Аскольд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аскольд
Аскольд та Дір.png
Аскольд і Дір, Радзивіллівський літопис
Князь (каган) Руський
Правління 860-882
Попередник Бравлин
Наступник Олег Віщий
Біографічні дані
Імена Осколд, Микола
Релігія Християнство
Дата народження не відомо
Дата смерті 882
Київ
Місце поховання Аскольдова могила, Київ, Україна
Династія Київичі

Аско́льд (Осколд) (до 860-882) — правитель (ймовірно — каган) давньоруської держави.

Вбивство Аскольда і Діра

Походження імені[ред.ред. код]

Походження Аскольда досі викликає запитання. Одна з версій[Джерело?] виводить його ім'я з давньоскандинавського Haskuldr чи Höskuldr, що пояснюється і його можливе скандинавське походження. Ян Длугош стверджував, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм, за руськими літописами — варяг. Наразі обмеженість інформації не дає підстав для будь-яких переконливих стверджень чи припущень.

Синхронізація певних подій, описаних у руських літописах, з церковними та світськими візантійськими хроніками дають підстави для припущень, що багато з них відбувалися до 882 року, й згодом були приписані за часів Рюриковичів князю Олегу Віщому (як приклад — візантійські хронографи нічого не чули про походи Олега на Константинополь).

Становище Києва у добу Аскольда[1][ред.ред. код]

До часів Аскольда належать повідомлення арабських письменників про три центри Русі. Це — автори так званої групи ал-Бахді (ал-Істахрі, Ібн-хаукаль, пізніший твір Ідрісі). За свідченнями цих джерел, на початку-середині ІХ століття у Східній Європі існували три об'єднання східнослов'янських племен, що у нашій транскрипції іменуються: Куявія, Славія, Арсанія (Артанія). Куявія — держава з центром у Києві, держава Аскольда. Головне територіальне ядро — Середня Наддніпрянщина, об'єднання полян, деревлян, дреговичів, сіверян. Славія — об'єднання північних слов'янських і деяких неслов'янських племен — ільменські словени, чудь, весь, меря, з центром у Ладозі. Арсанія — землі теперішнього південного сходу України, Надазовщина, східний Крим, частина північного Кавказу (Тмутороканське князівство). Між Славією та Куявією лежали землі кривичів, що до 872 р. зберігали свою незалежність. Землі в'ятичів, радимичів та більшої частини сіверян захоплені хозарами у VIII ст. З Хозарією, що була заслоном проти кочових племен, Аскольд підтримував дружні стосунки. Лояльними були відносини Русі з мадярами, які утворили політичне об'єднання в басейні Дону — Леведію. Ватажок мадярів Алмош був спільником і можливо особистим другом Аскольда. Головні інтереси Аскольдової Русі були на півдні та південному сході, особливо Візантії. Походи проти Візантії, та договори укладені з імперською адміністрацією знайшли відображення у численних джерелах. Головний політичний зміст походів було дипломатичне визнання держави Русі, як контрагента імперії.

Похід 860 року. Вихід на історичну арену Землі Руської. Початок літописання[ред.ред. код]

У 860 році Аскольд очолив перший задокументований похід Русі на Константинополь.

На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8-ма тисячами вояків на борту несподівано з'явилися у Босфорській протоці й взяли столицю Візантії в облогу. Незабаром потому наспіла й піша рать. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: «Народ (руси) від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море».

Облога Константинополя тривала цілий тиждень, і за словами Фотія «місто ледве не було підняте на спис», як у давнину називали здобуття фортець приступом. Імператор Михаїл III в цей час воював з арабами в Малій Азії і змушений був терміново вирушити додому. Війна завершилася мирною угодою. Штурм русами Царгорода мав величезний резонанс у тогочасному світі і, рятуючи своє становище та престиж імперії, імператор поспішив назад. Венеціанський хроніст Іоанн Диякон стверджував, що ті, хто облягав візантійську столицю, повернулися додому «з тріумфом». За деякими здогадками частиною угоди з Візантією стало хрещення Аскольда і принаймні частини його вояків. За реконструкцією Михайла Брайчевського сам князь отримав при хрещенні ім'я Миколи, одразу ж після походу русів патріархом була створена нова митрополія і до Києва був спрямований єпископ Михаїл, перший очільник Руської церкви. Саме тому за точку відліку вітчизняної історії Повість временних літ бере 860 рік, не позначений більше жодними видатними подіями: «Коли почав царювати (імператор Візантії) Михаїл III, стала так прозиватися Руська земля. Дізнались ми про це тому, що за цього царя приходила Русь (війною) на Царгород, як пишеться про це в літописанні грецькому (візантійському). Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам) покладемо». Насправді Михаїл III зійшов на трон ще у 842 році. Плутанину у літописі Брайчевський пояснює подальшими фальсифікаціями. Михайло Брайчевський також вказує, що після чотирьох походів на Візантію, для підсиленя свого політичного реноме, Аскольд приймає титул кагана, що є рівним імператорському. І ще довго з того часу, титул використовувався відносно Київських князів. Так він зустрічається у мусульманського географа Ібн Руста в письмовій формі між 903 і 913 роками. Цю традицію продовжував в одинадцятому столітті Іларіон, звертаючись до Великого князя Володимира Великого (978-1015) і великого князя Ярослава Мудрого (1019-1054) за назвою «каган».

Аскольд воював не лише з візантійцями. У літописі є відомості про його походи проти уличів і печенігів.

Ібн-ель-Хасан розповідає, що після 862 року руси здійснили рейд до південних берегів Каспійського моря і взяв в облогу місто Абесгун. Лише в останній, сьомій, битві, війська володаря Табаристану абу-Зейда завдали русам поразки і змусили їх повернутися додому.

З Никонівського літопису відомо ще про два походи Аскольда на Візантію. Останній — 874 року — був невдалим. «… Море було спокійне, та тут раптом здійнялася буря з вітром, і великі хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що небагатьом із них пощастило уникнути цієї біди й повернутись додому…» Повернулися додому лише мала частина дружин, і в Києві «був плач великий».

За повідомленням літопису Аскольд був вбитий князем Олегом, який передягнувся торгівцем і підступом виманив князя з Києва. Не виключено, що перемогу Олега забезпечила підтримка київських язичників, невдоволених наверненням Аскольда до християнства.

За літописом, Аскольда поховали на місці загибелі, на правому березі Дніпра в урочищі Угорське, де був стан мадяр, з «двором» ватажка Олмоша («Ольмин двір»).

Хронологія основних подій панування Аскольда[ред.ред. код]

860 — перший вдалий похід на Царгород. Хрещення Аскольда
865 — навала на Абесгун
866 — невдалий похід на Царгород
872 — болгарами вбито сина Аскольда
874 — похід на Царгород (можливо русько-мадярське військо на інші землі імперії). Візантійсько-Руська угода.
875 — перемога над кочовиками (?)
882 — Аскольда вбито Олегом.

Запровадження християнства[ред.ред. код]

Окрім дипломатичного визнання держави Русі, наслідком походів на Візантію було запровадження у державі християнства. Цей факт засвідчений у багатьох джерелах. На перше місце слід поставити свідчення патріарха Фотія — безпосереднього учасника події, який свідчить що Русь прийняла християнство. У своїй енцикліці (окружному посланні) 866 чи 867 року, Фотій засвідчив про навернення Русі: «І в них (тобто Русі) запалала така жага віри, що вони прийняли пастиря і виконують християнські обряди»[2]. Інше візантійське джерело, так званий Продовжувач Порфирогенета, пише «Скоро після того (обологи Константинополя у 860 р.) прийшло від них посольство, яке просило зробити їх речниками божественного хрещення, що було і зроблено»[2]. Про запровадження християнства на Русі часів Аскольда свідчить життєпис Констянтина Багрянородного, Хроніки Зонари, Михайла Гліки, Густинський літопис, Київський Синопсис і твори арабських письменників — Ібн-Хордадбега, ал-Масуді і ін. Так Ібн-Хордадбег характеризує Русь як країну суцільно християнську, а Ніконівський літопис містить статтю «Про князя руського Оскольда», спеціально присвячену запровадженню нової віри на Русі. Навіть у Церковному уставі Володимира Св'ятославича є твердження, що Русь хрестилася за часів патріарха Фотія. Таким чином йдеться про офіційний акт запровадження християнства на Русі як державної релігії. Звідси — прагнення всіляко підкреслювати, що хрестилася вся країна, попри те що звичайно існувало тут чимало язичників. У Києві створено єпархію, залежну від Константинопольської патріархії. Це засвідчує Фотій, повідомляючи, що Русь «прийняла пастиря», тобто єпископа.. Констянтин Багрянородний, Скилиця, Зонара та Михайло Гліка говорять про архієпископа. У «Василіках» — церковному уставі імператора Лева VI (886—912), що містить списки кафедр Константинопольського патріархату, та аналогічний реєстр, укладений за часів Констянтина Багрянородного (912—959) засвідчено існування Київської єпархії. У першому списку під номером 61, у другому — під номером 60. Щодо дати прийняття християнства Руссю, існують протиріччя. Частина документів відносить цей акт до часів імператора Михайла та патріарха Фотія (раніше 867 р.), та називають першим єпископом київським Михайла. Автором другого варіанта є Констянтин Багрянородний, який відносить християнізацію Русі та заснування Київської єпархії до врядування свого діда — Василя I, і патріарха Ігнатія та називають першим єпископом київським Левона. Цілком імовірно, що після смерті Михайла ІІІ відбулося оновлення кадрів. Таким чином запровадження християнства на Русі відбулося між 860 та 867 роками. До більш ранньої дати схиляє згадка у так званому Панонському життії — біографій Кирила Філософа, про Євангеліє і Псалтир «руськими письменами писані», які великий просвітник бачив у Херсонесі взимку 861 року, та запровадження відліку років Аскольдом з 860 року — особливої Руської ери[3].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Перше наразі відоме вшанування підступно вбитого кагана відбулося ще у IX ст. (між 882 та 895 роками) його спільником — ханом мадяр Ольмошем.

"...і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив Ольма церкву святого Миколи..."

Канонізація[ред.ред. код]

27 червня 2013 року з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізував і причислив до лику святих Князя Аскольда-Миколая. Князь Аскольд-Миколай був одночасно канонізований в двох ликах святості: як Благовірний Князь, і як Мученик. Окрім того, князя Аскольда проголошено Першомучеником. Повний текст Помісного Собору визначає:

1. Приєднати благовірного князя Аскольда, святого першомученика Київського, до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар.

2. Чесні останки благовірного князя Аскольда, святого першомученика Київського, із причини давності літ від події мучеництва залишити на волю Божу.

3. Пам'ять благовірного князя Аскольда, святого першомученика Київського, відзначати в неділю 2-гу після П'ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.

4. Писати благовірному князю Аскольду, святому першомученику Київському, чесну ікону для поклоніння відповідно до визначення Святого Сьомого Вселенського Собору.

5. Надрукувати житіє благовірного князя Аскольда, святого першомученика Київського, і скласти йому богослужіння, а до цього відправляти службу за Загальною мінеєю.

6. Благословити будівництво храмів на честь благовірного князя Аскольда, святого першомученика Київського.

7. Від імені Освяченого Помісного Собору оголосити українській православній пастві про канонізацію благовірного князя Аскольда, святого першомученика Київського, і сповістити про це Предстоятелів Помісних Православних Церков.

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Брайчевський. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. Т1. Київ. Вид. О. Теліги. 2009. ст. 69-73. ISBN 978-966-7601-68-3
  2. а б Цитовано за: М. Брайчевський. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. Т1. Київ. Вид. О. Теліги. 2009. ст. 74
  3. Рыбаков Б. А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. М., 1963(рос.)

Джерела інформації[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Бравлин
Alex K Kievan Rus..svg Князь Київський
860-882
разом з Діром
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Олег Віщий