Аттикізм
Аттикізм — (тобто прихильність Аттиці, області Греції, в якій розташовані Афіни) — напрямок в риториці, що зародився в першій чверті I століття до нашої ери. Також цей термін позначає вирази і фрази, характерні для афінської мовної норми (на противагу розмовній формі грецької мови), яка набула поширення в різних регіонах в період елліністичної Греції.
Аттикізм позиціонувався як відхід від химерного елліністичного стилю, від мистецтва софістів, до класичного стилю, за ідеал якого були взяті мови десятків аттичних ораторів.
Походження[ред. | ред. код]
Вперше про аттичний стиль, як про явище серйозне і значуще, повелася мова наприкінці І ст до н. е. Тоді увагу суспільства привернув прозовий стиль аттичних ораторів. Його визнали як такий, яким варто і доцільно провадити публічні та академічні диспути. Так зародився рух Аттикізму, який невдовзі відбився у мові прибічників Другої софістики[1].
Аттикізм посідав високі позиції у Римській імперії. Одна з його версій проіснувала як мова ділового спілкування ще й у Візантійській імперії.
І хоча проста мова аттикізму врешті стала такою ж закрученою, як мова, яку він повинен був замінити, його початкова простота означала, що він буде зрозумілий на усіх територіях грецького світу. Він допомагав підтримувати культурний зв'язок у всьому Середземномор'ї і за його межами. Визнані і популярні автори, такі як Лукіан, ставали прихильниками аттикізму, завдяки чому він проіснував до епохи Ренесансу, коли його перейняли учні емігрантів з Візантії, самі за походженням греки. Методи навчання епохи Ренесансу, покладені в основу сучасних методів на Заході, виховували в студентах сильні класичні і аттичні упередження, що і дозволило аттичному снобізму проіснувати ще чотири століття.
Представники[ред. | ред. код]
Вплив на розвиток культури[ред. | ред. код]
На думку Ернеста Курціуса, аттикізм розвинув класичну літературну естетику, що, починаючи від першої половини І ст. до н. е., завоювала переможні рубежі. Крім цього, він домінував у русі за відродження грецьких ідеалів у житті й мистецтві, який розпочався з ІІ ст. н. е. і тривав на Заході десь до середини IV ст[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bloomfield, Morton W. (1981-01). George A. Kennedy, Classical Rhetoric and Its Christian and Secular Tradition from Ancient to Modern Times. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1980. Pp. xii, 291. $18 (cloth); $9 (paper). Speculum. Т. 56, № 01. с. 218. doi:10.1017/s0038713400072626. ISSN 0038-7134. Процитовано 21 листопада 2019.
- ↑ Курціус, Ернст Роберт (2007). Європейська література і латинське середньовіччя (переклав з нім. Анатолій Онишко) . Львів: Літопис. с. С. 78-79.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка)
Посилання[ред. | ред. код]
- Аттикізм // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 69.
- Аттикізм // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 56. — ISBN 978-966-439-921-7.
- Аттікізм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 49. — 634 с.
- Kennedy G. Classical Rhetoric and its Christian and secular tradition from ancient to modern times / George A. Kennedy. — Chapel Hill and London: The University of North Carolina Press, 1999. — 345 с.