Астрагал нутовий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Астрагал нутовий
Astragalus cicer-IMG 4809.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Покритонасінні (Angiospermae)
Евдикоти (Eudicots)
Розиди (Rosidae)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Faboideae (Метеликові)
Триба: Galegeae
Рід: Астрагал (Astragalus)
Вид: Астрагал нутовий
Біноміальна назва
Astragalus cicer
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Astragalus cicer
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Astragalus cicer
EOL logo.svg EOL: 704253
IPNI: 476814-1
ITIS logo.svg ITIS: 25464
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 20410

Астрагал нутовий[1][2] (Astragalus cicer) — вид рослин родини Бобові (Fabaceae), поширений у Євразії, інтродукований в Канаді, США.

Опис[ред. | ред. код]

Багаторічна трава 20–80 см завдовжки. Стебла висхідні або розпростерті. Листки із 17—31 еліптичних або довгасто-ланцетних листочків. Суцвіття колосовидно-головчасті, довгасто-овальні або довгасті, на коротких квітконосах. Чашечка дзвонова, розкривається після відцвітання. Боби яйцевидно-кулясті або кулясті, роздуті, густо-чорно-волосисті, 8–12 мм завдовжки, не включені у чашечку[3][2].

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений у Європі (Австрія, Бельгія, Чехія, Словаччина, Німеччина, Угорщина, Польща, Швейцарія, Білорусь, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Україна (у тому числі Крим), Болгарія, колишня Югославія, Італія (пн.), Румунія, Франція, Іспанія (пн. та сх.)) й Азії (Туреччина (сх.), Вірменія, Азербайджан, Грузія, зх. Сибір); інтродукований до США й Канади[4][3][5].

В Україні зростає у степах, на лісових галявинах, луках, лугових і степових схилах, у чагарниках — на всій території[2].

Використання[ред. | ред. код]

Рослина може бути використана для стабілізації ґрунту, на сіно або для випасу худоби.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Astragalus cicer // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б в Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 194, 195. (рос.)(укр.)
  3. а б Plants of the World Online — Kew Science. Процитовано 25.01.2019.  (англ.)
  4. Euro+Med Plantbase. Процитовано 25.01.2019.  (англ.)
  5. Germplasm Resources Information Network (GRIN). Процитовано 25.01.2019.  (англ.)