Аурелія і Блакитний Місяць

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ауре́лія і Блаки́тний Мі́сяць (англ. Aurelia and Blue Moon) — гіпотетичні приклади планети та супутника, на яких могло б виникнути позаземне життя. Зображені в однойменних епізодах міні-серіалу «Alien Worlds» 2005 року випуску. Цей проект став результатом плідної співпраці телекомпанії Blue Wave Productions Ltd. та групи американських і британських учених, які працювали на замовлення National Geographic Channel.

Щоб уявити найбільш ймовірні умови для виникнення позаземного життя, і можливі шляхи його розвитку, вчені використовували комбінацію знань з областей ксенобіології та кліматології. Перші результати роботи були представлені в телевізійному міні-серіалі «Alien Worlds» (укр. Чужі світи), що складається з двох частин, і вперше вийшла в ефір на британському каналі Channel 4 в 2005 році. Згодом Channel 4 був випущений DVD-диск із записом серіалу. На каналі National Geographic Channel він демонструвалося під назвою «Extraterrestrial» (укр. Позаземне), і було більш акцентовано на проблемах можливого інопланетного життя на Аурелії і Блакитному Місяці.

Серіал[ред.ред. код]

«Alien Worlds» є псевдодокументальним серіалом, який показує недалеке майбутнє — 2020 рік, коли завдяки новому телескопу було виявлено населені планети.

Перша частина серіалу присвячена Аурелії, вигаданій землеподобній екзопланеті, що обертається по орбіті навколо червоного карлика, який перебуває в нашій локальній зоні галактики Чумацький Шлях. Гіпотетична Аурелія може нагадувати реальні екзопланети Gliese 581 g та Gliese 581 d.

Друга частина присвячується супутнику газового гіганта, названому Блакитним Місяцем, який знаходиться в системі подвійної зірки. У свою чергу, Блакитний Місяць може виявитися схожим на дві інші екзопланети — HD 28185 b та 55 Cancri f.

Причини виникнення гіпотез[ред.ред. код]

Перші систематичні дослідження в області екзопланет почалися в 1980-х роках, і перші публікації розглядали високу ймовірність існування життя на позасонячних планетах. В даний час вважається, що для виникнення життя орбіта планети повинна знаходитися на такій відстані від зірки, щоб на планеті могла існувати вода в рідкому стані. Це досить вузька смуга значень, що залежить від спектрального класу зірки і її випромінювання. Цей район називають «населеною зоною».

Станом на лютий 2012 р., з усіх виявлених екзопланет в населену зону потрапляють 4 підтверджені екзопланети: Глізе 667 CC, HD 85512 b, Глізе 581 d та Kepler-22 b [1], найменша з яких (HD 85512 b) має масу, що перевищує масу Землі в 3,6 разів, і обертається навколо помаранчевого карлика в сузір'ї Вітрила.

Чутливість існуючих методів виявлення сильно ускладнює виявлення позасонячних землеподібних планет, з масою меншою, ніж у названих вище. Щоб подолати ці складнощі, в НАСА був запущений проект Terrestrial Planet Finder (TPF), з двома телескопами, які планувалося вивести на навколоземну орбіту в 2013—2014 рр. Однак, 14 лютого 2007 року Сенат США скасував дану програму.

Ще до скасування TPF, серед астрофізиків проводилися широкі обговорення в пошуках найкращих місць для пошуку землеподібних планет. Хоча життя на Землі і сформувалася поблизу відносно стабільного жовтого карлика, зірки-близнюки Сонця зустрічаються в нашій Галактиці набагато рідше, ніж червоні карлики (що мають масу в ½ сонячної і, як наслідок, виділяють значно менше тепла). Крім того, більше чверті всіх зірок розташовуються в, принаймні, подвійних системах, а близько 10 % мають в складі більше трьох зоряних компонентів. Тому було б цілком розумно розглянути шляхи виникнення життя і в таких умовах.

Аурелія[ред.ред. код]

Планета типу Аурелії

Підґрунтя існування[ред.ред. код]

На думку вчених, найперспективнішою метою проекту Terrestrial Planet Finder повинні стати червоні карлики, що пов'язано з більшою ймовірністю наявності екзопланет в їхніх околицях. Червоні карлики спалюють водень з меншою швидкістю, ніж Сонце, що дозволяє продовжити термін життя зірки, і залишає достатньо багато часу для появи і розвитку життя на їхніх планетах. Крім того, даний тип зірок дуже поширений, що істотно підвищує шанси на виявлення життя у Всесвіті. Однак, червоні карлики мають меншу світність, ніж інші типи зірок, і це сильно ускладнює виявлення їхніх планетарних систем. Низька сила тяжіння світила також обмежує потенційний розмір такої системи. Але, разом з тим, відкриття Gliese 581 g залишає надію на відкриття інших планетарних систем червоних карликів, у тому числі — і потенційно жилих.

Малі розміри зірки і слабкий світловий потік, що випускається червоним карликом, означають, що зона життя навколо нього знаходитиметься ближче до зорі, ніж у Сонячні системі. Але існує ймовірність того, що планета розміром з Землю, яка знаходиться на такій орбіті, потрапить в так званий орбітальний резонанс (англ. Tidal lock). В цьому випадку, планета завжди буде обернена до зірки тільки однією своєю стороною, так само, як і Місяць — до Землі. Половина Аурелії буде перебувати у вічному мороці і ніколи не вийде з льодовикового періоду. На іншій же половині, в тій зоні планети, що обернена прямо до зірки, буде вирувати гігантський безперервний ураган з постійними рясними зливами. У проміжку між цими двома зонами перебуватиме зона, вірогідно придатна для життя.

Традиційні наукові теорії припускають, що планети, які потрапили в орбітальний резонанс, не можуть утримувати власну атмосферу, позаяк відсутність обертання навколо власної осі значно послаблює власне магнітне поле планети, яке захищає атмосферу від здування сонячним вітром. Тим не менш, вчені, зайняті в цій програмі, вирішили перевірити вірність подібних припущень, і створили модель, що описує існування таких планет, починаючи від стадії протопланетарного диска, і закінчуючи їх остаточною загибеллю. На думку вчених, така планета все ж змогла б утримати атмосферу, хоча, і з дуже незвичайними, за земними мірками, результатами.

Згаданий ураган теоретично здатний створювати в місцевому океані величезні хвилі. Океанологам ще належить з'ясувати, наскільки високі можуть бути ці хвилі, особливо — в зоні передбачуваної наявності боліт і дельти. Цілком можливо, береги будуть регулярно зазнавати їх впливу. Проте, бактерії і одноклітинні водорості, швидше за все, виживуть. Якщо продовжити думку, і припустити, що у згаданій жилій зоні планети є суша, то ймовірне формування в прибережній зоні розвинутої мережі річкових дельт і заболочених ділянок, у зв'язку з випаданням дощів, принесених ураганом.

Екосистема[ред.ред. код]

На кінцевому етапі моделювання Аурелії були зроблені спроби зобразити тамтешні форми життя, ґрунтуючись на земних еволюційних моделях і принципах функціонування і розвитку екосистем. Припущення вчених включали в себе теорію про те, що довгий час життя червоного карлика дає можливість для розвитку та еволюціонування життя в більш широких межах, ніж на Землі. Так само, було висловлено гіпотезу, що переважна більшість екзопланетарних форм життя будуть ґрунтуватися на вуглеці. Життєві форми Аурелії в результаті еволюції могли б набути безліч особливостей. Найяскравішою серед них була б здатність всіх організмів, що мешкають на планеті, виявляти сонячні спалахи, і уникати їх наслідків. Зірки типу «червоний карлик» дуже нестабільні, і сонячні спалахи — не рідкість. Інтенсивне ультрафіолетове випромінювання становить небезпеку для всіх вуглецевих форм життя, так як призводить до розриву атомних зв'язків в органічних молекулах.

Відштовхуючись від гіпотези про вуглецеву природу життя на Аурелії, було висловлено припущення, що основна фотосинтезуюча життєва форма буде представляти собою напіврослину-напівтварину і має бути автотрофом. Як приклад було вигадано істоту жалке віяло (англ. Stinger Fan). Ця схожа зовні на гриб істота має п'ять сердець і обмежену рухливість, його схожі на опахала листки здатні вловлювати енергію сонця, синтезуючи цукри, а серця служать своєрідними насосами, що доставляють живильні речовини до різних органів. Віяло матиме механізм пристосування до спалахів — відчуваючи зміну світності, воно згортатиметься, різко зменшуючи площу контакту з ультрафіолетом.

Жалке віяло, в теорії, має бути основою харчування для іншої істоти, названої брудоніг. Ця вигадана шестинога напів-амфібія нагадує суміш бобра і великого тритона з очима, як у равлика. Лапи озброєні потужними, постійно ростучими кігтями, які використовуються цими створіннями для викопування їжі та будівництва гребель. Греблі, які могли б створювати ці істоти, теоретично можуть призвести до утворення в річкових системах великих лагун, лиманів і боліт. Його механізм пристосування до спалахів зорі — чутливі до ультрафіолетового клітини на спині та переховування під водою і в норах.

Вище брудонога у змодельованому харчовому ланцюжку знаходиться свиноглот — велика м'ясоїдна тварина, зовні схожа зі страусом ему, еотра є основним хижаком в описуваній екосистемі. Ці двометрової висоти створіння могли б жити і полювати зграями, і, ймовірно, могли б мати певні зачатки інтелекту. Ця істота не має чутливі до ультрафіолетового випромінювання очі та заздалегідь ховається під поваленими брудоногами жалкими вітрилами.

І, нарешті, було змодельовано ще одну вигадану земноводну істоту — істерію (англ. Hysteria), яке могло б виглядати як зграя помаранчевих пуголовків-піраній. Ці крихітні істоти теоретично здатні утворювати єдиний супер-організм. Вони могли б виходити на мілини, утворюючи єдину рухому масу, щоб паралізувати і поїдати інших тварин.

Блакитний Місяць[ред.ред. код]

Планета типу Блакитного Місяця.

Підґрунтя існування[ред.ред. код]

Блакитний Місяць (англ. Blue Moon) — вигаданий супутник газової планети, практично повністю покритий водою. Його змодельовано за зразком планет-гігантів Сонячної системи, які мають багато супутників, за розмірами близьких до планет земної групи. І планета і супутник розташовані в системі подвійної зірки, оскільки подвійні зірки зустрічаються доволі часто. Блакитний Місяць за розміром мусить бути порівнянний із Землею, але згідно моделі, має атмосферний тиск втричі вищий, ніж земний. Аналогом такого небесного тіла в Сонячній системі, тільки розташованого далі за зону життя, є Титан.

Характерною особливістю цього модельованого супутника може бути відсутність полярних крижаних шапок: щільна атмосфера і океан, що покриває майже всю поверхню, повинні зменшувати коливання температури.

Екосистема[ред.ред. код]

Щільніша, ніж на Землі, атмосфера могла б стати їй середовищем життя різноманітних орагнізмів. З космосу можна було б спостерігати зеленуватий серпанок на поверхні, створюваний величезним числом плаваючих у воді і літаючих в повітрі полотнищ мохів та водоростей. До 70 % суші Блакитного Місяця має бути покрито двома основними типами рослинності — деревами-пагодами (англ. pagoda plants), і балонними деревами (англ. balloon tree). Дерева-пагоди можуть з'єднуватися між собою, і це дозволило б їхнім заростям досягати висоти понад 200 метрів. Їхнє порожнисте листя могло б збирати дощову воду (що є одним з імовірних механізмів пристосовності. З точки зору фізіології рослин представляється неможливим доставити воду на таку висоту з поверхні землі лише силою осмосу). Балонні дерева, як вважають учасники проекту, повинні розсіювати своє насіння, наповнюючи кожну насінину воднем, що дозволяє їм ширяти в щільній атмосфері. Даною здатністю ці рослини нагадують деякі водорості із Землі.

Високий вміст кисню в атмосфері (до 30 %) мав би привести і до частих спонтанним самозаймань під час гроз. Рівень вуглекислого газу в цьому випадку також повинен бути підвищений, приблизно в 30 разів у порівнянні із земним, що, в свою чергу, може привести до підвищення температури повітря і насичення його водяними парами (парниковий ефект). Як і земний Місяць, Блакитний повинен так само знаходитись в орбітальному резонансі, і завжди бути повернутим одним боком до своєї планети.

Період обертання Блакитного Місяця навколо газового гіганта, як припускає модель, становить 10 діб, з яких місячний день триває 5 діб, і стільки ж — місячна ніч. Довгі дні й ночі повинні теоретично привести до виникнення сильних міжпівкульних повітряних потоків, які, на додаток до щільної атмосфери і підвищеного вмісту кисню, здатні були б допомогти повітряним формам життя підтримувати свій безперервний політ.

В атмосфері зможуть жити великі організми, такі як небесні кити (англ. Skywhales), предки якого покинули океан, щоб освоїти повітряні простори. Надлишок кисню в атмосфері, теоретично, призводить до підвищення сили м'язів, і ці істоти, з розмахом крил, що досягають 10 метрів, все своє життя проводять у повітрі, харчуючись вже згаданими вище мохами і водоростями. В даному випадку перехід від плаваючих організмів до літаючих стався б дуже різко, в один еволюційний стрибок.

Небесні кити, згідно моделі, можуть служити їжею для вигаданих істот, комахоподібних капюшонних сталкерів (англ. caped stalkers), місцевих хижаків, що живуть колоніями. Серед капюшонних сталкерів, теоретично, повинне існувати чітке розділення ролей між різними спеціалізованими особинами, як у земних мурашниках або вуликах. Розвідники, що виявили небесних китів, могли б позначати їх особливим запахом, і повертатися назад у гніздо. Робочі особини, що збираються у великий рій, після знаходження кита, поміченого розвідниками, повинні змусити його знизитися, згодом — убити і доставити їжу в колонію. І, нарешті, на чолі колонії повинна стояти королева, що відкладає яйця, з яких з'являються нові сталкери. Образ життя даного виду найбільше схожий на існування гнізд земних шершнів.

У свою чергу, «сталкери» самі повинні бути жертвою для пагоди (англ. Pagoda), вигаданої рослини, чиї гілки-щупальця покриті малопомітними ловчими тенетами. Коли капюшонний мисливець потрапляє в ці тенета, пагода, використовуючи гілки-щупальця, піднімає знерухомлену жертву наверх, до ротового отвору, щоб розчинити в кислоті примітивного шлунка.

Гігантські кайти (англ. giant kites), як і небесні кити, могли б ширяти над пологом лісу. Зовні вони, за задумом учених, нагадують парашут, і можуть, теоретично, досягати 5 метрів в діаметрі. Своєрідні «страхувальні фали» дозволяли б їм контролювати висоту польоту, а щупальця, схожі на щупальця земних медуз — вихоплювати личинок жуків-вертольотів (англ. Helibug) з води. Останні вигадані створіння примітні тим, що, згідно задуму учасників проекту «Блакитний Місяць», мають трилатеральну симетрію тіла: три ноги, троє очей, три крила, три щелепи, і три язика.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]