Атіка бінт Зейд
| Атіка бінт Зейд | |
|---|---|
| Померла | 672  |
| Діяльність | поетеса, письменниця |
| У шлюбі з | Zayd ibn al-Khattabd, Abd Allah ibn Abi Bakrd, Умар ібн аль-Хаттаб, Zubayr ibn al-Awamd і Хусейн ібн Алі |
Атіка бінт Зейд аль-Адавійя (араб. عاتكة بنت زيد, кириліз.: Атіка бінт Зейд) — ісламська учена і поетеса в Аравії VII століття. Вона була ученицею (сахаба) ісламського пророка Магомета. Атіка була однією з дружин другого халіфа Умара ібн аль-Хаттаба. Вона була поетесою, відомою тим, що перебувала у шлюбі з трьома мусульманами, які загинули мучениками (шахідами).
Вона була дочкою Зейда ібн Амра, члена клану Аді з курайшитів у Мецці, та Умм Курц Сафії бінт аль-Хадрамі.[1][2] Її братом був Саїд ібн Зейд.[3][2] Їхнього батька було вбито 605 року.[4]
Імовірно, Атіка була ще дитиною, коли 610 року Магомет оголосив себе пророком.[4] Саїд був серед перших навернених,[4][3] і Атіка теж стала мусульманкою.[1]
За своє життя Атіка брала шлюб кілька разів.
Її першим чоловіком був її двоюрідний брат Зейд ібн аль-Хаттаб[2], який був принаймні на двадцять років старший за неї. Він також був мусульманином[3] і, мабуть, у його компанії Атіка приєднався до загальної еміграції до Медини 622 року.[1][2]
Цей шлюб, очевидно, закінчився розлученням, оскільки до моменту загибелі Зейда в битві при Ямамі в грудні 632 року Атіка вже вийшла заміж вдруге[2].
Її другим чоловіком був Абдулла ібн Абу-Бакр.[1][5] Говорили, що Абдулла поступився проханням Атіки і проводив з нею так багато часу, що був надто зайнятий, щоб воювати в ісламському війську[2][6].
Абу-Бакр покарав свого сина, наказавши йому розлучитися з Атікою[2][6]. Однак Аль-Баладхурі каже, що причина, по якій Абу-Бакр наказав розлучитися, полягала в тому, що Атіка була безплідною.[7] Абдулла виконав наказ батька, але був убитий горем. Він написав для коханої вірші[2][6]:
Я ніколи не чув, щоб такий чоловік, як я, розлучався з такою жінкою, як вона,
і щоб така жінка, як вона, розлучалася не з власної вини.[1]
Врешті-решт Абдулі дозволили забрати Атіку до закінчення терміну очікування розлучення.[2][6]
Коли 632 року Магомет помер, Атіка склала для нього елегію.
Його верблюди самотні з вечора;
він їздив на них і був їхньою окрасою.
Я плачу за вождем з самого вечора,
і сльози ллються безперервно.
Твої дружини все ще лежать у непритомності
від горя, що зростає з кожною хвилиною;
вони зблідли, як списи,
що стає непотрібним і змінює свій колір;
вони лікують хронічну скорботу,
але біль відгукується на серці;
вони б'ють долонями по своїх прекрасних обличчях,
бо так буває в такі моменти.
Він був чудовим і обраним вождем.
Їхня релігія була об'єднана на істині.
Як я можу прожити довше, ніж Посланець,
який помер у призначений час?[8]
Абдулла закріпив за Атікою велике майно за умови, що після його смерті вона не візьме новий шлюб.[1][9][7][2] Він помер у Медині в січні 633 року від старого бойового поранення, отриманого під час облоги Таїфа.[10][2] Атіка склав для нього елегію.
У наступні місяці вона відмовила кільком залицяльникам.[1][9]
Умар, майбутній другий халіф і двоюрідний брат батька Атіки (для неї самої доводився троюрідним дядьком), сказав їй, що вона помилилася, відмовившись від свого права взяти шлюб повторно, «відмовляючи собі в тому, що дозволив Бог».[1][2]
Після того, як Умар став халіфом,[11] і коли Айша дізналася, що Атіка порушила обітницю безшлюбності, вона надіслала їй повідомлення:
Клянуся, що очі мої не перестануть бути сухими для тебе,
і шкіра моя буде жовта від фарби.
Поверніть нам нашу власність!"[7] Коли Алі також прочитав їм цей вірш, Умар попросив Атіку повернути земельні володіння.[1][2][7] Він залишив їй еквівалентну суму грошей, яку вона роздала як милостиню, щоб спокутувати порушення своєї обітниці перед Абд Аллахом.[7]
Від шлюбу з Умаром Атіка народила сина на ім'я Іяд.[3]
Атіка питала дозволу в Умара, чи можна їй відвідувати публічні молитви в мечеті. Умар вважав за краще, щоб його дружини залишалися вдома, і висловлював своє невдоволення мовчанням. Атіка сказала йому, що вона не збирається припиняти просити дозволу, і що вона буде ходити до мечеті, якщо він їй не заборонить. Він промовчав, мабуть, тому, що не міг заборонити те, що дозволив Пророк Магомет, і Атіка продовжувала відвідувати мечеть.[12][1][2][13]
Вона була присутня в мечеті, коли у листопаді 644 року там був убитий Умар.[3][13] Вона складала для нього елегії.
Око, нехай сльози й плач твої будуть рясні
і не втомлюйся - над шляхетним вождем.
Смерть вразила мене при падінні вершника,
Видатного в день битви...[10]
Співчутливий до близьких, твердий до ворогів,
надійний у часи негоди та відповідальний,
коли давав слово — його вчинки не суперечили словам,
швидкий до добрих справ і не похмурий.[5]
Після смерті Умара Атіка взяла шлюб із Зубайрома ібн аль-Аввамом.[5] Вона поставила умовою їхнього шлюбного контракту, що він не битиме її, що він і надалі дозволятиме їй відвідувати мечеть за бажанням і що він не відмовлятиме їй «у жодному з її прав».[2][6][9]
Зубайр був убитий у Верблюжій битві в грудні 656 р.[3]Атіка також склалав для нього елегію.
Якби його можна було розбудити, його б знайшли
не з тремтячим серцем і не з тремтячою рукою.
Вам пощастить, якщо ви знайдете когось схожого на нього
серед тих, хто залишився, хто приходить і йде ...
Якщо ти вбив мусульманина, то мусиш понести кару за вбивство.[14]
Саме в цей момент люди почали говорити: «Нехай чоловік, який хоче бути шахідом, одружиться з Атікою бінт Зейд!»[6]
Згодом четвертий халіф ісламу Алі сам зробив їй пропозицію, але вона сказала йому: «Я б не хотіла, щоб ти помер, о двоюрідний брате Пророка».[7] Незважаючи на це, Алі все одно помер шахідом, що змінило її погляди, а також погляди людей.
Останнім чоловіком Атіки був Хусейн ібн Алі, який був на двадцять років молодший за неї. Його також вважали шахідом, оскільки він був убитий у Кербельській битві в жовтні 680 року.[6][9][7] Однак Атіка, очевидно, померла перед ним.
Атіка померла 672 року[9] під час правління халіфа Омейядів Муавії I.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Muhammad ibn Saad. Kitab al-Tabaqat al-Kabir vol. 8. Translated by Bewley, A. (1995). The Women of Madina. London: Ta-Ha Publishers.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Ibn Hajar al-Asqalani. Al-Isaba fi tamyiz al-Sahaba vol. 8 #11448.
- ↑ а б в г д е Muhammad ibn Saad. Kitab al-Tabaqat al-Kabir vol. 3. Translated by Bewley, A. (2013). The Companions of Badr. London: Ta-Ha Publishers.
- ↑ а б в Muhammad ibn Ishaq. Sirat Rasul Allah. Translated by Guillaume, A. (1955). The Life of Muhammad. Oxford: Oxford University Press.
- ↑ а б в Muhammad ibn Jarir al-Tabari. Tarikh al-Rusul wa'l-Muluk. Translated by Smith, G. R. (1994). Volume 14: The Conquest of Iran. Albany: State University of New York Press.
- ↑ а б в г д е ж Abbott, N. (1942). Aishah - the Beloved of Mohammed. Chicago: University of Chicago Press.
- ↑ а б в г д е ж Shuraydi, H. (2014). The Raven and the Falcon: Youth versus Old Age in Medieval Arabic Literature. Leiden: Brill.
- ↑ Muhammad ibn Saad. Kitab al-Tabaqat al-Kabir vol. 2. Translated by Haq, S. M. (1972). Ibn Sa'd's Kitab al-Tabaqat al-Kabir Volume II Parts I & II, p. 430. Delhi: Kitab Bhavan.
- ↑ а б в г д Ahmed, L. (1992). Women and Gender in Islam: Historical Roots of a Modern Debate, p. 76. New Haven & London: Yale University Press.
- ↑ а б Jalal al-Din al-Suyuti. History of the Caliphs. Translated by Jarrett, H. S. (1881). Calcutta: The Asiatic Society.
- ↑ Muhammad ibn Jarir al-Tabari. Tarikh al Rusual wa'l-Muluk. Translated by Blankinship, K. Y. (1993). Volume 11: The Challenge to the Empires. Albany: State University of New York Press.
- ↑ Malik ibn Anas. Muwatta 14:14.
- ↑ а б Holmes Katz, M. (2013). Prayer in Islamic Thought and Practice, p. 191. New York: Cambridge University Press.
- ↑ Sallabi, A. H. (2010). Biography of Ali Ibn Abi-Talib: A Comprehensive Study of His Personality and Era, volume 2, p. 88. Riyadh: Darussalam.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |