Афанасіївська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Афанасіївська культура
Поширення Афанасіївської культури

Афанасіївська культура[1] — південносибірська археологічна культура бронзової доби (III—II тисячоріччя до Р. Х.). Назва культура отримала від Афанасієвської гори (біля села Батени у Боградському районі Хакасії), де у 1920 році було досліджено перший могильник цієї культури[2].

Крім основного району — Алтаю (Ело 1-2, Біке 1, Печеркін Лог та інші) й Хакасько-Мінусинської улоговини, ареал пам'яток включає Східний Казахстан, Західну Монголію й китайський Сіньцзян.

Артефакти[ред. | ред. код]

Афанасіївська культура — перший етап епохи палеометала у степах Південного Сибіру, що є відправною точкою у розумінні розвитку історично-культурних процесів у житті стародавнього населення цієї території. В основному представлена стародавніми могильниками; поселення зустрічаються значно рідше.

Мідь використовувалась для прикрас, голок, шил, невеликих ножів. Афанасіївські майстри ще не знали лиття, мідні предмети оброблялися куванням.

Кераміка афанасієвської культури різноманітна за розмірами і формою. Переважали високі гостродонні посудини з ялинковим орнаментом. Візерунок наносився затупленною паличкою або гребінчастим штампом.

Господарство афанасієвців було комплексним. Поряд з традиційними для неолітичного Сибіру мережевим рибальством й полюванням, отримали розвиток скотарство й у меншій ступені землеробство. Знахідки кісток домашніх тварин у могилах й культурному шарі поселень свідчать, що афанасьєвці розводили корів, коней, овець. Комплексне господарство дозволило їм жити осіло у постійних оселях.

Незважаючи на наявність металевих прикрас, знаряддя були кам'яними. Посуд робили з глини й дерева. Глиняний посуд різноманітний: в основному, це яйцевидні горщики ємністю від 1,5 до 3 літрів. Горщики заривали у землю, й їжа варилася жаром вогнища. Серед посудин зустрічаються й великі, ємністю до 200 літрів[3].

Небіжчиків ховали у курганах.

Афанасіївські пам'ятники представлені могильниками й поселеннями Баликтуюль, Єло, Кара-Тенеш, Теньга, Великий Толгоєк, Арагол, Курота та інші[4].

Походження та етнічна приналежність[ред. | ред. код]

Ймовірно культура була створена мігрантами зі Східної Європи, зокрема, носіями ямної культури, що асимілювали місцеве населення.

Змінилася карасукською й окуневською культурами.

Спадкоємцями афанасієвців були племена тагарської культури, що дожила до III сторіччя до Р. Х.[5]. За іншою версією, тагарці були скіфами, а нащадки афанасієвців — тохарами, яких саме скіфи-тагарці витіснили у Сіньцзян. Більшість дослідників асоціюють афанасієвську культуру з (прото-)тохарами[6][7].

Останні дані антропології[8], як й генетики[9], свідчать про те, що Таримські мумії залишили нащадки не афанасієвців, а андроновців.

Антропологічний тип[ред. | ред. код]

Афанасіївці були носіями протоєвропеоїдного антропологічного типу. Афанасіївці з території Хакасії характеризуються дуже довгим, досить широким, середньовисоким доліхокранним черепом, дуже сильно похилим лобом, а також сильно розвиненим надбров'ям, низькими й широкими орбітами, більше прямокутної форми, великою межорбітною відстанню, високим носом… Таким чином, контакти між європеоїдами й монголоїдами на даній території, можливо, відбувалися вже на самих ранніх етапах.

Найбільшу краніологічну схожість з афанасієвським населенням демонструють ямники Волго-Уралля. З їх міграцією на Алтай зв'язується поява афанасієвської культури[10]. Як й у ямників, к геномі афанасієвців переважають алелі, пов'язані зі світлою шкірою й блакитними очима[11].

Палеогенетика[ред. | ред. код]

Представниці афанасієвської культури мали мітохондріальні гаплогрупи J2a2a, T2c1a2 й U5a1a1[12]. У афанасієвців з Батені (Bateni) визначена мітохондріальна гаплогруппа T1a1 й Y-хромосомна гаплогруппа R1b1a1a2a2[13], у хакаських афанасієвців визначено Y-хромосомна гаплогруппа R1b, у монгольського афанасьєвця — Y-хромосомна гаплогруппа Q[14]. Більшість чоловіків афанасієвської культури належало до однієї субгаплогрупи R1b1a1a[15].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Залізняк, Леонід. Первісна історія України. 
  2. Теплоухова, С. А. Давні поховання в Мінусинському краї. Матеріали з етнографії, т. III, 2 ст. Л., вид. Російського Музею. Л., 1927.
  3. Бронзовый век. Архів оригіналу за 2006-08-28. Процитовано 2019-08-15. 
  4. Історія Алтаю. Архів оригіналу за 24 березня 2009. Процитовано 25 серпня 2019. 
  5. История Народа Хунну. Архів оригіналу за 2007-03-20. Процитовано 2019-08-15. 
  6. J. Mallory, V. H. Mair. The Tarim Mummies: Ancient China and the Mystery of the Earliest Peoples from the West. London.
  7. Клейн Л. С. Міграція тохаров у світлі археології // Stratum plus. Т. 2. С. 178—187.
  8. Козінцев А. Р. Про ранніх міграціях європеоїдів у Сибір і Центральну Азію (у зв'язку з індоєвропейської проблемою) // Археологія, етнографія і антропологія Євразії. 2009. № 4 (40). С. 133.
  9. Hollard C, Zvénigorosky V, Kovalev A, et al. New evidence of genetic affinities and discontinuities between bronze age Siberian populations // Am J Phys Anthropol. 2018:1-11.
  10. Хохлов А. А., Солодовников К. Н., Рикун М. П., Кравченко Р. Р., Китів Е. П. Краніологічні дані до проблеми зв'язку популяцій ямної і афанасієвської культур Євразії початкового етапу бронзового століття // Вісник археології, антропології та етнографії. 2016. № 3 (34). С. 86-106
  11. Афанасієвський і окуневська археологічні культури Південної Сибіру генетично різні
  12. Morten E. Allentoft et al. «Population genomics of Bronze Age Eurasia», 2015
  13. Vagheesh M Narasimhan et al. The Formation of Genomic South and Central Asia, March 31, 2018
  14. Hollard C. Peuplement du sud de la Siberie et de l Altai a l'age du Bronze: apport de la pfleogenetique, 2014
  15. Clémence Hollard et al. New evidence of genetic affinities and discontinuities between bronze age Siberian populations, 2018

Література[ред. | ред. код]