Атмосфера Меркурія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Атмосфера Меркурія — розріджена газова оболонка планети Меркурій, головним джерелом якої є сонячний вітер.

Склад атмосфери[ред. | ред. код]

При прольоті космічного апарату «Марінер-10» повз Меркурія було встановлено наявність у планети гранично розрідженої атмосфери, тиск якої в 5·10^11 разів менший тиску земної атмосфери. В таких умовах атоми частіше стикаються з поверхнею планети, ніж один з одним. Атмосферу складають атоми, захоплені з сонячного вітру або вибиті сонячним вітром з поверхні, — гелій, натрій, кисень, калій, аргон, водень. Середній час життя окремого атома в атмосфері — близько 200 діб.

Водень і гелій, ймовірно, надходять на планету з сонячним вітром, дифундуючи в її магнітосферу, і потім йдуть назад в космос. Радіоактивний розпад елементів в корі Меркурія є іншим джерелом гелію, і аргону-40, що утворюється в результаті розпаду слабкорадіоактивних природних ізотопів калію-40. Присутні водяні пари, що виділяються в результаті ряду процесів, таких як удари комет об поверхню планети, із водню сонячного вітру і кисню, що міститься в оксидах порід і мінералів, сублімація льоду, який, можливо, знаходиться в постійно затінених полярних кратерах. Знаходження значного числа пов'язаних з водою іонів, таких як O+, OH- і H2O+, стало несподіванкою для дослідників[1][2].

Походження іонів води[ред. | ред. код]

Так як значне число цих іонів було знайдено в навколишньому Меркурію космосі, вчені припустили, що вони утворилися з молекул води, зруйнованих на поверхні або в екзосфері планети сонячним вітром[3][4].

Атмосферний хвіст[ред. | ред. код]

5 лютого 2008 група астрономів з Бостонського університету під керівництвом Джеффрі Бомгарднера оголосила про відкриття у Меркурія кометоподібного хвоста довжиною понад 2,5 млн км. Виявили його при спостереженнях з наземних обсерваторій в дублетній спектральній лінії натрію. До цього було відомо про хвіст довжиною не більше 40 тис. км. Перше зображення хвоста цією групою було отримано в червні 2006 року за допомогою 3,7-метрового телескопа Військово-повітряних сил США на горі Халеакала (Гаваї), а потім використовували ще три менших інструменти: один на Халеакала і два на обсерваторії Макдональд (штат Техас). Телескоп з 4-дюймовою апертурою (100 мм) використовувався для створення зображення з великим полем зору. Зображення довгого хвоста Меркурія було отримано в травні 2007 року Джоді Вілсоном (старший науковий співробітник) і Карлом Шмідтом (аспірант)[5]. Видима кутова довжина хвоста для спостерігача із Землі становить близько 3°.

Нові дані про хвіст Меркурія з'явилися після другого і третього прольоту АМС «Мессенджер» на початку листопада 2009 року[6]. На основі цих даних співробітники НАСА змогли запропонувати модель даного явища[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hunten, D. M.; Shemansky, D. E.; Morgan, T. H. (1988). The Mercury atmosphere. Mercury. University of Arizona Press. ISBN 0-8165-1085-7. Процитовано 2009-05-18. 
  2. Lakdawalla, Emily. (July 3, 2008). MESSENGER Scientists 'Astonished' to Find Water in Mercury's Thin Atmosphere. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2009-05-18. 
  3. Zurbuchen T. H. et al. MESSENGER Observations of the Composition of Mercury’s Ionized Exosphere and Plasma Environment // Science. — 2008. — Vol. 321. — P. 90—92. — DOI:10.1126/science.1159314. — PMID 18599777. п
  4. Instrument Shows What Planet Mercury Is Made Of. University of Michigan. June 30, 2008. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2009-05-18. 
  5. Boston University Astronomers Map Full Extent of Mercury's Comet-Like Tail
  6. Hidden Territory on Mercury Revealed. Архів оригіналу за 2012-05-22. 
  7. MESSENGER Teleconference Multimedia Page. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-06-10.