Аускультація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хіменес Луіс Аранда зобразив на своїй картині безпосередню аускультацію
Рене Лаеннек вислуховує пацієнтку за допомогою стетоскопа.
Лікар проводить аускультацію за допомогою фонендоскопа.

Аускульта́ція (лат. ausculto — вислухую) — метод дослідження, що полягає у вислухуванні звукових явищ, які виникають в організмі людини і тварин.

Аускультацію здійснюють шляхом прикладання вуха до поверхні тіла (безпосередня аускультація) або за допомогою спеціальних інструментів — стетоскопа, фонендоскопа.

Методику опосередкованої аускультації стетоскопом розробив Рене Лаеннек на початку XIX століття.

Аускультація є важливим методом дослідження легень, серця й судин та діагностики їх захворювань.

Правила аускультації легень:

  • Грудна клітка оголена. Приміщення тепле. В приміщенні тиша.
  • Положення хворого в залежності від стану. Стоячи. Сидячи. Лежачи.
  • Розташування лікаря і пацієнта має бути таке, що забезпечує паралельні повітряні потоки.
  • Пацієнт дихає напіввідкритим ротом, робить 3 — 4 вдихи, видихи, потім 10 — 20 сек. Відпочиває.
  • Під час аускультації обстежуваному слід запропонувати зробити кілька глибоких вдихів, покашляти.
  • Стетоскоп та фонендоскоп щільно прилягає до тіла пацієнта. Аускультацію проводять на симетричних ділянках грудної клітини, по топографічних лініях, міжребір'ях, починаючи з передньої поверхні.
  • Попереду обминаючи проекцію серця, ззаду при максимально розвернутих лопатках.
  • При аускультації оцінюють наявність шумів як на вдиху, так і на видиху; оцінюють їх тривалість.
  • Описуючи аускультативну картину спочатку характеризують основні, а потім додаткові дихальні шуми.


Серед основних дихальних шумів розрізняють: везикулярне та бронхіальне дихання.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]