Астроблема

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аризонський метеоритний кратер

Астробле́ми (від грец. άστρον — зоря і βλήμα — рана) — давні структури на поверхні Землі, що утворилися внаслідок падіння космічних об'єктів[1].

Назву запропоновано 1960 року американським геологом Р. Дітцом для геологічних структур, що втратили чітку виразність у рельєфі, але зберегли інші геологічні ознаки падіння великого небесного тіла — свідоцтва вибуху чи удару[2]. Подібні утворення під назвою метеоритних кратерів добре відомі на Місяці, Меркурії та інших небесних тілах, де вони збереглися майже в незмінному вигляді (на відміну від Землі). Іноді їх називають імпактними структурами (від англ. impact), що означає «утворені внаслідок зіткнення»[3]. Класичним прикладом є Аризонський кратер. Попри його невеликі розміри (діаметр — 1200 м, глибина — близько 180 м) цей кратер чи не найкраще зберіг свій первинний вигляд і його метеоритне походження було доведено одним з перших.

Утворення кратера[ред. | ред. код]

До поверхні Землі долітають лише досить великі метеороїди — дрібні згоряють в атмосфері внаслідок великої швидкості руху, яка становить в середньому становить близько 20 км/с[4]. Масивні тіла, що долітають до поверхні в незруйнованому вигляді, практично миттєво гальмуються внаслідок зіткнення. Виділена енергія перевищує енергію зв'язку кристалічних ґраток, тому речовина у місці зіткнення перетворюється на високотемпературний стиснений газ. Значна частина як метеориту, так і порід, що приймають удар, плавиться і навіть випаровується. Температура сягає кількох тисяч градусів, а тиск — мільйонів атмосфер. Відбувається вибух, внаслідок якого частина порід та метеорита викидається. На місці падіння утворюється чашоподібна западина, оточена валом викидів. Під час охолодження викинуті породи перемішуються з речовиною метеорита, яка зазвичай має значно більший вміст сидерофільних елементівнікелю, кобальту, іридію та ін. Підвищений вміст цих елементів в імпактитах є однією з важливих ознак зіткнення з космічним тілом[2].

Ерозія кратера[ред. | ред. код]

Під дією води, вітру й тектонічних процесів кратери поступово втрачають свої морфологічні ознаки. Молоді кратери краще зберігаються в пустелях. Більшість давніх астроблем виявлено на геологічних платформах та їх підвищених ділянках — кристалічних щитах, які мають тривалий спокійний тектонічний режим. Для давніх кратерів встановити їх космічне походження можливо лише шляхом спеціальних досліджень[2].

Вивчення[ред. | ред. код]

Вивчення ефектів ударного метаморфізму розпочалося в 1960-ті роки, коли Е. Чао (англ. E. C. T. Chao), Юджин Шумейкер i Б. Мадсен (англ. B. M. Madsen) відкрили в Аризонському метеоритному кратері силікатні мінерали коесит і стишовіт — поліморфні модифікації кварцу, що утворюються лише за високого тиску. Їх наявність вважають основною петрографічною ознакою ударного метамофізму[2].

У базі даних зіткнень із Землею станом на 2012 рік налічувалось 182 підтверджені астроблеми[5], найбільшими серед яких є[6]:

Інші приклади: Попігайська западина (90 км, Росія), озеро Манікуаган (85 км, Канада), озеро Каракуль (52 км). Кратер Нордлінгер Ріс у Німеччині (25 км) є одним з найбільших у Європі та найкраще вивченим[3].

Деякі джерела вважають, що до астроблем належать Тенгізська (Ішимська) кільцева структура (700 км), Прибалхасько-Ілійська западина (700 км)[3], кратер Землі Вілкса (480 км), Улоговина пекла в Естонії (80 м) та інші, але їх належність до астроблем поки що залишається лише припущенням[7].

Астроблеми на теренах України[ред. | ред. код]

В Україні налічується сім підтверджених астроблем[8] до яких, зокрема, зараховують Бовтиську (діаметром 25 км), Оболонську (12 км) та Іллінецьку (7 км). Вік астроблем обчислюється від 2 млрд років до млн років. Вік Бовтиської астроблеми — 80 млн років, а Іллінецької — 400 млн років. Майже всі вони (за винятком Іллінецького кратера) поховані під товстим шаром осадових порід і їх вивчення здійснювалося за кернами свердловин.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Астроблема // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 30—31. — ISBN 966-613-263-X.
  2. а б в г В.Н. Криводубський, В.І. Солоненко, К.І. Чурюмов. Іллінецька астроблема — найдавніша на Українському кристалічному щитi // Вісник Астрономічної школи. — 2004. — Т. 5, вип. 1–2. — С. 23–29. — УДК 551.311.5. — ISSN 1607–2855.
  3. а б в Кац Я. Г., Полетаев А. И., Сулиди-Кондратьев Е. Д. Кольцевые структуры лика планеты. — М.: Знание, 1989. (рос.)
  4. Бурба Г. Шрамы на ликах планет // Вокруг света. — М., 2009. — Вип. 3 (2822). (рос.)
  5. Earth Impact Database. Planetary and Space Science Centre. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-08-24. (англ.)
  6. Impact Structures Sorted by Diameter. Earth Impact Database. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-09-02. (англ.)
  7. А. В. Михеева. Полный каталог импактных структур Земли. ИВМиМГ СО РАН. Архів оригіналу за 2013-06-25. (рос.)
  8. А. В. Михеева. Болтышский Украина. Полный каталог импактных структур Земли. ИВМиМГ СО РАН. Архів оригіналу за 2013-06-25. (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  1. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  2. Фурман В. Фізика імпактних взаємодій космічних тіл із оболонками Землі. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  3. Phil Hawke & M. C. Dentith Детальне аеромагнітне дослідження астроблеми Яллалі. Centre for Global Metallogeny, The University of Western Australia. (англ.)
  4. Вишневский С. А. Астроблемы. — Новосибирск: «Нон-парель», 2007. — 288 с. (рос.)
  5. Гуров Е. П., Гожик П. Ф. Импактное кратерообразование в истории Земли. — К.: Институт геологических наук НАН Украины, Гнозіс, 2006. — 195 с. (рос.)