. Текст визначає територію як місце, де народжуються «хороші» люди, причому «доброта» залежить від місця розташування, а не від поведінки.[13] Точне розташування та розмір регіону були предметом академічної невизначеності.[14] Деякі вчені, такі як археологи Бріджит і Реймонд Алчин, вважають, що термін Брахмаварта є синонімом регіону Ар'яварта .[15]

Мадх'ядеса простягалася від верхів'їв Ґанга та Ямуни до місця злиття двох річок у Праязі, і була регіоном, де за часів Махаджанападів існували куру та панчали. Весь регіон вважається священним в індуїстській міфології, оскільки тут жили боги та герої, згадані в двох епосах «Рамаяна» та «Махабхарата».[16][17]

Володарі[ред. | ред. код]

Цар Гурджара-Пратіхара в Х столітті носив титул Махараджадхіраджа Ар'яварти.[18]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Санскритське слово ā́rya (आर्य) спочатку був культурним терміном, що позначав тих, хто розмовляв ведичним санскритом і дотримувався ведичних культурних норм (включно з релігійними ритуалами та поезією), на відміну від аутсайдерів, або "ан-ар'ї" ("не-ар'ї"). За часів Будди (V-IV століття до н.е.) він набув значення "шляхетний".

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Bronkhorst, 2007.
  2. Samuel, 2010.
  3. а б в Bronkhorst, 2011, с. 4.
  4. Scharfe, Hartmut (1989). Handbuch der Orientalistik: Indien (англ.). BRILL. с. 12. ISBN 9004090606. 
  5. Agarwal, Vishal: Is there Vedic evidence for the Indo-Aryan Immigration to India
  6. Neelis, 2010, с. 194.
  7. Gopal, Madan (1990). K.S. Gautam (ред.). India through the ages. Publication Division, Ministry of Information and Broadcasting, Government of India. с. 70. 
  8. Michael Cook (2014), Ancient Religions, Modern Politics: The Islamic Case in Comparative Perspective, Princeton University Press, p.68: «Aryavarta […] is defined by Manu as extending from the Himalayas in the north to the Vindhyas of Central India in the south and from the sea in the west to the sea in the east.»
  9. Michaels, 2004, с. 37-39.
  10. Bronkhorst, 2017, с. 363.
  11. а б Bronkhorst, 2016, с. 9-10.
  12. Bronkhorst, 2015, с. 2.
  13. Killingley, Dermot (2007). Mlecchas, Yavanas and Heathens: Interacting Xenologies in Early Nineteenth-Century Calcutta. У Franco, Eli; Preisendanz, Karin (ред.). Beyond Orientalism: The Work of Wilhelm Halbfass and Its Impact on Indian and Cross-cultural Studies. Motilal Banarsidass. с. 125. ISBN 978-8-12083-110-0. 
  14. Scharfe, Hartmut (1989). The State in Indian Tradition. BRILL. с. 12. ISBN 900-4-09060-6. 
  15. Allchin, Bridget; Allchin, Raymond (1982). The Rise of Civilization in India and Pakistan. Cambridge University Press. с. 250. ISBN 978-0-52128-550-6. 
  16. Mukhopadhyay, Mihir Mohan (1984). Sculptures of Ganga-Yamuna Valley (англ.). Abhinav Publications. с. 5. ISBN 9788170171898. 
  17. Singh, Pitam (2003). Women Legislators in Indian Politics (англ.). Concept Publishing Company. с. 62. ISBN 9788180690198. 
  18. André Wink (2002). Al-Hind: Early medieval India and the expansion of Islam, 7th-11th centuries. BRILL. с. 284. ISBN 978-0-391-04173-8. 

Джерела[ред. | ред. код]

Друковані джерела
Веб-джерела
  1. Aryavarta, Monier Williams Sanskrit English Dictionary (1899)
  2. Apte, Vaman Shivaram (1957). Revised and Enlarged Edition of Prin. V. S. Apte's The Practical Sanskrit-English Dictionary. Процитовано 1 листопада 2018. 

Подальше читання[ред. | ред. код]