Атака легкої бригади

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Атака легкої бригади
Зображення
Місце розташування
Дата й час 25 жовтня 1854
CMNS: Атака легкої бригади у Вікісховищі

Координати: 44°32′16″ пн. ш. 33°37′27″ сх. д. / 44.53777778002777410° пн. ш. 33.62416667002777615° сх. д. / 44.53777778002777410; 33.62416667002777615

Атака легкої бригади. Картина Ричарда Кетона Вудвіла (1894 р.)

Атака легкої бригади (англ. The Charge of the Light Brigade) — катастрофічна за наслідками атака британської бригади легкої кавалерії під командуванням лорда Кардігана на позиції російської армії у ході Балаклавської битви 25 жовтня 1854 року, під час Кримської війни. Вона увійшла в історію також завдяки віршу Альфреда Теннісона «Атака легкої кавалерії».

Передісторія[ред. | ред. код]

Кавалерійська дивізія британської «Східної армії» стояла табором в Балаклавській долині, охороняючи комунікацію, що сполучала британську армію під Севастополем з морською базою в Балаклаві. До складу дивізії входили бригади важкої та легкої кавалерії, кожна мала по 5 полків (всього близько 1500 вершників). Дивізії були додані дві артилерійські батареї (12 гармат). На чолі дивізії перебував генерал-лейтенант Чарльз Бінгхем[en][1], а Важкою і Легкою кавалеріями командували генерал-майор Джеймс Скарлетт і генерал-майор Джеймс Браденелл, граф Кардіган. До Кримської війни Кардіган ніколи не брав участь у бойових діях.[2]

До складу легкої кавалерії входили 4-й і 13-й легкі драгунські полки, 17-й уланський полк, 8-й і 11-й гусарські полки.

25 жовтня головнокомандувач російськими військами в Криму О. С. Меншиков вирішив завдати удару по комунікаціях супротивника. На Чорній ріці був зібраний загін під командуванням генерала Павла Ліпранді, близько 16 000 чоловік. В 05:00 загін перейшов у наступ, і в 07:30 Азовський піхотний полк штурмом взяв осанський редут № 1 на Кадикойських висотах. Османи втекли, кинувши ще 3 редути. При цьому вони покинули близько 9 британських гармат. Вже о 8:00 на місце бою прибули командувачі — британський генерал лорд Раглан і французький генерал Канробер.

«Артилерійська зброя в ті роки була більше, ніж засіб ведення бою. Це був своєрідний символ. Артилерійські частини не мали навіть знамен, емблеми армії і держави стояли на дулах гармат. Навіть пошкоджена ворожа гармата забиралася як трофей. Наприклад, саме з російських бронзових гармат відлита частина вищих військових нагород Великої Британії — Хрест Вікторії. Тому спостерігати старому служаці лорду Раглану за цією ганьбою було найвищою мірою неприємно.»[3]

Лорд Раглан, вказуючи Канроберу на росіян, які вивозять гармати з редутів, сказав, що шкода віддавати їм ці гармати. Канробер відповів: «Навіщо йти самим на росіян? Дамо їм йти на нас: ми на найвищій позиції, не будемо звідси рушати!» Однак, Раглан покликав бригадного генерала Ейрі і продиктував йому кілька рядків. Ейрі передав папірець капітану Л. Е. Нолану і велів передати її командирові кавалерії, графу Лукану. У наказі Лукан прочитав:

Лорд Раглан бажає, щоб кавалерія швидко пішла у фронтову атаку і спробувала перешкодити ворогові вивезти геть гармати. Загін кінної артилерії також може приєднатися. Французька кавалерія у вас знаходиться на лівому фланзі. Негайно.[4]

Згодом Раглан стверджував, що капітан Нолан забув додати усно, що йому було наказано: «якщо можливо (if possible)». Лукан же висловлював готовність під присягою засвідчити, що цих слів («якщо можливо») Нолан йому не казав.

Атака[ред. | ред. код]

Схема балаклавської битви

Отримавши наказ атакувати, граф Лукан запитав Нолана, які саме гармати маються на увазі в наказі. Капітан Нолан показав рукою, причому начебто на позиції в дальньому кінці долини. Сам Нолан загине на самому початку атаки і суть його жесту залишиться невідомою. Лукан наказав графу Кардігану очолити бригаду чисельністю 673 людини (за іншими даними 661 або 607) і атакувати по долині між Федюхіними горами і тими редутами, що вранці захопили росіяни. Кардіган намагався заперечити, що на рівнині знаходяться важкі російські гармати, які захищені з обох флангів іншими гарматними батареями і стрілцями на навколишніх пагорбах[5][6]. Але генерал-лейтенант Лукан відповів: «В нас немає вибору, окрім як слухатися (we have no choice but to obey)»[4]. І генерал-майор Кардиган скомандував: «В атаку!»

У десять хвилин на дванадцяту в атаку пішла наша бригада легкої кавалерії… Коли вона рушила вперед, росіяни зустріли її вогнем гармат з редуту праворуч, рушничними і штуцерними залпами. Наші кавалеристи гордо промчали повз; їх амуніція і зброя виблискували під ранковим сонцем у всій пишності. Ми не вірили своїм очам! Невже ця жменька людей зібралася атакувати цілу армію, збудовану в бойовий порядок? На жаль, так воно і було: їх відчайдушна хоробрість не знала меж, настільки, що забуто було те, що називають її найвірнішим супутником — розсудливість (Вільям Рассел).[7]

Наслідки[ред. | ред. код]

Офіцери і рядові 13-го легкого драгунського полку, що вижили

Ось як описує закінчення атаки британський журналіст Вільям Говард Рассел у своєму репортажі для газети «Таймс»: «Отже, ми спостерігали, як вони увірвалися на батарею; потім, до нашого захвату, ми побачили, що вони повертаються, пробившись крізь колону російської піхоти, розкидавши її як стіг сіна. І тут їх — втративших лад, розсіяних по долині — змів фланговий залп батареї на пагорбі. Поранені і кавалеристи, що втратили коней, які бігли до наших позицій, красномовніше будь-яких слів свідчили про їх сумну долю — так, вони зазнали невдачі, але навіть напівбоги не змогли б зробити більшого…. В 11:35 перед проклятими московськими гарматами більше не залишилося британських вояків, окрім мертвих і вмираючих…»

Підсумок атаки для британців був трагічний: за 20 хвилин бою з трохи більше 670 кавалеристів загинуло і пропало безвісти 156 осіб та було поранено 122 (всього 278). Британці втратили 355 своїх коней.[8]

Все ж варто зауважити, що атака бригади легкої кавалерії можливо й не була аж надто безглуздою. Вона відбулася після того, як «тонка червона лінія» британської піхоти (ще один символ британської історії) встояла і відбила усі атаки російських військ.

Після цього можна було очікувати контратаки союзних військ на головні російські позиції. У такому разі придушення потужної фланкуючої батареї росіян набувало особливого значення. Можливо — саме такі міркування надихали британських кавалеристів у смертельній атаці. І британська легка кавалерія своє завдання все ж виконала. Але розвитку атаки не сталося. Самопожертва кавалеристів виявилася марною. Чи були у головнокомандувача (лорд Раглан) плани масованої контратаки (і чи змінилися), чи помилився загиблий капітан Нолан — це мабуть залишиться довічною загадкою історії.

В кіно, літературі і музиці[ред. | ред. код]

Цій події присвячено:

Також відома поема Редьярда Кіплінга (1891) The Last of the Light Brigade

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тарле називає його «лорд Лекен», що, однак, не відповідає традиціям перекладу (див. А. І. Рибакіна. Словник англійських прізвищ)
  2. Атака легкої кавалерії під Балаклавою: Війна — це не покер
  3. http://www.geocaching.su/?pn=101&cid=3548 Тріумф і трагедія Легкої кавалерії
  4. а б Тарле Е. В. Кримська війна: у 2-х т. — М.-Л.: 1941 −1944. Архів оригіналу за 24 березень 2010. Процитовано 4 березень 2013. 
  5. The Maxse Letter <!-Заголовок доданий ботом->. Архів оригіналу за 7 серпень 2011. Процитовано 4 березень 2013. 
  6. Christopher Hibbert. The Charge of the Light Brigade
  7. Атака легкої бригади. 
  8. Calthorpe, Somerset John Gough (1857). Letters from Headquarters: Or, The Realities of the War in the Crimea, by an Officer on the Staff. London: John Murray. с. 132. 

Посилання[ред. | ред. код]