Атакора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Атакора
фр. Chaîne de l'Atacora , англ. Togo Mountains; Akwapim Hills
Гори Того у Гані
Гори Того у Гані
Країна Гана Гана
Того Того
Бенін Бенін
Найвища точка Агу
 - висота 986 м
Атакора (Африка)
Атакора
Атакора
Атакора у Вікісховищі?

Координати: 7°25′ пн. ш. 0°40′ сх. д. / 7.417° пн. ш. 0.667° сх. д. / 7.417; 0.667

Атакора, Того, Аквапім (фр. Chaîne de l'Atacora; англ. Togo Mountains; Akwapim Hills) — гірський ланцюг середньовисоких гір на території Верхньої Гвінеї, Західна Африка. Часто під горами Атакора розуміють лише північну частину гірської системи, що у вигляді двох паралельних гряд простягнулась на півночі Того і Беніну[1].

Орографія[ред.ред. код]

Хребти Атакора простягнулися дугою з південного заходу на північний схід, від місцевості на північ від Аккри в Гані, далі, через кордон Того і Беніну до Буркіна-Фасо. Середня висота гір — 600 метрів над рівнем моря. Найвища вершина — гора Агу (фр. Mont Agou; нім. Mont Baumann; 986 м), є найвищою вершиною держави Того. Вершина Афаджато (англ. Mount Afadja; 885 м) є найвищою вершиною Гани, а гора Сокбаро (фр. Mont Sokbaro; 658 м), на кордоні Того й Беніну, найвища точка останнього.

Геологія[ред.ред. код]

Гори Атакора є частиною великого Гвінейського бар'єру, що відокремлює узбережжя Гвінейської затоки від внутрішньої частини Африки — крайове підняття, розбитого збросами докембрійського пенеплену Дагомейсько-Нігерійського кристалічного щита (1735 м)[2]. Тектонічно гори є антиклінальним валом, на захід від яких синекліза Вольта заповнена морськими відкладами силурійського періоду. Гори складені сланцями, пісковиками і кварцитами.

Mont agou.png MountAfadjato.jpg Volta Region Ghana View from the Togo mountains.jpg
Гора Агу
Гора Афаджато
Гори в Гані

На півдні гір, поблизу ганської Аккри відмічались землетруси, які пов'язані з розломами підводного Кот-Дивуарського грабену, перекритого осадовими відкладами, так і з розломами древньої синеклізи Вольта[3][4] У 1906 році 20 листопада фіксувався землетрус у точці 6,5° пн. ш. і 1,0° сх. д., що спричинив сильні руйнування; 22 червня 1939 року у точці 5,2° пн. ш. і 0,0° сх. д., що спричинив не тільки руйнування, але й смерть 17 осіб, поранення 146[5].

Клімат[ред.ред. код]

Південна частина гір лежить у екваторіальному кліматичному поясі, а північна — у субекваторіальному[6]. М'який, нежаркий і вологий гірський клімат. Влітку перенос вологого повітря з Атлантики углиб материка призводить до дощового сезону. У кліматичному плані гори Атакора відрізняються підвищеним рівнем атмосферних опадів, у порівнянні з прилеглими рівнинами, і утворюють своєрідний кордон між північно- й південносуданською ландшафтними зонами. Взимку північна частина гір зазнає посушливого впливу постійних вітрів з Сахари — харматанів.

Гідрографія[ред.ред. код]

Гори слугують головним вододілом, на захід від якого знаходиться басейн річки Вольта (Пенджарі (Оті)), а на схід басейни або приток Нігеру на півночі (Мекру), або річок, що несуть свої води до Атлантичного океану (Сіо, Моно, Веме). Головна річка Беніну — Веме (англ. Weme; 480 км) бере початок у горах й тече меридіанально на південь до Бенінської затоки.

Рослинність і ґрунти[ред.ред. код]

На більшості схилів розвинені дуже податливі до ерозії червоні латеритні ґрунти, що нерідко змінюються безплідними ділянками[2]. На схилах можна зустріти конуси делювію.

Південні схили гір частково вкриті вологими тропічними лісами нігеро-конголезької формації західно-африканської області палеотропічного флористичного царства, що колись представляли собою пишну багату на тропічні види зелену гілею з 500 великих і 1 тис. малих дерев на 1 га[2][7]. На півдні тепер це здебільшого залишки деградованих листопадних вологих лісів, проте у північній частини ліси досить непогано збереглися[2][8]. Дерева представлені панданусами (Pandanus) й фікусами (Ficus), окремими гіменокардіями (Hymenocardia acida). Багато цінних порід дерев з червоною деревиною. У перемінно-вологих тропічних лісах зустрічаються представники родини двукрилоплодних (Dipterocarpaceae): роди Monotes і Marquesia; родини пандові (Pandaceae): вид Panda oleosa; кава ліберійська (Coffea liberica); фікус Валлі-Шу (Ficus Vallis-Choudae)[7].

Benin Atakora dirt road.JPG Atakora Tanguieta Benin.jpg Atakora Benin Batia.jpg Atakora Kette.JPG Benin village atakora.JPG
Червоні латеритні ґрунти
Шлях крізь гори
Гори у Беніні
Савана північних схилів
Селище у горах

Тваринний світ[ред.ред. код]

У зоогеографічному відношенні південна частина гір відноситься до Гвінейсько-Конголезької, а північна — до Східно-Африканської підобласті Ефіопської зоогеографічної області[7].

Історично гори були місцем проживання рідкісного строкатого вовка (Lycaon pictus), який тут більше не зустрічається[9][10].

Населення[ред.ред. код]

Населення гір незначне. Кліматичні умови створюють сприятливі умови для екстенсивного землеробства. Населення займається вирощуванням кукурудзи, проса, арахіса, ямса і бавовни.

Охорона природи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Краткая географическая энциклопедия. Том 4: Союзная советская республика — Югославия / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1964. — 448 с.
  2. а б в г (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М.: Мысль, 1987. — 447 с.
  3. (рос.) Хаин В. Е. Региональная геотектоника: Северная и Южная Америка, Антарктида, Африка. — М., 1971. С. 546.
  4. (рос.) Шуберт Ю., Фор-Мюре А. Тектоника Африки. — М., 1973. С. 540.
  5. (рос.) Горшков Г. П. О сейсмичности Африки. — М., 1963. — С. 40.
  6. Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К.: ДНВП «Картографія», 2008.
  7. а б в (рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  8. (рос.) Гвоздецкий Я. А. В тропической Западной Африке. — М., 1970.
  9. (англ.) W National Park of Niger, 2009.
  10. (англ.) C. Michael Hogan. 2009. Painted Hunting Dog: Lycaon pictus, GlobalTwitcher.com, ed. N. Stromberg.

Література[ред.ред. код]

  • (фр.) Tonakpon Hermane Avohou Determination des potentialités pastorales de la Chaine d'Atacora au nord-ouest du Bénin, region de Tanguieta-Batia. These DIA, Université d'Abomey-Calavi 2003, 129 S.
  • (фр.) Wala Kperkouma La végétation de la Chaine de l'Atakora au Bénin: diversité floristique, phytosociologie et impact humain. Dissertation Université de Lomé 2004, 140 S.
  • (фр.) Brice Tente Recherche sur les facteurs de la diversité floristique des versants du Massif de l'Atacora. Dissertation Université d'Abomey-Calavi 2005, 252 S.

Посилання[ред.ред. код]