Африка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Африка
Africa (orthographic projection).svg
Площа 30 132 000 км²
Площа островів 620 000 км²
Довжина берегової лінії 30 500 км
Середня висота
над рівнем моря
650
Найбільша висота
над рівнем моря
(влк. Кіліманджаро) 5 895
Найменша висота
над рівнем моря
—150 м (рівень оз. Ассаль)
Найпівнічніша точка мис Рас-Енґела
37°20′ пн. ш. 9°51′ сх. д. / 37.333° пн. ш. 9.850° сх. д. / 37.333; 9.850
Найпівденніша точка мис Аґульяс
34°52′ пд. ш. 19°59′ сх. д. / 34.867° пд. ш. 19.983° сх. д. / -34.867; 19.983
Найзахідніша точка мис Альмаді
14°45′ пн. ш. 17°32′ зх. д. / 14.750° пн. ш. 17.533° зх. д. / 14.750; -17.533
Найсхідніша точка мис Рас-Гафун
10°26′ пн. ш. 51°23′ сх. д. / 10.433° пн. ш. 51.383° сх. д. / 10.433; 51.383
Найнижча температура
Чисельність населення: — млн. мешканців
Густота населення: 30,51 осіб/км²

А́фрика — другий за площею і населенням материк у світі, після Євразії. З площею понад 30 300 000 км², враховуючи прилеглі острови — він займає 5,9 % площі земної поверхні і 20,3 % площі суходолу. А його населення — понад 922 млн[1] (на 2005), становить понад 12 % населення світу.

Етимологія[ред.ред. код]

Європейська мапа Африки, 1570.

Назва Африка набула вжитку на Заході завдяки римлянам, які використовували назву Africa terra — «земля Афрі» (множина, чи у однині — Афер) — для північної частини материка, а також і для провінції Африки з її столицею Карфагеном, що відповідає теперішньому Тунісу.

Афрі були (можливо берберським) плем'ям, яке жило у Північній Африці поблизу Карфагена. Походження Afer може бути пов'язано з фінікійським 'afar — пилюка (також зустрічається в багатьох інших Семітських мовах). Серед інших, доволі суперечливих, етимологій, які спираються на значення античного терміну 'Africa', виділяються:

  • латинське слово aprica, що означає «сонячний»;
  • грецьке слово aphrike, що означає «без холоду». Ця гіпотеза була запропонована істориком Левом Африканським (14951554), який припустив, що грецьке слово phrike (φρίκη, що означає «холод і жах») в комбінації з заперечним префіксом a-, вказувало на землю вільну від холоду і жаху. Але оскільки звуку ph на f в грецькій мові датується приблизно десятим століттям, то малоймовірно, що це справжнє походження терміну Африка.

В античність Африкою називали землі, що простягались на захід від Єгипту, в той час, як термін «Азія» використовували для позначення Малої Азії і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і Левант мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина Перської імперії вони інколи включалися до більш узагальненого терміну «Азії». Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ Птолемей (85-165), провівши головний меридіан через Александрію і зробивши Суецький перешийок та Червоне море межею між Азією та Африкою.

Географія[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Африки
Супутникова фотографія Африки

Африка найбільший з трьох материків «південної групи». Відокремлена від Європи Середземним морем, вона з'єднана з Азією у своїй північно-східній частині Суецьким перешийком (який перетинається Суецьким каналом) завширшки 130 км. В геополітичному контексті, як правило, Синайський півострів, який належить Єгипту і розміщений на схід від Суецького каналу часто вважають частиною Африки. Африка простягається приблизно на 8 000 км від найбільш північної точки мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21′ півн. широти) до найбільш південої точки — мису Голкового в ПАР(34°51′15″ півд. широти), а відстань від найбільш західної точки материка — мису Альмаді в Сенегалі (17°33′22″ зах. довготи) до найсхіднішої — мису Рас-Гафун в Сомалі (17°33′22″ сх. довготи) дорівнює приблизно 7 400 км. Довжина берегової лінії становить 26 000 км, і відсутність глибоких берегових заглиблень можна проілюструвати тим фактом, що Європа, яка займає лишень 9 700 000 км² — менше ніж третину площі Африки — має берегову лінію завдовжки 32 000 км.

Найбільша країна Африки — Алжир, а найменша — Сейшели — архіпелаг на схід від материка. Найменша континентальна держава — Гамбія.

Рельєф[ред.ред. код]

Топографічна мапа Африки

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200—500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500—1000 м над рівнем моря (28,1 % площі). Низовини займають лише 9,8 % площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (гора Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані — плато Дарфур (гора Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (гора Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (гора Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (гора Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (гора Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (озеро Ассаль, 150 м).

За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня — плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу — Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки — гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу — Драконовими горами (гора Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).

Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у тому числі Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (гора Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Африки

Більша частина Африки лежить у тропічних зонах і тільки північні та південні окраїни — у субтропічних. Африка — найтепліший з усіх материків, оскільки більша її частина лежить між тропіками у спекотному тепловому поясі. Найвища пересічна місячна (липнева) температура спостерігається в Сахарі (до +40 °C); тут же констатована найвища температура всієї Землі +58 °C. Пересічні липневі температури на південних окраїнах Африки не нижчі за +12 °C, у північній частині Африки +25° — +30 °C. Пересічні січневі температури на Півночі становлять +10 °C, на півдні +30 °C. Розподіл опадів дуже нерівномірний, найбільше (понад 3000 мм) опадів у приекваторіальній зоні (западина Конго, узбережжя Гвінейської затоки). В саванах, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000—1300 мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Із збільшенням широти зростає тривалість посушливого періоду в саванах і зменшується кількість опадів. Найменше опадів у центральній частині Сахари і на південно-західному узбережжі Африки (пустеля Наміб). На північних і південних окраїнах Африки більше опадів випадає взимку, літо сухе.

Гідрографія[ред.ред. код]

Сітка річок на континенті розміщена дуже нерівномірно. Величезні простори Сахари зовсім позбавлені постійних водотоків, в приекваторіальній смузі — густа сітка повноводних рік з широкими заболоченими долинами. Частина території А. належить до області внутр. стоку (пд. Сахара, Калахарі). Річки А. належать до басейну Атлантичного ок. (р. Ніл — найбільша в Африці, в нижній течії перетинає Сахару і впадає в Середземне море, р. Нігер — впадає в Гвінейську затоку, р. Конго — найбільш повноводна в Африці) та до бас. Індійського ок. (р. Замбезі). Ріки А. протікають через різні кліматичні обл. і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений, багато порогів і водоспадів (пороги на р. Нілі, водоспади Стенлі і Лівінгстона на Конго, 72 водоспади на Замбезі, найбільший з яких — водоспад Вікторія). Озера зосереджені в Сх. Африці. Більшість з них тектонічного походження (Танганьїка, Ньяса, Рудольфа, Альберта, Ківу, Едуарда). Найбільше озеро А. — Вікторія (69,4 тис. км²). Воно займає прогин давнього

фундаменту. В посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси (Чад, Нгамі, «шотти» в Атлаських горах).

Флора та фауна[ред.ред. код]

Рослинні біоми Африки, легенда до карти.

В Африці чітко виявлена зональність ґрунтового і рослинного покриву. На північному узбережжі Гвінейської затоки та в басейні Середнього Конго на латеритних опідзолених ґрунтах поширені багаті на ліани й епіфіти багатоярусні тропічні ліси з великою кількістю видів дерев (фікуси, макаранги, оливкова і винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерево). В зоні саван на червоних і червонобурих ґрунтах ростуть баобаби, акації, мімози, пальма дум, канделябровидні молочаї та різні трави. Великі площі в Африці зайняті кам'янистими та піщаними пустелями. Рослинний покрив пустель становлять розріджені ксерофіти. Для Сахари характерні: лишайник леканора, верблюдяча колючка, безлистий чагарник ретам; на засолених ґрунтах поширені галофіти. Рослинність піщаних просторів складається здебільшого з ефемерів. У западинах типу ваді ростуть акації і тамарикс; в оазисах культивують фінікову пальму. В заплаві Нілу ростуть лотоси. Пустельні простори на Гін. Західного Калахарі багаті на сукуленти; в пустелі Наміб росте своєрідна рослина вельвічія. На субтропічних окраїнах Африки на коричневих ґрунтах поширені вічнозелені чагарники. На схилах гір збереглися хвойні та мішані ліси.

Тваринний світ Африки багатий і різноманітний. У Північній Африці водяться: безхвості мавпи мато, шакали, гієни, вівери, антилопи, дамани, страуси, кобри. Сахара є центром розведення одногорбого верблюда. В саванах і напівпустелях Ефіопської області живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви, леопарди, гепарди, гієни, гамадрили і павіани, грифи, страуси, цесарки, турачі, рябки та ін. В зоні тропічних лісів є людиноподібні мавпи — горили і шимпанзе; особливо багато птахів (дятли, одуди, сірі папуги), жуків та метеликів.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Африки

Населення[ред.ред. код]

Етнолінгвістична карта, станом на 1996 рік
Докладніше: Населення Африки

Населення Африки — конгломерат численних племен і народностей, який утворився в результаті переселення аборигенів, вторгнення арабів з Азії та європейської колонізації. В антропологічному, мовному, соціально-економічному і культурному відношенні воно дуже різноманітне і належить до трьох великих рас. На південь від Сахари, в Західному і Центральному Судані, верхів'ях Нілу, басейні Конго, в Східній тропічній і південній Африці живуть народи великої негроїдної раси, до якої належать: негрська раса (представники її характеризуються темним кольором шкіри, кучерявим волоссям, прогнатизмом, широким носом, але ці ознаки дуже мінливі); негрільська раса — низькорослі племена пігмеїв (зріст їх 141—142 см) — населяє тропічні ліси в басейнах рік Конго, Огоуе (має порівняно світлу шкіру, тонкі губи, широкий ніс); бушменська раса (бушмени і готтентоти) розселена в пустелі Калахарі і південно-західної Африки (для неї характерний низький зріст, поєднання рис негроїдної раси з ознаками монголоїдної: плоске обличчя, жовта шкіра).

Жінка з Беніну

Вся Північна Африка до південних меж Сахари населена народами індосередземноморської раси (араби, єгиптяни та ін.); їй властива порівняно смуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс.

У Північно-Східній Африці живуть представники ефіопської раси (народи з темною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильними рисами обличчя, потовщеними губами). Це проміжна група між європеоїдами і негроїдами. Народи ефіопської раси (амхара, гала, тигре та ін.) розселені в районі Абіссінського нагір'я, на півострові Сомалі.

Острів Мадагаскар населяють народності мальгаші (сакалава, мерина, бецилео), які належать до монголоїдної раси з домішкою негроїдної.

До європейської колонізації народи Африки стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури — Єгипту, північної Африки, Західного Судану та іншими, — які в давні часи створили свої держави, в районах тропічних лісів та пустель жили племена, що зберегли багато рис первісного побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою експлуатацією, руйнуванням культури, масовим винищенням корінного населення цілого ряду областей і затримала розвиток африканських народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені в країни Америки. У народів Африки внаслідок різних умов їхнього історичного розвитку виробилися характерні етнографічні риси.

Сучасне арабо-берберське населення Північної Африки — землероби. В Єгипеті поширені ремісничі промисли (ткацтво, гончарство), розвивається промислове виробництво. Основне заняття населення Східного Судану в долині Нілу — вирощування бавовнику; в південній частині Судану — скотарство, мотичне землеробство (сіють просо, бобові) та рибальство. Племена динка і барі здавна славились виплавкою заліза. Деякі сучасні нілотські племена (шилуки) зберегли первіснообщинні відносини і родовий лад. Населення Західного Судану (волоф, серер, мандинго та ін.) вирощує рис, просо. Численні народи Ефіопії культивують пшеницю, теф та ін., розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів Східної Африки, півострова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу. Типи поселень і будівель в окремих областях Ефіопії різноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). Релігія — анімізм, мусульманство, християнство, православ'я.

У землеробських народів Східної Африки (ваньямвезі та ін.) збереглася типова для тропічної Африки підсічно-вогнева система землеробства (с.-г. культури — кукурудза, ячмінь, бобові, батат). У народностей баганда, базиба (в районі оз. Вікторія) основна культура — банани. Племена масаї, вагого та ін. відомі як скотарі (розводять рогату худобу— зебу). В Східної Африки поширені два типи будівель: циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоским дахом. Народам Східної Африки було відоме примітивне ткацтво — виготовлення мбугу — матерії з лубу.

Низькорослі народи Центральної Африки — пігмеї — займаються мисливством, крім того, збирають коріння та плоди.

В господарстві народів Західної Тропічної Африки основне місце належить мотичному землеробству (в басейні Конго, на Гвінейському узбережжі). Основні с.-г. культури — ямс, маніок, просо, кукурудза, бавовник. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеї і Конго, як і інші народи Африки, ще до приходу європейців знали обробку металів (племена нупе, іоруба та ін.).; і досі в пд. районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості. Народи Західної Африки досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву.

В південній Африці залишки бушменських і готтентотських племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх — лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Сх. Африки, степи південної Африки, займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів були винищені європейськими колонізаторами. Залишки готтентотів (бл. 50—60 тис.) живуть в резерваціях південно-західної Африки.

Основне заняття населення о. Мадагаскар — мальгашів — вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів Індонезії (будова хат, обробка металу).

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Африки

Мови населення Африки різноманітні і належать до багатьох окремих мовних сімей; деякі з них поширені на великих територіях і споріднені з іншими мовами, інші є локальними, малопоширеними. Прийнято вважати за основні такі мовні сім'ї (сім): семіто-хамітську, банту, манде (мандинго), суданську, нілотську, малайсько-полінезійську (мальгаську), індоєвропейську.

Семіто-хамітська сім'я мов (нею спілкується 74 млн чол.) належить до флективних, має граматичний рід, систему відмінкових показників і поділяється на п'ять підгруп: семітська, до якої належать арабська мова (населення Алжиру, Тунісу, Єгипту, Лівії, Марокко, Пн. ч. республіки Судану) і деякі мови Ефіопії (амхара, тиграї, тигре); кушитські мови — мови населення пн.-сх. частини А. (сомалі, гала, данакіль, беджа та ін.); берберські мови, якими розмовляють жителі оазисів Сахари, гірських районів Атласу (бербери, тамазигти, рифи, шльох, кабіли та ін.); мови чадської групи (або групи хауса) — мови населення Пн. Нігерії, Центральної ч. Судану на Пн. і Сх. від оз. Чад (хауса, котоко та ін.); мертва староєгипетська мова та коптська мова, що з неї розвинулась, витіснені арабською. Коптська мова зберігається лише у відправах християн Єгипту — коптів.

Мовами сім'ї банту користуються народи Центральної і значної частини Пд. А. — всього понад 63 млн чол. Мови банту (та бантоїдні) — група споріднених мов, що охоплює кілька дуже схожих між собою мовних підгруп. Представники різних племен Сх. і Зх. узбережжя А. вільно розуміють одне одного. Це пояснюється однаковим словниковим складом, подібною граматичною (аглютинативною) будовою (тотожні афікси, частини мови, дієвідмінювання). Мовам банту властиві граматичні іменникові класи, тобто класи людей, тварин, рослин, речей тощо. Мови народностей банту: суахілі, зулу, коса, суто (мова народності басуто), чвана (мова народності бечуанів) та ін. Латинізованим письмом цих мов друкуються газети, книги. На території Бельгійського Конго із мов банту найрозвиненішими є 4: луба (мова народностей кілуба і чілуба), лінгала, кіконго, кінгвана.

Мовами банту розмовляють також деякі групи т. з. пігмеїв: батуа, бабінга та ін. Мови сх.-бантоїдної групи — це мови населення сх. районів Пд. Нігерії (ібібіо-ефік, бамілеке та ін.). Мови центр.-бантоїдної групи (мосі-грусі) поширені серед народів, які живуть в саванах Зх. Судану і у великому вигині Нігеру (мосі, грусі, гурма та ін.). Зх.-бантоїдною (атлантичною) групою мов спілкуються численні народи і племена Атлантичного узбережжя Зх. А. (волоф, серер та ін.).

Мовами сім'ї манде (мандинго) говорять бл. 22 млн чол. (мандинго, сонінке та ін.) верхів'їв Нігеру і Сенегалу, народи гвінейського узбережжя — акан, еве, бакве, іджо та ін. Мови манде мають спільний основний словниковий фонд і подібну граматичну будову.

Суданськими мовами спілкуються бл. 50 млн чол. — народи Центр. Судану (азан-де, мору-маді, мангбету). До суданської сім'ї мов належать численні ще недостатньо вивчені підгрупи мов: нільсько-чадська (35 мов), нільсько-екваторіальна (24 мови), нільсько-ефіопська (20 мов) та багато ін. В окрему підгрупу виділяють мови Кордофану (населення Сх. Судану на Пд. від Ель-Обейда). Граматична структура цих мов з односкладовим коренем дуже різноманітна. Найважливіші суданські мови — багірмі, азанде, мангбету та ін.

Нілотськими мовами розмовляє бл. 6 млн чол. населення верхів'я Нілу (шилуки, нуери, динка, масаї та ін. племена республіки Судан, Кенії та Пн. Танганьїки). Нілотська сім'я мов поділяється на пд.-зх. і пд.-сх. групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів та займенників. Койсанські мови готтентотів і бушменів поширені в Пд. А. До них належать також мови гірських дамарів і сандаве, якими розмовляють великі групи населення Танганьїки. Для койсанських мов характерні т. з. цмокаючі значимо роздільні звуки. В цих мовах, як і в мовах ін. народів А., велику роль відіграють музичні тони.

До малайсько-полінезійської сім'ї мов належить аглютинативна мальгашська мова населення о. Мадагаскар (4,5 млн чол.). Частини мови в ній мало диференційовані, відсутні відмінки, дієвідміни, категорії роду і числа; більшість слів двоскладові.

Індоєвропейська сім'я мов А. (бл. 6 млн чол.) поділяється на 3 групи: германську, романську та індійську. Англійці, африканери (бури), метиси, ліберійці населяють Пд.-Африканський Союз, Пд.-Зх. А., Пд. Родезію, атлантичне узбережжя Ліберії. Французи, іспанці, італійці живуть переважно на середземноморському узбережжі Марокко, Алжіру, Тунісу, Лівії; гінді, гуджаратці, таміли займають узбережжя Кенії, Танганьїки, Мозамбіку, Пд.-Африканського Союзу. Всі ці народи користуються мовами своєї батьківщини.

Культура[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

Політична мапа Африки

В Африці розташовано 57 країн, з них 3 — самопроголошені та невизнані. Більшість з них довгий час були колоніями європейських держав і отримали незалежність тільки в 5060-их роках XX століття. До цього незалежними були тільки Єгипет1922 року), Ефіопія (з часів середньовіччя), Ліберія1847 року) та ПАР1910 року). У ПАР та Південній Родезії (Зімбабве) аж до 80-90-х років XX століття зберігався режим апартеїду, дискримінаційний по відношенню до корінного (негроїдного) населення. У наш час[Коли?] у багатьох африканських державах керують режими, дискримінаційні по відношенню до білого населення.

На півночі континенту розташовані території Сеута, Мелілья (Іспанія Іспанія) та архіпелаги Канарські острови (Іспанія Іспанія) та Мадейра (Португалія Португалія); на сході Сокотра (Ємен Ємен) . Африка, другий за величиною після Євразії материк, на території якого вмістилося півсотні країн. Назва Африка набула вжитку на Заході завдяки римлянам, які використовували назву Africa terra — «земля Афрі» (множина, чи у однині — Афер) — для північної частини материка, а також і для провінції Африки з її столицею Карфагеном, що відповідає теперішньому Тунісу.

Райони та території[ред.ред. код]

Докладніше: Макрорегіони (ООН)

За природними умовами Африки можна поділити на такі райони: Північна Африка — область Атлаських гір, що оточують внутрішнє плато; Сахара — найбільша у світі тропічна пустеля, що займає 1/3 площі Африки; Судан — область саван, що тягнеться від Атлантичного узбережжя до Абіссінського нагір'я; Екваторіальна — Західна і Центральна Африка — район тропічних лісів, що простягаються вздовж південних схилів підвищень Північної Гвінеї через більшу частину басейну Конго; Східна Африка — від Абіссінського нагір'я до р. Замбезі — область нагір'їв і плато висотою 1000 м і більше, розбитих скидами, з проявами вулканізму; Південна Африка — на південь від вододільного плато Конго — Замбезі, зайнята широкою западиною Калахарі, оточеною горами.

Країни[ред.ред. код]

Східна Африка[ред.ред. код]

Центральна Африка[ред.ред. код]

Північна Африка[ред.ред. код]

Південна Африка[ред.ред. код]

Західна Африка[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Белозоров С. Т. Африка. — К.: Радянська школа, 1957.
  • Семененко М. П. Стратиграфія та вік докембрію Африки. Геологічний журнал, 1953, т. 13, в. 4.
  • Назарович А. Н. Основы региональной геологии материков, ч. 2. — М., 1952. (рос.)
  • Народы Африки. — М., 1954. (рос.)
  • Дю Тойт А. Геология Южной Африки. — М., 1957. (рос.)
  • Krenkel E. Geologie und Bodensschätze Afrikas. Leipzig, 1957.

Посилання[ред.ред. код]