Аянлик

Аянлик (тур. Ayanlık) — місцева адміністративна одиниця в Османській імперії кінець XVII—поч. XIX  ст. Лише у 1720-х роках аянлик отримав офіційне визнання з боку султанського уряду (дивану). З цього моменту призначення аянів здійснювалося зі згоди султана або великого візира. було поширено в еялетах Румелії та Анатолії.

Причинами формування аянликів були інтеграція місцевих еліт до складу османського панівного класу і високий ступінь общинного самоврядування. Кожна сільська громада, містечко, квартали великих міст, релігійна громада, цехова організація, професійна група мала право обрати свого лідера, який відповідав за підтримання громадського порядку і розподіл податків. Далі лідери окремих груп обирали аянів міст.

До початку XVIII ст. позиції аянів помітно посилилися завдяки відкупній системі і чіфтлікському господарству, що становили основне джерело їхніх доходів, істотно поліпшилося матеріальне становище аянликів. Впливі аяни об'єднували декілька груп або селищ. В ході посилення аянлика відбулася диференціація соціальної групи аянів, основним проявом якої стало складання шару великих аянів, навколо якої групувалися дрібні аяни даного санджаку або пашалика. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. найбільш значущими анликами в румелії керували Алі-паша в Яніні, Осман-паша Пазвантоглу в Відіні, Терсінікліоглу Ісмаїл-ага і його спадкоємець Алемдар Мустафа-паша в Рущуку, Сулейман-паша Їликоглу в Сілістрії, Бушатлі Махмуд-паша в Шкодері. В результаті Шкодерський та Янінський аянлики перетворилися на пашалики, а рущукський аянлик став найпотужнішим в сілістрійському еялету та східній Румелії. В Анатолійському еялеті могутніми були аянлики Караосмана Хусейн-аги в Західній Анатолії, Чапаноглу Сулейман-бея в Центральній Анатолії, Джаніклизаде Тайяра Махмуд-паші в Східній Анатолії.

Джерела

• Karpat K.H. The Transformation of the Ottoman State, 1789—1908 // International Journal of Middle East Studies. — 1972. — No. 3. — P. 243.
• Özdeğer M. Ayan Era in the Ottoman Government // Gaziantep Üniversitesi Sosyal Bilimler Dergisi. — 2002. — Cilt V. — Sayı 1. — P. 33.
• Şahin C. The Rise and Fall of an Ayân Family in Eighteenth Century Anatolia: the Caniklizâdes (1737—1808): Ph. D. dissertation. — Ankara, 2003. — P. 48–55
• Adanır F. Semi-autonomous Forces in the Balkans and Anatolia // The Cambridge History of Turkey. — Vol. 3. The Later Ottoman Empire, 1603—1839 / Ed. by S. N. Faroqhi. — New York: Cambridge University Press, 2006. — P. 158—163.
• Georgieva G. Administrative Structure and Government of Rumelia in the Late Eighteenth and Early Nineteenth Centuries: the Functions and Activities of the Vali of Rumelia // Ottoman Rule and the Balkans, 1760—1850: Conflict, Transformation, Adaptation. — Rethymno, 2007. — P. 12–14