Аїр тростиновий
| Аїр тростиновий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Acorus calamus L., 1753 | ||||||||||||||||||
|
| ||||||||||||||||||
|
Аїр тростиновий, також аїр тростинний, аїр звичайний, лепеха очеретяна, лепеха звичайна[1] (Acorus calamus, «лепеха пустостебельна») — вид трав'янистих багаторічних рослин родини Аїрові. Мають довгі мечоподібні листки й гострий запах. Міжнародна назва роду Acorus походить від грецького слова, що в перекладі означає «неприкрашений», «некрасивий», за малопомітні, непоказні квітки. Досягає висоти від 50 см до 1 м 20 см. Інші українські народні назви — татарське зілля, лепеха жидівська, шувар, аїр.
Зміст
Назви[ред. | ред. код]
- а́гир[1]
- а́гір[1]
- а́єр[1]
- а́ї́р[1]
- аїрний корінь[1]
- аляр[1]
- а́рник[1]
- вишера[1]
- га́в'я́р[1]
- га́їр[1]
- га́йвір[1]
- га́лки[1]
- галяр[1]
- ґоґору́дза[1]
- ір[1]
- ірни́к[1]
- ірниця[1]
- ірячни́к[1]
- йор[1]
- кальмус[1]
- канки́[1]
- катери́на[1]
- кияхи́[1]
- коломня[1]
- ко́сатень[1]
- косатни́к[1]
- коситеня татарове[1]
- ко́си́тень[1]
- кувши́нки[1]
- ле́пех[1]
- лепеха́[1]
- лепеха вонюча[1]
- лепеха́ жиді́вська[1]
- лепеха-різак[1]
- лепеша[1]
- лепешни́к[1]
- лепешня́[1]
- лепешня́к[1]
- лепи́ха (воню́ча)[1]
- ле́піх[1]
- лепішни́к[1]
- лепішняк[1]
- ли́пих[1]
- липни́ха[1]
- липу́ха[1]
- ліпаха[1]
- лір[1]
- лопу́х[1]
- осока́[1]
- осока́ паху́ча[1]
- осока́ широ́ка[1]
- о́стрий бур'я́н[1]
- пади́волос[1]
- па(и)хурка[1]
- пі́вники жа́б'ячі[1]
- піща́лка[1]
- плишни́к[1]
- плюща́й[1]
- рамни́к[1]
- ре́вінь[1]
- різа́к[1]
- ро'гіз[1]
- сасина[1]
- саш[1]
- саш бі́лий[1]
- сашина[1]
- сашина біла[1]
- сіва́р[1]
- сми́чка[1]
- тартараки[1]
- тата́ра[1]
- татара́к[1]
- тата́р-зі́лля[1]
- татаринник[1]
- татари́ння[1]
- тата́рка[1]
- тата́рни́к[1]
- татарове зілля[1]
- тата́рське воню́че зі́лля[1]
- тата́рське зі́лля(є)[1]
- тата́рський ко́рінь[1]
- тата́рче зі́лля[1]
- тетерни́к[1]
- тросни́к[1]
- тро́ща[1]
- цар-зі́лля[1]
- царське зіллє[1]
- шабальни́к[1]
- шава́р[1]
- шалана́[1]
- шаш[1]
- швар[1]
- шива́р[1]
- шива́р зеле́ний[1]
- широ́ка трава́[1]
- шіва́р[1]
- шова́р(ни́к)[1]
- шу́ва́р[1]
- шува́р звича́йний[1]
- шувар татарський[1]
- шуварник[1]
- шу́вор[1]
- щува́р[1]
- я́вгір[1]
- я́вер[1]
- яве(і)ро́вий ко́рінь[1]
- я́в'єр[1]
- я́вір[1]
- явор[1]
- я́гір[1]
- яр[1]
- я́рус[1]
Історичні факти[ред. | ред. код]
|
|
 Аїр звичайний. |
У XVI столітті німецькі аптекарі продавали щорічно майже біля центнера аїрного кореня[2]. Його отримували з Константинополя шматками, а цілої рослини не бачили навіть ботаніки[2]. Ботанік Маттіолі описує в «Травнику» тільки зацукрований шматок кореня аїру[2].
Велика була радість ботаніка Клузіуса, коли він через посланника отримав з Константинополя живе кореневище аїру. Це було в 1574 році[2]. Аїр був урочисто посаджений на березі ставка в одному з перших ботанічних садів у Відні. З кореневища з'явилося довге мечоподібне листя. А через три роки аїр заквіт. На сплюснутому тригранному порожнистому стеблі утворився зачаток, який стирчав убік з дрібними зеленувато-жовтими квітками з шістьма вузьколускатими пелюстками і шістьма тичинками. Цвітіння аїру явно розчарувало ботаніків, і вони назвали рослину «акорус калямус» (Acorus calamus), тобто «негарна тростина»[2]. Плід її не дозрів, хоча в Китаї та Індії на зачатку утворюються червоні ягідки.
У 1601 році Клузіус видав перший опис і перший малюнок аїру[2].
Ця рослина ще раз розчарувала вченого, коли через двадцять років після його посадки польський лікар відвідав Віденський ботанічний сад[2]. Його підвели до рідкісної рослини, отриманої з Османської імперії. Але гість, побачивши аїр, сміючись запитав[2]: «Навіщо це посадили сюди „татарську траву“, яка у безлічі росте по берегах водойм по всій Литві?»
Те, яким чином могла потрапити до Литви і аж на північ Росії ця рослина, яка росте в Малій Азії, Персії, Індії, Китаї, можна розуміти із назви, яку дали аїру в Литві, Україні, Білорусі, — «татарська трава», «татарське зілля»[2]. Очевидно, що татари занесли аїр з південного сходу, здійснюючи набіги по всій Русі, від Криму до Лівонії[2].
Ботанічна характеристика[ред. | ред. код]
Водяна або прибережна рослина з товстим, довгим (іноді до 50 см і більше) повзучим, губчастим кореневищем з приємним запахом, на смак пекуча. Листки мечоподібні, загострені, м'ясисті, довгі (80—130 см), сплюснуті жовтуваті з одного боку і гостро-ребристі з іншого.
Уся рослина має приємний пряний запах. Цвіте в червні — липні. Дрібні двостатеві квітки з жовтувато-зеленуватою оцвітиною зібрані в суцвіття — початок довжиною 4—12 см, відхилений від стебла і неначе бічний. Від основи початка з одного боку відходить довге зелене мечоподібне покривало, яке нагадує листок і ніби безпосередньо продовжує стебло. Плід шкірястий.
Пилок переноситься комахами, які живуть у межах природного поширення аїру; в Європі їх немає, тому тут аїр не плодоносить (не дає насіння%[3]), а досить інтенсивно розмножується вегетативно.
Поширення[ред. | ред. код]
Росте на болотистих луках, болотах, на берегах і на мілководдях річок, озер, стариць майже в усій Україні, переважно в лісових і лісостепових районах, подекуди утворюючи великі зарості, застилаючи мілке плесо. Поширений в Європейській частині (крім Карпат і Донецької області) лісостепової зони%[3].
В Україні росте один вид аїру. Аїр завезений до Європи з Південно-Східної Азії як цінна лікарська рослина, а потім здичавів і поширився по багатьох країнах. Вважають, що під час татаро-монгольської навали в середині 16 століття аїр розповсюдився по Україні. Татари вважали, що аїр очищає воду, робить її безпечною для здоров'я людей і тварин. Вони вірили в те, що аїр в затравлених водах і водах, непридатних для споживання, рости не буде. Тому під час походів татаро-монгольські воїни везли з собою мішки з корінням аїру, який розкидали по водоймах та болотистих місцях. Звідси, мабуть, і походить місцева назва «татарське зілля».[4] В Польщі рослина носить назву «Татарак звичайний» (пол. Tatarak zwyczajny).
Практичне використання[ред. | ред. код]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям, зверніться до лікаря. |
Цілющі властивості аїрного кореня були відомі грецьким лікарям Стародавнього Риму — Діоскариду і Галену[2].
Кореневище містить ефірну олію, яку використовують у медицині, парфюмерній і харчовій промисловості: використовують для додання аромату туалетному милу, помаді[2], лікерам, пиву[2], кремам і печиву[2]. Ефективність дії препаратів обумовлюється фітонцидами.
Основною біологічно активною речовиною кореня є летка олія (понад 4 %), яка має досить складну хімічну будову[3]. Крім того, в ньому містяться гіркоти, фітонциди, дубильні речовини, аскорбінова кислота, смоли, органічні кислоти, евгенол[3].
У народній медицині відвар кореневищ аїру тростинного застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, печії, метеоризмі, нульовій кислотності шлункового соку, запаленні та виразковій хворобі шлунка, блюванні, діареї, інших шлунково-кишкових, захворюваннях, хворобах жовчних шляхів та як відхаркувальний засіб при бронхіті і бронхопневмонії. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран і виразок.
Летку аїрну олію та порошок кореня визнано науковою медициною як засоби успішного лікування гастриту із зниженою та підвищеною кислотністю шлункового соку, а також як жовчогінний засіб і такий, що посилює скорочення жовчного міхура[3].
В давнину, запашним листям аїру вистилали глинобитні підлоги хат — це був засіб, що охороняв від бліх.
У культурі[ред. | ред. код]
Хрест аїру, м’яти і любистку, розміщений на покуті в Зелені свята, слугував оберегом від злих сил.[4]
У харчуванні[ред. | ред. код]
Зацукровані коріння аїру — дорогоцінні турецькі солодощі[2]. Такі цукерки усувають неприємний запах з рота. Кореневища аїру кладуть у компоти, зацукровують, варять з них варення; висушені кореневища аїру вживають як замінник лаврового листа, імбиру і кориці[2].
Турки покращували корінням аїру погану воду для пиття, а також вважали, що жування коренів лепехи унеможливлює шкоду від отруєного повітря. Додають кореневища до оцту та пива під час бродіння. Ароматизують компоти, киселі, муси, фруктові супи.
У деяких країнах коріння аїру кладуть до м'ясних страв замість гіркого перцю чи імбирю. Палочку сухого кореневища кладуть до гарячої страви за дві-три хвилини перед подаванням на стіл і виймають перед їжею.
Заготовляють пізно восени або напровесні. Очищають від дрібних корінчиків, залишків листя та ріжуть на шматки до 5 см. і сушать у теплому приміщені, що добре провітрюється. Остаточно досушують у печі.[5]
Галерея[ред. | ред. код]
Молоді рослини
Суцвіття
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр бс бт бу бф бх бц бш бщ бю бя ва вб вв вг вд ве вж ви вк вл вм вн вп вр вс вт ву вф вх вц вш вщ вю вя га гб гв гг гд ге гж ги гк гл гм гн гп гр гс гт гу Словник українських наукових і народних назв судинних рослин 2004 р. (Ю. Кобів)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
- ↑ а б в г д Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
- ↑ а б Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.157
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аїр тростиновий |
Література[ред. код]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Морозюк С. С., Протопопова В. В. Альбом з ботаніки."Радянська школа", Київ, 1979 (IV кв.)
- Мамчур Ф. І. Довідник з фіто-терапії. «Здоров'я», Київ, 1986
Посилання[ред. | ред. код]
- Аїр (Acorus) // ВУЕ
- Лепеха, татар-зілля // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4 : Ле-Ме. — С. 825. — 823-948 с. — 1000 екз.
- АЇР ЗВИЧАЙНИЙ Фармацевтична енциклопедія
