Атаял

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Атаял
桃山部落成年禮 -1.jpg
Самоназва таял, тайян
Кількість 92 306 (2020)
Ареал Республіка Китай (Тайвань)
Близькі до: сідік, труку, кавалан
Входить до гаошань
Мова атаял, тайванська, тайванська мандаринська, іланська креольська японська мова
Релігія Анімізм, Християнство

Атаял (кит. 泰雅, пін. Tàiyǎ), також відомі як таяль і тайян[1] — корінний народ Тайваню. Спільнота атаялів налічує близько 90 000 осіб, приблизно 15,9 % від загальної кількості корінного населення Тайваню, що робить їх третьою за чисельністю корінною групою.[2] Кращим ендоетнонімом є «Таял», хоча уряд Тайваню офіційно визнає їх як «Атаял».

Етимологія[ред. | ред. код]

Атаяльською мовою слово «атаял» (tayal) означає «людина».[3]

Витоки[ред. | ред. код]

Карта Тайваню 1901 року з позначкою «Atayal Group» (група атаялів)
Фотографія воїна атаялів, зроблена в 1900-х роках

Перші відомості про проживання атаялів знайдено поблизу верхів'їв річки Чжуошуй. Наприкінці XVII століття вони перетнули Центральні гірські хребти в східну пустелю. Потім вони оселилися в долині річки Ліву. Тут можна знайти сімдесят дев'ять сіл атаялів.

Генетика[ред. | ред. код]

Тайвань є домом для ряду корінних груп ввстронезійців ще до 4000 року до нашої ери.[4] Проте генетичний аналіз показує, що різні народи можуть мати різні вихідні популяції предків, що походять з материкової Азії та розвиваються ізольовано один від одного. Вважається, що народ атаялів мігрував на Тайвань з Південного Китаю або Південно-Східної Азії.[5] Генетичні дослідження також виявили схожість між племенем атаялів та іншими спільнотами на Філіппінах і в Таїланді, і меншою мірою з населенням південного Китаю і В'єтнаму.[6] Атаяли генетично відрізняються від народу аміс, який є найбільшою корінною групою на Тайвані, а також від народу хань, що свідчить про те, що ці люди мало змішуються.[7] Дослідження поліморфізму мітохондріальної ДНК (мтДНК) свідчать про давню міграцію двох ліній різних народів на Тайвань приблизно 11 000-26 000 років тому.[8]

Недавні дослідження ДНК показують, що народ лапіта і сучасні полінезійці мають спільних предків з народом атаялів і канканаїв на півночі Філіппін.[9]

Атаяли помітно відрізняються від ханських китайців Тайваню.[10] Змішані шлюби з китайцями також породили значну кількість змішаних нащадків атаял-китайців і таких знаменитостей, як Вівіан Хсу, Вік Чжоу, Юмін Лай, Као Чін Сумей.

Фольклор[ред. | ред. код]

За народними легендами, перші предки атаялів з'явилися, коли розколовся камінь Пінспкан. Було троє людей, але один вирішив повернутися до каменя. Інші чоловік і жінка, які прожили разом дуже довго, сильно любили одне одного. Але хлопець був сором'язливий і не наважувався підійти до коханої. Тоді дівчині спала на думку ідея. Вона вийшла з дому та знайшла трохи вугілля, яким зачорнила своє обличчя, щоб виглядати як інша дівчина.

Через кілька днів вона повернулася до їхнього дому, і хлопець прийняв її за іншу дівчину, і вони жили щасливо разом. Невдовзі подружжя народило дітей, виконуючи свою місію з народження наступного покоління. Атаялський звичай татуювання обличчя, можливо, походить від дівчини, яка колись чорнила своє обличчя.

Культура[ред. | ред. код]

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Традиційні атаялські будинки

Народ атаялів має особливу культуру. Вони традиційно жили рибальством, полюванням, збиральництвом і вирощуванням зернових культур на спалених гірських полях. Атаяли також традиційно займається такими ремеслами, як ткацтво, плетіння сіток і деревообробка. Вони також мають специфічні для культури музичні інструменти та танці.

Атаяли були відомі як вправні воїни. Практика була незаконною з часів японської колоніальної ери (1895 –1945), щоб людина заробила собі татуювання на обличчі, вона мала принести принаймні одну людську голову; ці голови, або черепи, вшановували, їм давали їжу та напої, і очікувалося, що вони принесуть гарні врожаї на поля. (Див. Полювання за головами). Атаяли також відомі випадком інциденту Вуше, в якому атаяли брали участь у повстанні проти колоніальних сил Японії.

Лалав беху — це зброя, яку використовують атаяли.[11][12] Традиційна зброя аборигенів була показана у фільмах.[13][14][15][16]

Традиційний одяг[ред. | ред. код]

Дизайн суконь атаялів

Атаяли — досвідчені ткачі, які додають символічні візерунки та малюнки на свій традиційний одяг. Особливості в основному геометричного стилю, а кольори яскраві та сліпучі. Більшість малюнків — аргайли та горизонтальні лінії. У культурі атаялів горизонтальні лінії представляють веселковий міст, який веде мертвих туди, де живуть духи предків. Аргайли, з іншого боку, представляють очі предків, які захищають атаялів. Улюблений колір цієї культури — червоний, тому що він символізує кров і силу.

Татуювання на обличчі[ред. | ред. код]

Дві старші атаялки з татуюваннями на обличчі як символ зрілості, що було традицією як для чоловіків, так і для жінок. Звичай був заборонений під час правління Японії

Народ атаялів також відомий тим, що використовує татуювання обличчя та підпилювання зубів у ритуалах ініціації повноліття. Татуювання на обличчі мовою таялів називається птасан. У минулому і чоловіки, і жінки повинні були показати, що вони виконали важливе завдання, пов'язане з дорослішанням, перш ніж їхні обличчя можна було татуювати. Для чоловіка треба було принести голову ворога, демонструючи свою доблесть як мисливця, щоб захистити та забезпечити свій народ, а жінки повинні були вміти ткати тканину. Дівчинка вчилася ткати в десять-дванадцять років, і вона мала опанувати цю майстерність, щоб заслужити татуювання. Лише люди з татуюваннями могли одружуватися, і після смерті лише люди з татуюваннями могли переходити до гондуру утукс, або духовний міст (веселку) у потойбічний світ.

Чоловіче татуювання відносно просте: лише дві смуги на лобі та підборідді. Коли чоловік досягав повноліття, йому робили татуювання на лобі; після народження дитини татуювалося його нижнє підборіддя. Для жінок татуювання робили на щоці, як правило, від вух через обидві щоки до губ у формі V. У той час як у чоловіка татуювання відбувається відносно швидко, у жінки це може зайняти до десяти годин.[5]

Татуювання виконували тільки татуювальниці. Для нанесення татуювання використовували групу голок, прив'язаних до палиці, що називається аток, і вбивали в шкіру за допомогою молотка під назвою тоцін. Потім чорний попіл втирали в шкіру, щоб створити татуювання. Загоєння могло тривати до місяця.[5]

У 1930 році японці заборонили практику татуювань через те, що вони асоціювалися з полюванням за головами. Із запровадженням християнства ця практика пішла в занепад, і татуювання можна було побачити лише на літніх людях. Проте в останні роки деякі молоді люди намагалися відродити цю практику.[5] До 2018 року вижила лише одна татуйована старійшина, Лава Піхег, якій зробили татуювання, коли їй було 8 років.[17] Лава Піхег померла 14 вересня 2019 року[18][19].

Атаяли в наш час[ред. | ред. код]

Карта, що показує поширення двох основних груп діалектів мови атаял. Народ атаялів проживає в центральній і північній частині Тайваню, вздовж гір Хсуешань

Народ атаялів на Тайвані живе в центральній і північній частині Тайваню. Найпівнічніше село знаходиться в районі Улай (китайською мовою Вулай), приблизно за 25 кілометрів на південь від Тайбея. Плем'я атаялів Громада Смангус у містечку Цзяньші стала добре відомою як туристичне місце та експеримент у комуналізмі.[20]

Багато атаялів є двомовними, але мова атаял все ще активно використовується.

Знатні атаялці та атаялки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Atayal. Digital Museum of Taiwan Indigenous Peoples (англ.). Архів оригіналу за 13 серпня 2012. 
  2. ↑ Hsieh, Chia-chen; Wu, Jeffrey (15 лютого 2014). Amis Remains Taiwan's Biggest Aboriginal Tribe at 37.1% of Total. Focus Taiwan News Channel (англ.). Central News Agency. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. 
  3. ↑ Tayal. Yuán zhù mínzú yǔyán xiànshàng cídiǎn (zh-tw). Yuan zhu minzu weiyuanhui. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019. 
  4. ↑ Ruhlen, Merritt (1994). The Origin of Language: Tracing the Origin of the Mother Tongue (англ.). New York: Wiley. с. 177–180. 
  5. ↑ а б в г DeMello, Margo (2014). Inked: Tattoos and Body Art around the World (англ.). ABC-Clio. с. 34–36. ISBN 978-1610690751. 
  6. ↑ Chen, K. H.; Cann, H.; Chen, T. C.; Van West, B.; Cavalli-Sforza, L. (1985). Genetic markers of an aboriginal Taiwanese population. American Journal of Physical Anthropology (англ.) 66 (3): 327–337. PMID 3857010. doi:10.1002/ajpa.1330660310. 
  7. ↑ Chow, Rachel A.; Caeiro, Jose L.; Chen, Shu-Juo; Garcia-Bertrand, Ralph L.; Herrera, Rene J. (2005). Genetic Characterization of Four Austronesian-Speaking Populations. Journal of Human Genetics (англ.) 50 (11): 550–559. PMID 16208426. doi:10.1007/s10038-005-0294-0. 
  8. ↑ Tajima, A.; Sun, C. S.; Pan, I. H.; Ishida, T.; Saitou, N.; Horai, S. (2003). Mitochondrial DNA Polymorphisms in Nine Aboriginal Groups of Taiwan: Implications for the Population History of Aboriginal Taiwanese. Human Genetics (англ.) 113 (1): 24–33. PMID 12687351. doi:10.1007/s00439-003-0945-1. 
  9. ↑ Gibbons, Ann (3 жовтня 2016). 'Game-Changing' Study Suggests First Polynesians Voyaged All the Way from East Asia. Science (англ.). Процитовано 28 грудня 2017. 
  10. ↑ Dudding, Adam (15 березня 2015). New Zealand's Long-Lost Taiwanese Cuzzies. Stuff Destinations (англ.). Процитовано 28 грудня 2017. 
  11. ↑ Cheng, Kwang-po 鄭光博. Dàkēkàn xī liúyù tàiyǎ zú Lmuhuw wénběn fēnxī [An Analysis of Lmuhuw Texts of the Tayal Tribe in the Dakekan River Basin] (кит.). Архів оригіналу за 3 October 2016. 
  12. ↑ Tóng ménshān dāo jiē bǎinián chuíliàn. Píngguǒ Rìbào (кит.). 10 травня 2007. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. 
  13. ↑ 'Seediq Bale': Taiwan's Biggest Movie. Green Dragon Society (англ.). Архів оригіналу за 13 вересня 2016. Процитовано 25 серпня 2016. 
  14. ↑ Foreman, Bruce (23 листопада 2011). 'Seediq Bale': Taiwan's Biggest Movie Sparks Indigenous Tourism. CNN Travel (англ.). Архів оригіналу за 7 лютого 2013. 
  15. ↑ Sterk, Darryl (31 грудня 2011). Nativization and Foreignization in the Translation of "Seediq Bale". Savage Minds (англ.). 
  16. ↑ Aldrich, Ryland (13 серпня 2012). Fantasia 2012 Wrap: All Our Reviews, More Awards, & a Special Message from Resolution Filmmakers. Screen Anarchy (англ.). 
  17. ↑ My Face Was Tattooed when I Was Eight. BBC News (Video) (англ.). 25 вересня 2018.  — Interview with last tattooed person, with historical photographs of instruments, tattooed people, etc.
  18. ↑ Lu, Kang-chun; Kuan, Jui-pin; Chung, Yu-chen (14 вересня 2019). Last Atayal Woman with Facial Tattoos Dies at 97. Focus Taiwan News Channel (англ.). Central News Agency. Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 15 вересня 2019. 
  19. ↑ Tsai, Chang-sheng; Chung, Jake (15 вересня 2019). Last Atayal with a Traditional Tattoo Dies. Taipei Times (англ.). с. 2. Процитовано 15 вересня 2019. 
  20. ↑ Woodworth, Max (10 серпня 2003). Returning to the Land of the Ancestors. Taipei Times (англ.). с. 17. Процитовано 21 жовтня 2006. 
Національний рівень визнання
Місцевий рівень визнання
Невизнані
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Атаял&oldid=38089870