Афанасьєв Георгій Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Афанасьєв

Георгій (Юрій) Омелянович Афанасьєв (нар. 28 лютого 1848(18480228), Уфа, Російська імперія — пом. 15 грудня 1925, Белград, КСХС) — історик, педагог, журналіст, громадський діяч, міністр закордонних справ Української Держави.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в родині військовика.

У 1869 закінчив навчання в Новоросійському університеті. Тема наукових розробок — історія Стародавнього Єгипту, історія слов'янства та Російської імперії, історія середніх віків і новітнього часу (Велика Британія та Франція), російська література, політекономія.

З 1879 — приват-доцент кафедри всесвітньої історії Новоросійського університету в Одесі.

У 1884 захистив і видав магістерську дисертацію «Головні моменти міністерської діяльності Тюрго», 1892 — докторську дисертацію — «Умови хлібної торгівлі у Франції в XVIII ст.». Деякі праці А. видавались у Франції і в Англії. Згодом він змушений був залишити посаду як «політично неблагонадійний».

За доброписом Сергія Вітте призначений управителем відділенням Державного банку Російської імперії в Києві (керував ним у 1896-1918 роках)”. Одним із головних досягнень на посаді є будівництво для банку нової будівлі (нині будинок НБУ). У цьому йому знову допоміг випускник Одеського університету Сергій Вітте.

В серпні 1905 будинок нового банку у Києві запрацював. Причому Афанасьєв брав активну участь у житті Києва - входив до кредитних та благодійних товариств, засновував гімназію; товаришував з багатьма діячами цього міста, продовжуючи займатися наукою.

У 1879-1912 — власний кореспондент низки одеських і київських часописів та газет.

Очолював товариство взаємного кредиту, керував відділенням Державного банку у Києві.

З 3 травня 1918 — член першого Уряду Української Держави: Державний контролер.

“Новим міністром іноземних справ був Афанасьєв, професор, найпопулярніша в Києві людина, з величезною ерудицією, він мав величезний недолік – він був дуже старий” – писав пізніше П. Скоропадський. Скоропадський висловлювався про нього, як про людину надто схильну до союзу з Антантою, причому цим шкодив союзу з Німеччиною й “на реальну ситуацію мало звертав уваги”, довіряючи досить сумнівним людям (французькому консулу Е. Ено).

Непримиренні протиборці Скоропадського з українського національного табору закидали Афанасьєву російське походження та антиукраїнську позицію у мовному питанні. М. Ростовець: “Г. Афанасьєв – державний контролер, згодом міністр закордонних прав, росіянин з Уфи (Сибір). Послідовний ворог українства, вів кампанію проти української мови, яку називав “грубою й угловатою” (у записці до Ради Міністрів 15 вересня).

М.Ростовець не оминув й підписання Афанасьєвим, а також і С. Гутником записки : “дев’ять з гетьманських міністрів (Василенко, Ржепецькі, Гербель, Гутник, Романов, Зіньковській, Колокольцев, Вагнер, Афанасьєв і Завадські) підписали записку прем’єрові Лизогубу у жовтні 1918 р., в якій висловили домагання федерації з Росією”.

З 14 листопада — Міністр закордонних справ. На цій останній посаді безуспішно намагався змінити зовнішньо-політичний курс України, зав'язавши союз з країнами Антанти.

Після падіння гетьманату, очевидячки, приїхав до Одеси: “Одесский листок” публікував його статті.

Емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців де викладав історію на філософському факультеті Белградського університету. Помер у Белграді.

Архів Афанасьєва частково зберігся, його частина міститься у фондах Інституту рукопису НБУВ.

Праці[ред.ред. код]

  • Два момента конституционной истории Англии XIX века. — Одесса, 1882;
  • Главные моменты министерской деятельности Тюрго. — Одесса, 1884;
  • Внешняя политика Наполеона ІІІ. — Одесса, 1885;
  • Судьбы Ирландии. — Одесса, 1887;
  • Две публичные лекции о Марии Стюарт. — Одесса, 1888;
  • Капитал, спекуляция и банкиры. — Одесса, 1893;
  • Наши конкуренты. — Одесса, 1893;
  • Гугеноты при Людовике XIV. — Одесса, 1895;
  • Наполеон І. — К., 1898;
  • Мирабо. — Одесса, 1902;
  • Наполеон и Александр. Причины войны 1812 года. — К., 1912.

Література[ред.ред. код]

  • В. М. Матвієнко. Афанасьєв Георгій Омелянович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Кареев Н. И. Историки французской революции. Т.3: Изучение французской революции вне Франции. — Л., 1925. — С.168;
  • Молок А. И. История Франции нового времени в трудах русских историков // Ист. журнал. — 1945. — № 1/2. — С.53;
  • Очерки истории исторической науки в СССР. Т.3. — М., 1963. — С.486;
  • Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — К.;
  • Філадельфія, 1995. — С.268,316,324,325,372,376;
  • Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917—1920 рр.) // Історія в школі. — 1998. — № 5-6. — С.48;
  • Таран Л. В. Историческая мысль Франции и России. 70-е годы XIX — 40-е годы ХХ вв. — К., 1994. — С.69-71, 172;
  • Енциклопедія українознавства. — Т.1. — 1955. — С.77.
  • Тарас Гончарук, Ірина Дружкова. Одесити — міністри урядів Української держави гетьмана П. Скоропадського: матеріали до історичних портретів Сергія Гутника та Георгія Афанасьєва
  • В. Савченко. «Одеські історики»
  • Капарулін Ю. В. Георгій Афанасьєв (1848-1925): нариси біографії і наукової творчості // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя : ЗНУ, 2015. — Вип. 43.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]