Асаране-Бурун
| Асаране-Бурун | |
|---|---|
| |
| 44°29′55″ пн. ш. 33°46′20″ сх. д. / 44.498611111111° пн. ш. 33.772222222222° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Бахчисарайський район  |
| Тип | фортеця і Ісари гірського Криму |
  Асаране-Бурун Асаране-Бурун (Україна)  Асаране-Бурун Асаране-Бурун (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Асаране-Бурун (крим. Asarane Burun) — руїни середньовічного укріпленого поселення X—XIII століття, розташовані на вершині однойменної гори[1], за 4,5 км на північний захід від села Буюк-Мускомія, на лівому березі річки Чорна (Казикли-Озен)[2].
Укріплення розташоване на вершині гори, витягнувшись із заходу на схід. Південний і східний схили урвисті, висота урвищ 3-5 м, північний схил є більш пологим. Стіни фортеці (товщиною 1,5-2,3 м, збереглися заввишки до 2,2-2,5 м) складені з бутового каменю різного розміру насухо, площа укріплення близько 3,2 гектара. Стіни були влаштовані по всьому периметру, завдовжки близько 1500 м, веж не було, у фортецю вело чотири входи: зі сходу, південного сходу, південного заходу й заходу — до нього (з воротами завширшки 2,3 м) йшла колісна дорога завширшки 2,5-3 м, решта входів була невеликими хвіртками по 1,4 м, для людей і в'ючних тварин. Усередині фортеці всюди видно сліди будівель і підрубаних майданчиків для них — однокімнатних і двокімнатних будівель, всього було понад 100 будинків[2]. Будівництво цього, як і багатьох інших укріплень у XIII столітті, історики пов'язують із монгольськими вторгненнями до Криму (починаючи з 1223 року), сельджукською експансією та включенням гірського Криму до зони впливу Трапезундської імперії[3].
Першим з істориків на фортецю звернув увагу Василь Кондаракі 1867 року[4], однак у подальшому її не досліджували й не проводили розкопок.
Існує версія, що Асаране-Бурун перебувало у володіннях князівства Феодоро[5].
- ↑ Туристическая карта Крыма. ЮБК. ЭтоМесто.ru. 2007. Процитовано 15 жовтня 2021.
- ↑ а б Мыц В.Л. Укрепления Таврики X - XV вв // / Ивакин, Г. Ю. — Киев : Наукова думка, 1991. — С. 138. — ISBN 5-12-002114-X.
- ↑ Мыц В.Л. Сторожевые укрепления XIII в. «Херсакеи» и Крымской Готии // Поволжская Археология : журнал. — 2020. — № 2 (32) (9 листопада). — С. 48—203. — ISSN 2306-4099. — DOI:10.24852/pa2020.2.32.48.63. Архівовано з джерела 5 жовтня 2021.
- ↑ В. Х. Кондараки. Исарчик или Буюк-Мускомское укрепление в Крыму // [1] — Одесса : Типография Алексомати. — Т. VI. — С. 520. Архівовано з джерела 27 жовтня 2014
- ↑ Фадеева, Татьяна Михайловна, Шапошников, Александр Константинович. Земли княжества Феодоро. Внутреннее деление княжества: крепости и уделы // Княжество Феодоро и его князья. Крымско-готский сборник. — Симферополь : Бизнес-Информ, 2005. — С. 127. — ISBN 978-966-648-061-1. Архівовано з джерела 8 жовтня 2021
