Аттал I Сотер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аттал I Сотер
AtaloPergamo.jpg
Народився 269 до н. е.
Помер 197 до н. е.
Пергам, Пергам
Діяльність спортсмен
Титул король
Посада король
Рід Атталіди
Батько Attalus of Pergamum[d]
Мати Antiochis[d]
У шлюбі з Apollonis of Cyzicus[d]
Діти Аттал II і Евмен II
Нагороди
Мармуровий бюст Аттала I (Пергамський музей, Берлін)

Аттал I, Аттал Сотер (дав.-гр. Ἄτταλος Σωτὴρ, 269-197 до н. е.) — володар Пергама у 241-197 до н. е., двоюрідний брат Евмена I, небіж Філетера.

Життєпис[ред. | ред. код]

Здобув рішучу перемогу над галатами, після чого першим з пергамських володарів офіційно проголосив себе царем[1].

У 230-228 рр. до н. е. завдав поразки Антіоху Гіераксу, після чого оволодів значною частиною володінь Селевкідів у Малій Азії. В кінці 220-х був вимушений поступитись своїми завоюваннями Ахею. В 218 до н. е. здійснив вдалий ред по володіннях Ахея, підбивши собі Кими, Смірну та Фокею. Теос і Колофон визнали його владу добровільно. Продовжуючи похід він захопив східну частину Мізії[2].

У 210 до н. е. купив в етолійців Егіну та наступного року переправив туди своє військо, сподіваючись поширити свій вплив на материкову Грецію[3]. Наступного року захопив Нікею в Локріді і взяв в облогу Опунт. Це призвело до конфлікту з македонцями. До того ж війну проти Пергама розпочав віфінський цар Прусій I Кульгавий, тож Аттал змушений був терміново повернутися до Азії[4].

У 202 до н. е. македонський цар Філіпп V перейшов у рішучий наступ і навить взяв Пергам в облогу, проте без особливого успіху. Більше того — під час відступу македонський флот був розгромлений пергамцями біля Хіосу. Щоправда, сам Аттал настільки захопився переслідуванням ворога, що ледве сам не потрапив до полону[5]. Аттал знову повернувся до Егіни і уклав союз з етолійцями та римлянами. За допомогою останніх пергамці захопили Андрос, а після цього власними силами здобули Орей[6].

У 198 до н. е. союзники взяли в облогу Коринф.

У 197 до н. е. 72-річний Аттал вирушив до Беотії, щоб переконати фіванців перейти на його бік, проте під час виступу відчув себе зле. Хворого царя відвезли на Батьківщину, де він невдовзі помер.

Див.також[ред. | ред. код]

Війна Аттала I з Селевкідами

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Страбон. Географія, XIII, 4, 2
  2. Полібій, V, 77—78
  3. Тіт Лівій, XXVII, 33
  4. Тіт Лівій, XXVIII, 5—7
  5. Полібій, XVI, 2—7
  6. Тіт Лівій, XXXI, 46