Афанасій III Пателар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святитель Афанасій

Патріа́рх Константинопольський Афана́сій III Петеларій (грец. Ἀθανάσιος Πατελλάριος; *1597 Ретімнон, Крит - †5 квітня 1654, Мгарський монастир у Лубнах), також відомий як Святитель Афанасій Цареградський (Сидячий) і Лубенський чудотворець - Константинопольський патріарх у 1634, 1635 та 1652. Святитель, пам'ять - 2(15) травня, в день пам'яті однойменного йому Афанасія Великого і в Соборі Афонських преподобних (друга неділя після П'ятидесятниці).

Біографія[ред.ред. код]

Святитель Афанасій Цареградський і Лубенський чудотворець

Походив із знатного роду, пов'язаного з династією Палеологів. До 26 років жив на Криті в монастирі Аркаді, що перебував під владою венеціанців; здобув освіту в монастирі Аркадіу.

В 1631 був висвячений в митрополита Фессалонікійського; користувався заступництвом свого земляка Патріарха Кирила Лукаріса.

На початку 1634 в Фанарі знову (втретє) сформувалася принципова опозиція Патріарху Кирилу Лукарісу у зв'язку з публікацією в березні 1629 йогоСповідання віри, яке в ряді положень виражало кальвіністські богословські погляди. Для усунення Лукаріса, якого підтримували посольства протестантських держав в Константинополі (насамперед Голландії), незадоволеним митрополитам необхідно було висунути кандидата, прийнятного для католицьких держав; таким претендентом став Афанасій, який заплатив султану готівкою 60 000 талерів [1], в основному наданих французьким посольством, для зняття Лукаріса і свого призначення. У лютому 1634 Афанасій був обраний на Патріарший престол і інтронізований 25 березня.

Вже через кілька днів поступився престолом повернувшомуся з заслання Кирилу Лукарісу, зважаючи на те, що голландське посольство зуміло виплатити Порті суму в 70 тисяч талерів за відновлення (четверте) на престолі Лукаріса.

Після свого другого скинення в 1635 Афанасій поїхав до Італії, жив в Анконі та Венеції.

Подвизався на Афоні у влаштованій ним келії (монастирі без статусу), де згодом (1849) виник російський Андріївський скит, святинею якого була особиста ікона Патріарха, іменована «У скорботах і печалях Розрадниця»(святкування 19 листопада).

Влітку 1652 втретє зайняв престол на кілька днів.

8 жовтня 1652 назавжди покинув Константинополь, відвідав господаря Василя Лупула, Богдана Хмельницького в Чигирині, 22 квітня 1653 був прийнятий в Москві царем Олексієм Михайловичем.

У Москві, на прохання Патріарха Нікона, написав «Чин архієрейського звершення літургії на Сході», який ліг в основу московського виправленого друкованого «Чиновника архієрейського служіння», що використовується в РПЦ і нині [2]. Подав царю «зошит», в якому викладав головну мету свого приїзду до Москви: спонукати царя, в союзі українським Запорозьким військом та Молдавією, почати війну з турками, по розгромі яких цар повинен був зайняти престол ромейських імператорів, а Московський Патріарх - вселенську кафедру [3].

Наприкінці грудня 1653 виїхав з Москви до Молдавії, щоб прибути в Миколаївський монастир в Галаці. По дорозі гостив у Богдана Хмельницького.

У лютому 1654 залишився в Мгарському монастирі Лубенський район, Полтавська область), де в середу на Фоминій седмиці, 5 квітня, преставився.

Був похований возсідаючим на троні під амвоном Преображенського храму Мгарського монастиря ігуменом обителі.

Історія шанування[ред.ред. код]

Рака святителя Афанасія в Лубенському монастирі (літографія, 1868 рік)

1 лютого 1662, в присутності Газького митрополита Паїсія Лігаріда (який, за його словами, бачив Афанасія в сонному баченні і тепер відвідував монастир), відбулося набуття нетлінних мощей святителя.

В 1672 цар направив піддячого М. Савіна для проведення розслідування про чудеса, що відбувались від мощей.

В XVIII столітті в Лубенському монастирі зберігалися рукописні житіє святителя і канон.

В 1818 Полтавський єпископ Мефодій (Пішнячевський) клопотав перед Святішим Синодом про канонізацію Афанасія; клопотання було відхилено. Проте шанування святителя і запис чудес, що відбувалися від його мощей, тривали.

В 1860-х А. М. Муравйов склав нове житіє Афанасія із зазначенням чудес, що відбувалися при його мощах.

Історія канонізації не цілком ясна, але офіційне шанування було прийнято в Російській Церкві наприкінці XIX століття, а після робіт Є. Є. Голубинського, який довів, що шанування було вперше встановлено між 1672 та 1676 митрополитом Київським Йосифом (Нелюбович-Тукальським).

В 1922 році собор, в якому знаходився срібний трон святителя, був розграбований; в 1930-х роках мощі святителя були перенесені в Харків; в 1947 - в Благовіщенський собор міста.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Комерційні деталі призначень і зсунень викладені за: Steven Runciman. The Great Church in Captivity.Cambridge University Press, 1988, стор 283.
  2. М. С. Желтов. Архієрейське богослужіння
  3. Реформа богослужіння в 2-й пол. XVII ст. Стаття з Православної енциклопедії (2000)

Література[ред.ред. код]

  1. Афанасій III Пателларій // Православна енциклопедія. М. 2002, Т. IV, стор 20 - 22.
  2. Св. Афанасій, Патріарх Царгородський, Лубенський чудотворець //ЖМП. 1947, № 10.

Посилання[ред.ред. код]

Category:Afanasij Patellarius

Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.