Перейти до вмісту

Аякс Оїлід

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Аякс Оїлід
дав.-гр. Αἴᾱς Редагувати інформацію у Вікіданих
Аякс Оїлід, Кассандра та Пріам (ліворуч) на античній фресці з Помпей
Заняттяполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоОїлей Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиЕріопідаd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиБанавр
Персонаж творуІліада Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Аякс Оїлід, також Аякс Малий (Еант[1]; дав.-гр. Αἴᾱς) — персонаж давньогрецької міфології, герой Троянської війни. Початковий культ покровителя моряків Аякса з часом розділився на два міфологічні образи — царя Саламіна і царя Локриди. В «Іліаді» Гомера представлені обидва Аякси, причому першість має саламінський правитель. У зв'язку з цим саламінського Аякса часто називають «Великим», а локрідського — «Малим». В класичну добу античності образ Аякса Малого зазнав чергових трансформацій: у Локриді його вважали військовим покровителем локрів, карбували його зображення на монетах і будували на його честь вівтарі.

У кіклічних поемах, автори яких негативно ставилися до локрів, Аяксу приписали кілька святотатських вчинків. Під час взяття Трої він зґвалтував дочку царя Пріама Касандру, яка шукала прихистку біля статуї Афіни. Вже під час повернення додому розгнівана богиня наслала на грецький флот бурю, але сам Аякс, всупереч гніву богині, зміг врятуватися: він схопився за скелю і вигукнув, що живий, попри волю богів. Своєю зухвалістю Аякс розгнівав Посейдона, який розколов скелю своїм тризубом, після чого герой загинув.

Міфологічні сюжети про Аякса знайшли відображення на багатьох картинах західноєвропейських художників Нового часу, в баладі «Свято побідників»[de] Фрідріха Шиллера та кількох операх.

Міфи

[ред. | ред. код]

Походження. До Троянської війни

[ред. | ред. код]

Згідно з античними міфами, Аякс був сином царя Локриди Оїлея[1]. Матір'ю Аякса різні джерела називали Еріопіду[el][2], Алкімаху і німфу Рену[en][3][4]. У Аякса був єдинокровний брат Медон, позашлюбний син Оїлея від німфи Рени[5][4]. Згідно зі Страбоном і Овідієм, він народився в локрійському місті Нарік[en][6][7][4].

Згідно з Гомером, царював над племенами, які населяли «Кінос, Опунт, Калліар заселяли, Бесси пониззя, і Скарфу, й Авгеї долини принадні, Тарфу[en] і Троній[en], і Багрія[en] бистрого всі узбережжя»[8]. Історики відзначають, що царство Аякса перетинається з володіннями іншого міфологічного персонажа — Ахілла. На цій підставі робиться висновок, що «Іліада» змонтована з багатьох частин, у яких відбилися перекази різних народів і різних епох[9].

Аякс Оїлід був одним з декількох десятків женихів Єлени[10][11]. Тіндарей, названий батько Єлени й спартанський цар, опинився перед складним вибором: з безлічі знаменитих воїнів, царів, синів богів він міг отримати одного союзника, який став би чоловіком Єлени, і кілька десятків розгніваних ворогів. За порадою Одіссея, Тіндарей зобов'язав всіх женихів заприсягтися визнати майбутнього чоловіка Єлени і, щонайважливіше, прийти йому на допомогу в разі небезпеки та образи[12][13][14]. Зрештою, чоловіком Єлени став Менелай, Аякс же був зобов'язаний присягою, яку він дав Тіндарею. Коли через десять років троянський царевич Паріс за сприяння Афродіти викрав Єлену, Аякс зі своїм військом був змушений приєднатися до війська ахейців, яке вирушило до стін Трої[15].

Троянська війна

[ред. | ред. код]
Аякс Малий і Кассандра на чорнофігурному аттичному килику, близько 550 року до н. е. Державне античне зібрання, Мюнхен
«Аякс і Кассандра», 1886 рік. Соломон Джозеф Соломон. Художня галерея[en] Балларату, Австралія

Вперше згаданий в «Іліаді» Гомера як герой, який привів під стіни Трої 40 кораблів[16] (Псевдо-Гігін називає 20 кораблів[3]). Одночасно відбувається порівняння двох Аяксів — Оїліда, царя Локриди, і Теламоніда, царя Саламіна. В «Іліаді» Аякс Оїлід представлений хоч і «не таким могутнім», як його тезка, але все ж великим героєм одягненим у полотняну броню[17], вправним списометальником і чудовим бігуном, що ніхто «з ним-бо змагатись ногами не міг би»[18][19]. Гомер називає обох Аяксів в переліку найхоробріших греків, які зважилися битися з Гектором[20]. Він хоробро бився під час битви при кораблях[21], захищав тіло Патрокла[22][4].

Перед поминальними іграми на честь Патрокла, які влаштував Ахілл, Аякс посперечався з критським царем Ідіоменеєм і змагався в бігу з Одіссеєм та Антілохом. Був близький до перемоги, але через втручання Афіни послизнувся на лайні та впав, відтак перемогу в змаганні здобув Одіссей[23][4].

В «Іліаді» вбив двох троянців — Сатнія[el][24] і Клеобула[it][25]. Згідно з Псевдо-Гігіном, вбив 24 воїни, з яких знатними були Гаргас і Гавій[26].

Взяття Трої та загибель

[ред. | ред. код]
«Аякс Малий», 1829 рік, Франческо Сабателлі
«Аякс», 1820 рік, Анрі Серрюр. Палац образотворчих мистецтв, Лілль, Франція

Аякс був серед воїнів, що сховалися в Троянському коні[27][28], а під час взяття Трої учинив святотатство — зґвалтував дочку царя Пріама Касандру, яка шукала захисту у статуї богині Афіни[29][19]. Такий ганебний вчинок вразив греків: на нараді царів Одіссей навіть пропонував закидати його камінням[30][31]. Аякс заради порятунку був змушений дати якусь клятву[32], але про її зміст нічого не відомо, окрім того, що Афіна залишилася незадоволеною. Богиня не прийняла клятву Аякса і не дала ахейцям покинути Трою. Тоді греки вирішили побити Аякса камінням, але той знайшов притулок біля вівтаря самої Афіни. Ситуація стала безвихідною: щоб заспокоїти гнів Афіни треба було порушити священний закон недоторканності того, хто просить бога про захист біля вівтаря, порушення недоторканності якого цей гнів і викликало. В наслідок цього Афіна розсердилася ще більше, як на Аякса, так і на греків, яким вона до цього допомагала[33].

Під час повернення додому, коли корабель з Аяксом був біля Гирейських скель поблизу південного краю Евбеї[34], розлючена Афіна кинула в судно перун(інші мови) або влаштувала бурю. Проте сам герой врятувався: він вчепився за скелю і почав вихвалятися, що живий всупереч волі богів. Своєю зухвалістю він розгнівав Посейдона, після чого бог морів розколов скелю тризубом і Аякс впав у море та загинув[35][36][19]. Його тіло поховала Фетіда на Міконосі або на Делосі[37] — в такий спосіб богиня посмертно віддячила герою за те, що він самовіддано захищав тіло її сина Ахілла від троянців[38].

Згідно зі Стефаном Візантійським, Аякс мав сина Банавра, епоніма Банаврідів, островів в Тірренському морі[39].

Два Аякси

[ред. | ред. код]

В «Іліаді» представлені два Аякси — цар Саламіна Теламонід і цар Локриди Оїлід. Хоча зовні вони протилежні: саламінський Аякс — велетень з баштовим щитом, локрійський — невисокий, швидконогий, озброєний луком, але вони близькі за вдачею. Історики вважають, що спочатку існував лише один Аякс, а потім його культ роздвоївся. Зазвичай роздвоєння культу виникає при його поширенні в різних областях, в кожній з яких виникають місцеві перекази та відмінні риси. У цьому випадку може йтися про поетичне роздвоєння Аяксів, необхідне при узгодженні двох версій загибелі[40][41].

Спочатку Аякс був покровителем кораблів у народів, що жили на узбережжі Саронічної затоки і в Локриді, звідки його культ поширився в Італію. Ця його функція знайшла відображення в «Іліаді», де Аякс захищав від троянців грецькі кораблі. Аякс Малий не відіграє в поемі настільки значної ролі, як його тезка. Він убив лише двох троянців, постійно перебував у тіні Аякса Великого. Їх часто згадують разом. Так, наприклад, обидва герої хотіли битися з Гектором, але ахейці помолилися, щоб жереб упав на «Аякса», за замовчуванням, Великого. Розщеплення культу Аяксів відбулося до написання «Іліади», а потім обидва образи проникли в різні пісні та поеми про Троянську війну, а звідти — в «Іліаду»[42].

На образ Аяксів в «Іліаді» вплинули не тільки особливості культів в різних областях Еллади, а й кіклічні поеми, в яких Аяксу Оїліду приписали святотатські вчинки. Цим можна пояснити висміювання Аякса Малого під час змагання в бігу з Одіссеєм і Антілохом, де герой з волі Афіни оступився і впав обличчям в гній[43]. Автори кіклічних поем, найімовірніше, негативно ставилися до локрів і їх героїв[44].

У переносному значенні словосполученням «два Аякси» стали позначати нерозлучних друзів[41].

Культ

[ред. | ред. код]
Локридський статер 380—360 років до н. е. із зображенням Аякса

У Локриді сформувався місцевий культ Аякса. Зображення героя карбували на монетах, зверталися до нього як до військового покровителя під час боїв[45][43]. Його вівтар знаходився в Опунті[46]. Павсаній передає легенду, як італійські локри закликали Аякса перед битвою з кротонцями. Герой не тільки допоміг їм перемогти, а й поранив ворожого головнокомандувача Леоніма. Останній зміг вилікуватися лише після того, як відвідав Дельфійського оракула. Піфія веліла йому відправитися на Левку, де до Леоніма з'явився Аякс та інші міфологічні герої[47][45]. Ця історія практично дослівно повторює легенду про Форміона Кротонського[it] і Діоскурів[48].

З функцією Аякса «покровителя моряків» пов'язаний звичай відправляти в море корабель із жертвопринесенням під чорними вітрилами, який потім підпалювали[43]. Також в Локриді існував, засвідчений у кількох античних джерелах, звичай відправляти в Іліон двох дівчат в храм Афіни. Вони входили в місто вночі[49]. Обряд вимагав, щоб дівам по дорозі до храму погрожували побиттям камінням[50]. У храмі дівчата служили богині до самої їх смерті[49]. За однією версією, обряд виник під впливом епічних сказань про святотатство Аякса, який зґвалтував Кассандру, яка благала заступництво біля вівтаря Афіни. За іншою, обряд первинний, а міф виник як пояснення цього обряду[50].

Стародавні догомерівські святилища Аякса Еантейони існували в Троаді, на Міконосі, у Візантії та інших прибережних місцях Еллади. За однією з версій, локри, які брали участь у колонізації малоазійського узбережжя, пов'язали походження Аякса із легендарним троянським царем Ілом. Згодом це ім'я трансформувалося в ім'я іншого міфологічного персонажа — Оїлея[51].

У культурі

[ред. | ред. код]
Аякс і Кассандра біля статуї Афіни, 440—430 до н. е. Лувр, Париж
«Кассандра благає Мінерву помститися Аяксу», 1810 рік. Жером Мартен Ланглуа

У літературі

[ред. | ред. код]

Міф про Аякса став основою епічної поеми «Повернення» Гагія Трезенського[en]. У ній описувалася загибель грецького флоту під час повернення з Трої близько Евбеї. Буря, під час якої потонули грецькі кораблі, була послана Афіною як кара за зґвалтування Кассандри Аяксом[52]. Діон Хрисостом описав порочність вчинку Аякса в «Троянській промові» словами: «якщо над Кассандрою дівою недоторканної святості, жрицею Аполлонової, яка обняла кумир у святилище Афіни, було скоєно насильство, і зробив це не який-небудь низький і нікчемний людисько, але як раз один з кращих»[53]. У тому ж дусі інтерпретує нещастя, які спіткали греків після взяття Трої, і Лікофрон у поемі «Александра»[54].

Піздньоантичний письменник Філострат Афінський у «Діалозі про героїв» витлумачив міф про Аякса по-своєму: у його викладі герой не здійснював насильства, а навпаки, намагався врятувати Кассандру. Він сховав віщунку у своєму наметі, але в неї закохався цар Агамемнон і забрав дівчину собі, а прихильники верховного монарха звели наклеп на Аякса, поширивши чутки про зґвалтування. Тоді локрідський герой втік на невеликому човні та загинув під час бурі. Його друзі знайшли тіло Аякса, яке поклали на корабель, запалили на ньому багаття і відправили в море[55]. Письменник називав Аякса рівним по силі Діомеду та Сфенелу[en], але менш розумним і не слухаючим Агамемнона. Також Філострат розповідав про змія Аякса п'ять локтів у довжину, який пив разом з героєм і слідував за ним як собака[56].

Доля Аякса Оїліда стала сюжетом для однієї з трагедій Софокла — «Еант Локрійський», з якої збереглося лише кілька фрагментів. В одному з фрагментів, Афіна порівнювала Аякса з фракійським царем Лікургом, який вбив свого сина поруч з вівтарем[57].

В Новий час Аякса Малого згадав Фрідріх Шиллер. У баладі «Свято побідників»[de][К 1] письменник переосмислює гомерівський епос. Аякс Оїлід у Шиллера грубий, нарікає на «сліпоту богів» які не помилували великого Патрокла, але зберегли в живих мерзенного Терсіта[58].

Письменник Роберт Ґрейвс вважав помилковою теорію, що святотатство Аякса пов'язано з атеїстичними поглядами. Натомість він вважав, що Еакіди[К 2], як нащадки лелегів, поклонялися своїй доеллініській Богині. Також Ґрейвс зазначав, що приручений змій Аякса не міг супроводжувати його в бою, оскільки змій міг з'явитися у нього лише після того, як він віщим героєм[59]. Ґрейвс пропонує реконструкцію, за якою традиційний сюжет про святотатство Малого Аякса щодо Кассандри біля статуї Афіни міг виникнути з давнішого переказу про викрадення Палладія. Вона базується на згадці, в короткому викладі трагедії Софокла «Аякс», про суперечку Одіссея й Аякса через Паладій після падіння Трої. Але на той момент Аякс Великий вже був мертвий і Ґрейвс вважав, що в ранній версії легенди палладій з Трої вкрали Одіссей та Аякс Оїлід, а їм допомогла жриця Теано[en], яка походила з народу лелегів. Грубе поводження Аякса з іншою жрицею, яка не давала вкрасти паллідій могло стати приводом для Одіссея, щоб звинуватити Аякса у святотатстві. Саме з міфом про провину Аякса, Ґрейвс пов'язував локрійську традицією відправляти дівчат на службу Афіні в Трою[60].

В образотворчому мистецтві та музиці

[ред. | ред. код]
«Аякс і Кассандра», 1806 рік. Йоганн Тішбайн

Міфологічні сюжети про Аякса зображували на античних вазах та глиняних посудинах. Збереглася бронзова плакетка з Дельф близько 600 року до н. е., на якій зображено святотатство Аякса[61]. В Помпеях збереглася фреска з відповідним сюжетом. Павсаній описав дві картини — в Афінах і Полігнота у Дельфах з Аяксом і Кассандрою[62][63].

У 1538—1539 роках Джуліо Романо написав фреску «Смерть Аякса», в якій дуже вільно трактував міфологічний сюжет. Мотив гравюри «Аякс і Кассандра» Пітера Пауля Рубенса також суттєво відрізняється від міфу. На ній зображені Купідон, що символізують взаємну любов. Серед творів стилю класицизму слід виділити картини «Аякс і Кассандра» Йоганна Тішбайна і Соломона Джозефа Соломона 1806 і 1886 років відповідно, «Аякс» Анрі Серрюра 1820 р. і «Кассандра благає Мінерву помститися Аяксу» Жерома Мартена Ланглуа 1810 року. Мотив двох картин «Аякс і Кассандра» пов'язаний з насильством над Кассандрою під час взяття Трої. Твір Соломона Джозефа Соломона, в якому поєднано атлетичну фігуру Аякса й граційну постать Кассандри, має еротичний відтінок. В «Аяксі» Анрі Серрюра міфологічний герой зображений в момент богохульства і вихваляння, що він живий всупереч волі вищих сил. Французький художник Жером Мартен Ланглуа використав образ Кассандри, щоб показати страждання зганьбленої жінки[64].

За мотивами міфів про Аякса Малого були створені опери композиторами Франческо Гаспаріні, Алессандро Скарлатті, Луї Жозефом Франкером та ін.[65]

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментар

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Українське видання: Шіллер Ф. Свято побідників / пер. з нім. Д. Г. Йосифовича // Поезії / Фрідріх Шіллєр ; зі вступом Остапа Грицая ; з примітками Івана Калиновича. — Львів : Накладом «Всесьвітньої б-ки», 1914. — Вип. 2.
  2. ↑ Нащадком Еака був не Аякс Малий, а Аякс Великий. Напевно Ґрейвс тут звертається до версії про роздвоєння образу Аякса.

Література

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 Гомер, 2023, с. 53, II, 527.
  2. ↑ Гомер, 2023, с. 217, XIII, 697.
  3. 1 2 Псевдо-Гігін, 97.
  4. 1 2 3 4 5 Toepffer, 1893.
  5. ↑ Гомер, 2023, с. 57, II, 727—728.
  6. ↑ Страбон, IX, IV, 2.
  7. ↑ Овідій, 2020, с. 406, XIV, 468.
  8. ↑ Гомер, 2023, с. 53, II, 531—533.
  9. ↑ Клейн, 2000, с. 23.
  10. ↑ Псевдо-Аполлодор, III, X, 8.
  11. ↑ Псевдо-Гігін, 81.
  12. ↑ Псевдо-Аполлодор, III, X, 8—9.
  13. ↑ Павсаній, III, 20, 9.
  14. ↑ Ярхо Елена, 1980.
  15. ↑ Ярхо Троянская война, 1980.
  16. ↑ Гомер, 2023, с. 53, II, 534.
  17. ↑ Гомер, 2023, с. 53, II, 529.
  18. ↑ Гомер, 2023, с. 232, XIV, 521.
  19. 1 2 3 Тахо-Годи, 1980.
  20. ↑ Гомер, 2023, с. 121, VII, 164.
  21. ↑ Гомер, 2023, с. 203—204, XIII, 46—83.
  22. ↑ Гомер, 2023, с. 276, XVII, 256.
  23. ↑ Гомер, 2023, с. 367, XXIII, 754—784.
  24. ↑ Гомер, 2023, с. 231, XIV, 442—447.
  25. ↑ Гомер, 2023, с. 257, XVI, 330—334.
  26. ↑ Псевдо-Гігін, 113, 114.
  27. ↑ Трифіодор, 166.
  28. ↑ Квінт Смірнський, XII, 342.
  29. ↑ Вергілий, 1972, с. 52, II, 402—406.
  30. ↑ Павсаній, I, 15, 3.
  31. ↑ Павсаній, X, 31, 2.
  32. ↑ Павсаній, X, 26, 2.
  33. ↑ Хёльшер, 2020, с. 137—138.
  34. ↑ Αἴας // Реальный словарь классических древностей / под ред. членов Общества классической филологии и педагогики Любкер Ф., Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885.(нім.)(рос.)
  35. ↑ Гомер, 2022, с. 98—99, IV, 497—509.
  36. ↑ Вергілий, 1979, с. 23—24, I, 41—45.
  37. ↑ Лікофрон, 401—402.
  38. ↑ Корецкая, 2014, с. 53.
  39. ↑ Tümpel, 1896.
  40. ↑ Клейн, 1998, с. 190—192.
  41. 1 2 Антична література, 2005, с. 38.
  42. ↑ Клейн, 1998, с. 192—196.
  43. 1 2 3 Клейн, 1998, с. 193.
  44. ↑ Клейн, 1998, с. 198.
  45. 1 2 Fleischer та 1884—1890, kol. 137—138.
  46. ↑ Піндар, IX, 112—113.
  47. ↑ Павсаний, III, 19, 11—13.
  48. ↑ Дильс, 2020, с. 44.
  49. 1 2 Псевдо-Аполлодор, Эпитома VI, 20.
  50. 1 2 Клейн, 1998, с. 196—198.
  51. ↑ Клейн, 1998, с. 200.
  52. ↑ Грабарь-Пассек, 1966, с. 14.
  53. ↑ Грабарь-Пассек, 1966, с. 170.
  54. ↑ Грабарь-Пассек, 1966, с. 62—63.
  55. ↑ Грабарь-Пассек, 1966, с. 88.
  56. ↑ Грейвс, 2014, с. 695—696.
  57. ↑ Belfiore, 2000, p. 188—189.
  58. ↑ Куйкина, 2016.
  59. ↑ Грейвс, 2014, с. 700—701.
  60. ↑ Грейвс, 2014, с. 763.
  61. ↑ Клейн, 1998, с. 197.
  62. ↑ Павсаній, X, 26, 2—3.
  63. ↑ Moog-Grünewald, 2008, S. 38.
  64. ↑ Moog-Grünewald, 2008, S. 38—39..
  65. ↑ Moog-Grünewald, 2008, S. 39..

Література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Дослідження

[ред. | ред. код]
  • Антична література : Навчальний посібник / Миронова В. П. (кер. авт. кол.), Михайлова О. Г., Мегела І. П. та ін. — Київ : Либідь, 2005. — 488 с.
  • Грабарь-Пассек М. Е. Античные сюжеты и формы в западноевропейской литературе : [рос.]. — Москва : Наука, 1966. — 318 с.
  • Грейвс Р. Мифы Древней Греции : [рос.]. — Москва : Иностранная литература, 2014. — (Большие книги).
  • Дильс Г. Дидактическая поэма Парменида : [рос.] // Вестник Русской христианской гуманитарной академии. — 2020. — Т. 21, № 2. — С. 32—56. — ISSN 1819-2777. — doi:10.25991/VRHGA.2020.21.2.003.
  • Клейн Л. С. Анатомия «Илиады» : [рос.]. — Санкт-Петербург : Издательство С.-Петербургского университета, 1998. — 560 с. — ISBN 5-288-01823-5.
  • Клейн Л. С. Каталог кораблей: структура и стратиграфия : [рос.] // Stratum plus. Археология и культурная антропология. — 2000. — № 3. — С. 17—51.
  • Корецкая М. А. Смерть в терминах престижной траты: взаимная конвертация хюбриса и харизмы : [рос.] // Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия: Философия. Филология. — 2014. — Вып. 16, № 2. — С. 39—63. — ISSN 1998-913X.
  • Куйкина Е. С. Гомеровский эпос в балладе Ф. Шиллера «Торжество победителей» и перевод В. А. Жуковского : [рос.] // Актуальные проблемы классической филологии. Материалы Всероссийской научной конференции. — Петрозаводск : Петрозаводский государственный университет, 2016. — С. 45—57.
  • Обнорский В. Аяксы // Энциклопедия классической греко-римской мифологии : [рос.]. — Остеон-Групп, 2014. — 2400 с. — ISBN 978-5-85689-024-1.
  • Тахо-Годи А. А.(інші мови). Аякс // Мифы народов мира : [рос.] / Главн. ред. С. А. Токарев. — Москва : Советская энциклопедия, 1980. — С. 121—122.
  • Хёльшер Ф. Аякс и Неоптолем в изобразительном искусстве: как греки осмысляли жестокость своих героев : [рос.] // Шаги/Steps. — Российская академия народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации, 2020. — Т. 6, № 2. — С. 130—143. — ISSN 2412-9410. — doi:10.22394/2412-9410-2020-6-2-130-143.
  • Ярхо В. Н. Елена // Мифы народов мира : [рос.] / Главн. ред. С. А. Токарев. — Москва : Советская энциклопедия, 1980. — С. 356—358.
  • Ярхо В. Н. Троянская война // Мифы народов мира : [рос.] / Главн. ред. С. А. Токарев. — Москва : Советская энциклопедия, 1980. — С. 999—1001.
  • Elizabeth S. Belfiore. Murder among Friends: Violation of Philia in Greek Tragedy : [англ.]. — Oxford University Press, 2000. — 304 p.
  • Fleischer C. Aias d. Lokrer // Ausführliches Lexikon der griechischen und römischen Mythologie : [нім.] / Roscher Wilhelm Heinrich. — Leipzig : Druck und Verlag von B. G. Teubner, 1884—1890. — Bd. I. — Kol. 133—139.
  • Moog-Grünewald M. Mythenrezeption. Die antike Mythologie in Literatur, Musik und Kunst von den Anfängen bis zur Gegenwart : [нім.]. — Stuttgart, Weimar : Verlag J. B. Metzler, 2008. — ISBN 978-3-476-00080-4.
  • Toepffer J.[de]. Aias 4 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.] / Georg Wissowa. — Stuttgart : J. B. Metzler’sche Verlagsbuchhandlung, 1893. — Bd. I, Erste Hälfte (I, 1). — Kol. 936—940.
  • Tümpel K.[de]. Banauros // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.] / Georg Wissowa. — Stuttgart : J. B. Metzler’sche Verlagsbuchhandlung, 1896. — Bd. II,2. — Kol. 2846.
Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аякс_Оїлід&oldid=48131646