Асмат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Асматі
Orang Asmat.jpg
Загальна кількість 70 000
Найбільші розселення Індонезія: регіон Асмат, провінція Папуа
Близькі етнічні групи Папуаси
Мова п'ять діалектів: береговий [1], Яусакор [2], центральний [3], північний [4], сітак [5]
Релігія місцеві віри, християнство

Асмат — папуаський народ, що проживає в однойменному регіоні провінції Папуа в Індонезії. Населяє південно-західне узбережжя острова Нова Гвінея, займаючи територію приблизно 19 000 квадратних кілометрів. Район мешкання асматів розташований в межах національного парку Лоренц, що охороняється ЮНЕСКО. Чисельність народу оцінюється приблизно в 70 000. Асмати відомі своєю технікою різьблення по дереву, їх вироби високо цінуються серед колекціонерів.

Термін "Асмат" використовується при визначенні самого народу і регіону, який вони населяють.

Історія[ред.ред. код]

До 1950-х віддалене місце розташування племені асмат ізолювало їх від інших народів. Тільки в середині XX століття вони почали контактувати з іншими народами. Спочатку асмат мали репутацію мисливців за головами і канібалів і їх вважали за краще не тривожити.

Уперше дослідники побачили аборигенів з палуби корабля голландського торговця Яна Карстенца в 1623 році. Фактично першими, хто висадився на берег асмат, були капітан Джеймс Кук і його команда (недалеко від сучасного села Пірімапун) 3 вересня 1770 року. Згідно з журналами Кука, невеликий загін з корабля "HM Endeavour" зіткнувся з групою воїнів асмат; відчуваючи загрозу, дослідники швидко відступили. У 1826 інший голландський дослідник Колфф кинув якір в приблизно тій же самій області, де висаджувалася команда капітана Кука.

Коли воїни асмат почали лякати відвідувачів гучними шумами і вибухами білого порошку, команда Колффа прийняла рішення піти. Голландці, які отримали суверенітет над західною половиною острова в 1793, не займалися дослідженнями до початку 1900-х, коли вони встановили урядовий пост в Мерауке на південному сході. Звідти було відправлено декілька експедицій з метою досягнення центрального гірського ланцюга. Вони пройшли через землі асматів і зібрали деякі зоологічні екземпляри і експонати.

Пізніше вони були привезені в Європу, де викликали великий інтерес і, ймовірно, вплинули на творчість західних художників-модерністів і сюрреалістів, таких як Анрі Матіс, Марк Шагал і Пабло Пікассо.

Перший колоніальний пост на землях папуасів був встановлений в 1938 в поселенні Агатс. Ця маленька застава була закрита в 1942 через початок Другої світової війни. Після війни тут вів свою діяльність голландський місіонер Г. Зегваард. У 1953 році Зегваард знову встановив пост в Агатс, який повинен був стати урядовим штабом і основою для римсько-католицьких місіонерів. Після цього почалося активне вивчення народу асмат.

Католицьким місіонерам, багато хто з яких мав вчені ступені в області антропології, вдалося переконати аборигенів припинити людоїдство і полювання за головами, одночасно заохочуючи проведення інших культових заходів (племінних церемоній), які були включені в адаптовану католицьку літургію.

Асмат став стартовим пунктом важкої об'єднаної французько-голландської експедиції з півдня до північного узбережжя Нової Гвінеї в 1958-1959, пізніше за записку команди про експедицію послужили основою для написання книги і сценарію до документального фільму "Між небом і землею", який отримав "Оскар" в 1961 році.

У листопаді 1961 року 22-річний Майкл Рокфеллер, син Нельсона Рокефеллера, зник в землях папуасів, коли його човен перекинувся під час експедиції.

У 1962 році індонезійський уряд змінив адміністрацію західної Нової Гвінеї.

Сучасність[ред.ред. код]

В наші дні папуаси асмат як і раніше живуть досить ізольовано, а їх найважливіші культурні традиції все ще сильні, хоча складно заперечувати вплив зовнішнього світу за останні десятиліття. Деякі асмати отримали вищу освіту в Індонезії і Європі. Адміністрація регіону прагне впровадити нові знання у сфері охорони здоров'я, комунікацій і освіти, при цьому зберігаючи одвічні культурні традиції. Зараз на острові заготовлюється багато лісу і риби.

У 2000 році папуаси асмат створили організацію Lembaga Musyawarah Adat Asmat (LMAA), яка є цивільною організацією, що відстоює інтереси цього народу. LMAA співпрацює з іншими організаціями і заснувала окремі традиційні підради, в числі яких ФАР (Forum Adat Rumpun). У 2004 цей регіон став окремою адміністративною одиницею або так званим Кабупатен. Главою місцевого органу влади був обраний Юфен Біакей, колишній директор AMCP і нинішній голова LMAA.

Асмат фотографія під час третьої Південної Нової гвінейської експедиції в 1912-13.

Культура та релігія[ред.ред. код]

Природа стала провідним чинником, що вплинув на асматів, оскільки їх культура і спосіб життя сильно залежать від природних ресурсів, що добуваються в лісах, річках і морях. Асмати в основному живуть за рахунок крохмалю, що добувається з пальм саго, риби, лісової дичини і інших видів тварин і рослин, яких можна зустріти на острові. Унаслідок щоденної повені, яка відбувається у багатьох районах, житла асматів зазвичай будуються на два або більше метрів вище за рівень землі, підведені на дерев'яних балках. У деяких острівних регіонах аборигени жили у будиночках на деревах, іноді розташованих за 25 метрів від землі. Асмати завжди надавали велике значення шануванню предків, особливо шанували воїнів. На знак поваги предків папуаси майстерно вирізують з дерева справжні витвори мистецтва. Багато таких експонатів зібрані в музеях всього світу, серед яких найвідоміші, - зі зборів Майкла Рокфеллера в музеї Метрополітен в Нью-Йоркі.

У минулому серед більшості чоловіків була поширена полігамія (багатоженство), чоловіки одружувалися на декількох жінках. Часто вони повинні були одружуватися на дружині родича, що помер, інакше жінка з дітьми залишалися без захисту і коштів для існування. Згідно з деякими джерелами, більшість чоловіків асматів мали тривалі ритуальні сексуальні/дружні відношення з іншими чоловіками (мбаї). Про систему мбаї також відомо, що чоловічі пари ділили між собою дружин, що дістало назву "papitj".

Ймовірно, місіонерський вплив в минулі десятиліття понизив число таких явищ, як "мбаї" і "papitj".

З 1964 до 1968 після короткого періоду під новою індонезійською адміністрацією, в якій культурним церемоніям народів Асмат офіційно перешкоджали, місцевий єпископ Альфонс Соуода сприяв відродженню різьблення по дереву і інших культових ремесел, які існують і до цього дня. Церква зусиллями священиків Тобіаса Шнеєбаума і Урсули Конрад створила "Музей Культури народів асмат (AMCP)" в місцевому місті Агатс в 1973 році. Він був заснований для підтримки місцевих культурних традицій.

Щороку на початку жовтня церква спонсорує змагання і аукціон по виробах з дерева, щоб нагородити найкращих різьбярів.

Мова і етнічні підгрупи[ред.ред. код]

Лінгвістична класифікація рідної мови народів асмат дещо проблематична, але взагалі характеризується як підгрупа мовної сім'ї Нової Гвінеї. Деякі племена, які говорять на мовах лінгвістичної сім'ї асмат і живуть поблизу від них (наприклад, Каморо і Семпан), є етнічно відмінними від асмат.

Мовну групу асмат можна представити у вигляді свого роду "парасольки", від якої відходять ще 12 етнічних підгруп із загальними лінгвістичними і культурними рисами і трохи ідентичними. Ці дванадцять груп асмат включають наступні мовні підгрупи: джоїрат, емарі дукур, бісмам, бекембуб, сімаї, кенекап, унір сіран, унір імпак, сафан, араматак, брас і юпмаккаїн (Joirat, Emari Ducur, Bismam, Becembub, Simai, Kenekap, Unir Siran, Unir Epmak, Safan, Aramatak, Bras і Yupmakcain).

У свою чергу, ці групи говорять ще на п'яти діалектах (береговий асмат, яусакор асмат, центральний асмат, північний асмат, сітак). Але в основному вони ідентичні і швидше за все відносяться до мовної групи асмат.


Література[ред.ред. код]

  • Schneebaum, Tobias. (1988). Where the Spirits Dwell. Grove Press.

Посилання[ред.ред. код]