Ашот Багратуні
| Ашот Багратуні | |
|---|---|
| Народився | невідомо[1] |
| Помер | 804[1] |
| Учасник | Q20506846?[1] |
| Посада | гахерец ішханd[1] |
| Рід | Багратіди вірменські |
| Батько | Саак III Багратуні[2][3] |
Ашот Багратуні (вірм. Աշոտ Բագրատունի; д/н —780) — 14-й гахерец ішхан (головуючий князь) в 775—780 роках.
Життєпис[ред. | ред. код]
Особистість його дискусійна: одні дослідники вважають, що був сином Саака III і самочино взяв титул гахерец ішхана; інші ототожнюють його з Ашотом, сином Смбата VII, ще одні вважають, що цей Ашот ніколи не носив титула.
Найпевніше якщо він навіть оголосив себе гахерец ішханом і спарапетом, то був визнаний не всіма ішханами, а також не враховувався двором багдадського халіфа. Саме в цей час починається посилена колонізація вірменських земель мусульманами, насамперед арабами, що свідчить про послаблення авторитету головуючого князя. Помер у серпні 780 року. Новим гахерец ішханом халіф гарун ар-Рашид призначив Тацата Андзеваці.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 112.
- ↑ Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle — Paris: 2006. — P. 337. — ISBN 978-2-7018-0226-8
Джерела[ред. | ред. код]
- Rene Grousset. L'Empire Du Levant: Histoire de la Question D'Orient. Payot; 1979.
- Christian Settipani, Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs. Les princes caucasiens et l'Empire du vie au ixe siècle, Paris, de Boccard, 2006, 634 p.