Ауховське наїбство
Ауховське наїбство (чеч. Іовхойн наибалла) — адміністративна одиниця Північно-Кавказького імамату, і пізніше Російської імперії, входило до числа набутків Чеченських областей імамату. Наїбство було утворено на моноетнічній чеченській території[1], історична батьківщина ауховської спільноти (чеч. Іовхойн юкъаралла[2]).
Історія[ред. | ред. код]
Північно-Кавказький імамат[ред. | ред. код]
У XIX столітті, поряд з іншими північнокавказькими народами, аухівці брали участь у Кавказькій війні, прийнявши бік Північно-Кавказького імамату. Згідно з відомостями сподвижника Шаміля Юсуф-Хаджі Сафарова, Ауховське наїбство спочатку виставляло 700 озброєних вершників і 1730 піших воїнів, у період 1850-х років виставляло 500 озброєних вершників і близько 1500 піших воїнів. Населення наїбства складалося з 4877 дворів з числом жителів до 54 000 осіб[3].
У роки Кавказької війни вся Чечня була розділена імамом Шамілем на особливі округи, які називалися наїбствами, що входили до вілает (область). Кожним наїбством, що складалося з кількох аулів, круглим числом близько 2000 дворів, керував наїб. Наїби призначалися самим Шамілем і обиралися з, представлених громадськістю імаму. При наїбах складалися загони мюридів, які утримувалися з допомогою жителів наїбств. Кадії (судді, фахівці з ісламського права) і старшини обиралися народом, проте за поданням наїбів і затверджувалися на своїх посадах Шамілем. Все населення чоловічої статі поділялося на десятки, члени яких були зобов'язані спостерігати за поведінкою один одного і, у разі чогось підозрілого, від них потрібно відразу донести наїбу округу, якщо дії когось або завдавали шкоди імамату (країні)[4]. У різний час наїбством керували: Гойтемир Ауховський, Уллубій-мулла, Хоза Мамаєв, Ташев-Хаджі.
Російська імперія[ред. | ред. код]
Есадзе писав, про те, що в 1860 Терська область поділялася на 6 округів: Кабардинський, Військово-Осетинський, Чеченський, Аргунський, Ічкеринський і Кумицький і на два окремі наїбства: Аухівське і Салаватівське, які були тимчасово зараховані до Кумикського округу "(19). На думку Есадзе, всі ці округи (наїбства), засновані або перетворені в період найенергійніших військових дій з 1857 по 1859 рік, мали тимчасовий характер[5].
Після закінчення Кавказької війни, на місці проживання аухівців якийсь час існувала адміністративна одиниця — Аухівський округ. 1 жовтня 1862 року був утворений Нагорний округ Терської області, до складу якого увійшли Аухівське, Салатівське та Зандакське наїбства[6][7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Жданов Ю. А. (глав. ред.) Энциклопедия культур народов Юга России. В 9 томах. Том 1. Народы Юга России С. 48-49
- ↑ Салгириев А.М. Летопись об исходе чеченцев из Нахчувана (перевод и комментарии) // Таллам. — 2019. — № 2 (17) (2 апрелехь). — С. 33–35. — С. 33
- ↑ Линевич, 1872, с. 3.
- ↑ Ибрагимова, 2007, с. 164.
- ↑ Rzeszów, 2015, с. 15.
- ↑ Полное собраніе законов Россійской Имперіи, Том 37, часть 3. 1862 г., с. 147
- ↑ Ибрагимова, 2007, с. 166.
Література[ред. | ред. код]
- Линевич И. П. Карта горских народов, подвластных Шамилю (с примечаниями) : ст. // Сборник сведений о кавказских горцах : I. Исследования и материалы : [рос. дореф.] = Сборникъ свѣдѣній о Кавказскихъ горцахъ : сб. в 10 вып. — Тф. : Типография Главного Управления Наместника Кавказского, 1872. — Вип. VI. — 1—4 с.
- Ибрагимова З.Х. Мир чеченцев. XIX век. — Москва : Пробел-2000, 2007. — 1014, 9 с. — ISBN 978-5-98604-089-9.
- KAVKAZ – PRZESZŁOŚĆ – TERAŹNIEJSZOŚĆ – PRZYSZŁOŚĆ. — Rzeszów, 2015. — 192 с. — ISBN 978-5-98604-089-9.