Аттикізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аттикізм — (тобто прихильність Аттиці, області Греції, в якій розташовані Афіни) — напрямок в риториці, що зародився в першій чверті I століття до нашої ери. Також цей термін позначає вирази і фрази, характерні для афінської мовної норми (на противагу розмовній формі грецької мови), яка набула поширення в різних регіонах в період елліністичної Греції.

Аттикізм позиціонувався як відхід від химерного елліністичного стилю, від мистецтва софістів, до класичного стилю, за ідеал якого були взяті мови десятків аттичних ораторів.

Походження[ред. | ред. код]

Вперше про аттичний стиль, як про явище серйозне і значуще, повелася мова наприкінці І ст до н. е. Тоді увагу суспільства привернув прозовий стиль аттичних ораторів. Його визнали як такий, яким варто і доцільно провадити публічні та академічні диспути. Так зародився рух Аттикізму, який невдовзі відбився у мові прибічників Другої софістики[1].

Аттикізм посідав високі позиції у Римській імперії. Одна з його версій проіснувала як мова ділового спілкування ще й у Візантійській імперії.

І хоча проста мова аттикізму врешті стала такою ж закрученою, як мова, яку він повинен був замінити, його початкова простота означала, що він буде зрозумілий на усіх територіях грецького світу. Він допомагав підтримувати культурний зв'язок у всьому Середземномор'ї і за його межами. Визнані і популярні автори, такі як Лукіан, ставали прихильниками аттикізму, завдяки чому він проіснував до епохи Ренесансу, коли його перейняли учні емігрантів з Візантії, самі за походженням греки. Методи навчання епохи Ренесансу, покладені в основу сучасних методів на Заході, виховували в студентах сильні класичні і аттичні упередження, що і дозволило аттичному снобізму проіснувати ще чотири століття.

Представники[ред. | ред. код]

Вплив на розвиток культури[ред. | ред. код]

На думку Ернеста Курціуса, аттикізм розвинув класичну літературну естетику, що, починаючи від першої половини І ст. до н. е., завоювала переможні рубежі. Крім цього, він домінував у русі за відродження грецьких ідеалів у житті й мистецтві, який розпочався з ІІ ст. н. е. і тривав на Заході десь до середини ІV ст[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bloomfield, Morton W. (1981-01). George A. Kennedy, Classical Rhetoric and Its Christian and Secular Tradition from Ancient to Modern Times. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1980. Pp. xii, 291. $18 (cloth); $9 (paper).. Speculum 56 (01). с. 218. ISSN 0038-7134. doi:10.1017/s0038713400072626. Процитовано 2019-11-21. 
  2. Курціус, Ернст Роберт (2007). Європейська література і латинське середньовіччя (переклав з нім. Анатолій Онишко). Львів: Літопис. с. С. 78–79. 

Посилання[ред. | ред. код]