Ауксилії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Римський ауксиліарій з північних провінцій. Сучасна реконструкція. Воїн вдягнений у кольчужний обладунок лорика гамата, у правій руці він держить спис-пілум, лівою підтримує овальний щит-кліпеус. На правому боці кинджал-пугіо, на лівому меч-спата. На голові різновид Імперського шолома, вживаний допоміжними військами

Аукси́лії (лат. auxilia; від auxilium [au̯kˈsɪ.li.ũ], «поміч, підмога»[1]) — у давньоримській армії допоміжні війська, які складалися з чужинців. Солдати таких військ назвалися ауксиліа́рії (лат. auxiliarii, «помічники»).

Під час Римської республіки ауксилії виставлялися підвладними римлянам народами, що не користувалися правами римських громадян і не належали до числа союзних народів. Комплектування їх вироблялося частиною вербуванням, частиною — поставкою воїнів названими вище народами. Ці війська не входили до складу легіонів, a складали особливі загони, причому чисельність їх і організація були різноманітні; вони ділилися на когорти. У цих військах були, наприклад: балеарські пращники, критські лучники. При імператорі Августі була проведена реформа ауксиліїв і вони отримали нове озброєння та екіпіровку, а також стали утворювати когорти по 500 осіб та мілліарії. При Траяні старі загони ауксиліїв були замінені новими підрозділами. За царювання Діоклетіана і Костянтина Великого ауксиліями іменувалися роти легкої піхоти. Загальне число цих рот (стрільців і пращників) в Східній імперії доходило до 41, в Західній — 65, причому вони були міліцією, що поставлялася прикордонними народами.

У IV столітті ауксилії — загони легкоозброєної піхоти, що утворюють ядро ​​війська.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Auxilium // Charlton T. Lewis and Charles Short. A Latin Dictionary, Oxford: Clarendon Press, 1879; Auxilium // , editors, Glossarium Mediæ et Infimæ Latinitatis/ ed. G. A. Louis Henschel, Pierre Carpentier, Léopold Favre. Niort, 1883.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 3.