Лепеха звичайна
| Лепеха звичайна | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Ряд: | Acorales |
| Родина: | Лепехові (Acoraceae) |
| Рід: | Лепеха (Acorus) |
| Вид: | Лепеха звичайна (A. calamus)
|
| Біноміальна назва | |
| Acorus calamus L., 1753
| |
 Вікісховище: Acorus calamus
| |
Лепеха звичайна[1][2], аїр тростиновий, також аїр тростинний, аїр звичайний, лепеха очеретяна, (Acorus calamus, «лепеха пустостебельна») — вид трав'янистих багаторічних рослин родини аїрові. Мають довгі мечоподібні листки й гострий запах. Міжнародна назва роду Acorus походить від грецького слова, що в перекладі означає «неприкрашений», «некрасивий», за малопомітні, непоказні квітки. Досягає висоти від 50 см до 1 м 20 см. Інші українські народні назви — татарське зілля, лепеха жидівська, шувар, аїр.
Назви[ред. | ред. код]
- а́гир[1]
- а́гір[1]
- а́єр[1]
- а́ї́р[1]
- аїрний корінь[1]
- аляр[1]
- а́рник[1]
- вишера[1]
- га́в'я́р[1]
- га́їр[1]
- га́йвір[1]
- га́лки[1]
- галяр[1]
- ґоґору́дза[1]
- ір[1]
- ірни́к[1]
- ірниця[1]
- ірячни́к[1]
- йор[1]
- кальмус[1]
- канки́[1]
- катери́на[1]
- кияхи́[1]
- коломня[1]
- ко́сатень[1]
- косатни́к[1]
- коситеня татарове[1]
- ко́си́тень[1]
- кувши́нки[1]
- ле́пех[1]
- лепеха́[1]
- лепеха вонюча[1]
- лепеха́ жиді́вська[1]
- лепеха-різак[1]
- лепеша[1]
- лепешни́к[1]
- лепешня́[1]
- лепешня́к[1]
- лепи́ха (воню́ча)[1]
- ле́піх[1]
- лепішни́к[1]
- лепішняк[1]
- ли́пих[1]
- липни́ха[1]
- липу́ха[1]
- ліпаха[1]
- лір[1]
- лопу́х[1]
- осока́[1]
- осока́ паху́ча[1]
- осока́ широ́ка[1]
- о́стрий бур'я́н[1]
- пади́волос[1]
- па(и)хурка[1]
- пі́вники жа́б'ячі[1]
- піща́лка[1]
- плишни́к[1]
- плюща́й[1]
- рамни́к[1]
- ре́вінь[1]
- різа́к[1]
- ро'гіз[1]
- сасина[1]
- саш[1]
- саш бі́лий[1]
- сашина[1]
- сашина біла[1]
- сіва́р[1]
- сми́чка[1]
- тартараки[1]
- тата́ра[1]
- татара́к[1]
- тата́р-зі́лля[1]
- татаринник[1]
- татари́ння[1]
- тата́рка[1]
- тата́рни́к[1]
- татарове зілля[1]
- тата́рське воню́че зі́лля[1]
- тата́рське зі́лля(є)[1]
- тата́рський ко́рінь[1]
- тата́рче зі́лля[1]
- тетерни́к[1]
- тросни́к[1]
- тро́ща[1]
- цар-зі́лля[1]
- царське зіллє[1]
- шабальни́к[1]
- шава́р[1]
- шалана́[1]
- шаш[1]
- швар[1]
- шива́р[1]
- шива́р зеле́ний[1]
- широ́ка трава́[1]
- шіва́р[1]
- шова́р(ни́к)[1]
- шу́ва́р[1]
- шува́р звича́йний[1]
- шувар татарський[1]
- шуварник[1]
- шу́вор[1]
- щува́р[1]
- я́вгір[1]
- я́вер[1]
- яве(і)ро́вий ко́рінь[1]
- я́в'єр[1]
- я́вір[1]
- явор[1]
- я́гір[1]
- яр[1]
- я́рус[1]
Історичні факти[ред. | ред. код]
|
|
 Аїр звичайний. |
У XVI столітті німецькі аптекарі продавали щорічно майже біля центнера аїрного кореня[3]. Його отримували з Константинополя шматками, а цілої рослини не бачили навіть ботаніки[3]. Ботанік Маттіолі описує в «Травнику» тільки зацукрований шматок кореня аїру[3].
Велика була радість ботаніка Клузіуса, коли він через посланника отримав з Константинополя живе кореневище аїру. Це було в 1574 році[3]. Аїр був урочисто посаджений на березі ставка в одному з перших ботанічних садів у Відні. З кореневища з'явилося довге мечоподібне листя. А через три роки аїр заквіт. На сплюснутому тригранному порожнистому стеблі утворився зачаток, який стирчав убік з дрібними зеленувато-жовтими квітками з шістьма вузьколускатими пелюстками і шістьма тичинками. Цвітіння аїру явно розчарувало ботаніків, і вони назвали рослину «акорус калямус» (Acorus calamus), тобто «негарна тростина»[3]. Плід її не дозрів, хоча в Китаї та Індії на зачатку утворюються червоні ягідки.
У 1601 році Клузіус видав перший опис і перший малюнок аїру[3].
Ця рослина ще раз розчарувала вченого, коли через двадцять років після його посадки польський лікар відвідав Віденський ботанічний сад[3]. Його підвели до рідкісної рослини, отриманої з Османської імперії. Але гість, побачивши аїр, сміючись запитав[3]: «Навіщо це посадили сюди „татарську траву“, яка у безлічі росте по берегах водойм по всій Литві?»
Те, яким чином могла потрапити до Литви і аж на північ Росії ця рослина, яка росте в Малій Азії, Персії, Індії, Китаї, можна розуміти із назви, яку дали аїру в Литві, Україні, Білорусі, — «татарська трава», «татарське зілля»[3]. Очевидно, що татари занесли аїр з південного сходу, здійснюючи набіги по всій Русі, від Криму до Лівонії[3].
Ботанічна характеристика[ред. | ред. код]
Водяна або прибережна рослина з товстим, довгим (іноді до 50 см і більше) повзучим, губчастим кореневищем з приємним запахом, на смак пекуча. Листки мечоподібні, загострені, м'ясисті, довгі (80—130 см), сплюснуті жовтуваті з одного боку і гостро-ребристі з іншого.
Уся рослина має приємний пряний запах. Цвіте в червні — липні. Дрібні двостатеві квітки з жовтувато-зеленуватою оцвітиною зібрані в суцвіття — початок довжиною 4—12 см, відхилений від стебла і неначе бічний. Від основи початка з одного боку відходить довге зелене мечоподібне покривало, яке нагадує листок і ніби безпосередньо продовжує стебло. Плід шкірястий.
Пилок переноситься комахами, які живуть у межах природного поширення аїру; в Європі їх немає, тому тут аїр не плодоносить (не дає насіння%[4]), а досить інтенсивно розмножується вегетативно.
Поширення[ред. | ред. код]
Росте на болотистих луках, болотах, на берегах і на мілководдях річок, озер, стариць майже в усій Україні, переважно в лісових і лісостепових районах, подекуди утворюючи великі зарості, застилаючи мілке плесо. Поширений в Європейській частині (крім Карпат і Донецької області) лісостепової зони[4].
В Україні росте один вид аїру. Аїр завезений до Європи з Південно-Східної Азії як цінна лікарська рослина, а потім здичавів і поширився по багатьох країнах. Вважають, що під час татаро-монгольської навали в середині 16 століття аїр розповсюдився по Україні. Татари вважали, що аїр очищає воду, робить її безпечною для здоров'я людей і тварин. Вони вірили в те, що аїр в затравлених водоймах і водах, непридатних для споживання, рости не буде. Тому під час походів татаро-монгольські воїни везли з собою мішки з корінням аїру, який розкидали по водоймах та болотистих місцях. Звідси, мабуть, і походить місцева назва «татарське зілля».[5] В Польщі рослина носить назву «Татарак звичайний» (пол. Tatarak zwyczajny).
Практичне використання[ред. | ред. код]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Цілющі властивості аїрного кореня були відомі грецьким лікарям Стародавнього Риму — Діоскариду і Галену[3].
Кореневище містить ефірну олію, яку використовують у медицині, парфюмерній і харчовій промисловості: використовують для додання аромату туалетному милу, помаді[3], лікерам, пиву[3], кремам і печиву[3]. Ефективність дії препаратів обумовлюється фітонцидами.
Основною біологічно активною речовиною кореня є летка олія (понад 4 %), яка має досить складну хімічну будову[4]. Крім того, в ньому містяться гіркоти, фітонциди, дубильні речовини, аскорбінова кислота, смоли, органічні кислоти, евгенол[4].
У народній медицині відвар кореневищ аїру тростинного застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, печії, метеоризмі, нульовій кислотності шлункового соку, запаленні та виразковій хворобі шлунка, блюванні, діареї, інших шлунково-кишкових, захворюваннях, хворобах жовчних шляхів та як відхаркувальний засіб при бронхіті і бронхопневмонії. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран і виразок.
Летку аїрну олію та порошок кореня визнано науковою медициною як засоби успішного лікування гастриту із зниженою та підвищеною кислотністю шлункового соку, а також як жовчогінний засіб і такий, що посилює скорочення жовчного міхура[4].
В давнину, запашним листям аїру вистилали глинобитні підлоги хат — це був засіб, що охороняв від бліх.
У культурі[ред. | ред. код]
Хрест аїру, м'яти і любистку, розміщений на покуті в Зелені свята, слугував оберегом від злих сил.[5]
У харчуванні[ред. | ред. код]
Зацукровані коріння аїру — дорогоцінні турецькі солодощі[3]. Такі цукерки усувають неприємний запах з рота. Кореневища аїру кладуть у компоти, зацукровують, варять з них варення; висушені кореневища аїру вживають як замінник лаврового листа, імбиру і кориці[3].
Турки покращували корінням аїру погану воду для пиття, а також вважали, що жування коренів лепехи унеможливлює шкоду від отруєного повітря. Додають кореневища до оцту та пива під час бродіння. Ароматизують компоти, киселі, муси, фруктові супи.
У деяких країнах коріння аїру кладуть до м'ясних страв замість гіркого перцю чи імбиру. Паличку сухого кореневища кладуть до гарячої страви за дві-три хвилини перед подаванням на стіл і виймають перед їжею.
Заготовляють пізно восени або напровесні. Очищають від дрібних корінчиків, залишків листя та ріжуть на шматки до 5 см і сушать у теплому приміщені, що добре провітрюється. Остаточно досушують у печі.[6]
Міжнародно-правовий статус ентеогенів[ред. | ред. код]
Стаття 32 Конвенції про психотропні речовини дозволяє державам звільняти від заборони певні традиційні способи вживання речовин:
|
Держава, на території якої ростуть дикі рослини, що містять психотропні речовини з числа тих, що містяться в Додатку I, і які традиційно використовуються певними невеликими, чітко визначеними групами в магічних чи релігійних обрядах, може під час підписання, ратифікації чи приєднання, робити застереження щодо цих рослин стосовно положень статті 7, за винятком положень, що стосуються міжнародної торгівлі. Оригінальний текст (англ.) A State on whose territory there are plants growing wild which contain psychotropic substances from among those in Schedule I and which are traditionally used by certain small, clearly determined groups in magical or religious rites, may, at the time of signature, ratification or accession, make reservations concerning these plants, in respect of the provisions of article 7, except for the provisions relating to international trade. |
|
Однак це звільнення застосовується лише в тому випадку, коли рослину буде явно додано до Списків психотропної конвенції. Нині Конвенція застосовується лише до хімічних речовин. Однак у Коментарі до Конвенції про психотропні речовини зазначається, що рослини, які містять її, не підлягають міжнародному регулюванню[7]:
Вирощування рослин, з яких отримують психотропні речовини, не регулюється Віденською конвенцією .... Ні корона (плід, брунька з мескалем) кактуса пейот, ні коріння рослини Mimosa hostilis[en], ані псилоцибінові гриби не включено до Списку 1, а лише відповідні речовини, мескалін, ДМТ та псилоцин.Оригінальний текст (англ.)The cultivation of plants from which psychotropic substances are obtained is not controlled by the Vienna Convention .... Neither the crown (fruit, mescal button) of the Peyote cactus nor the roots of the plant Mimosa hostilis nor Psilocybe mushrooms themselves are included in Schedule 1, but only their respective principals, mescaline, DMT, and psilocin.
Нині жодні рослини (природні матеріали), що містять ДМТ, не регулюються Конвенцією 1971 року про психотропні речовини. Отже, препарати (наприклад, відвари), виготовлені з цих рослин, включно з аяхуаску, не перебувають під міжнародним контролем і, отже, не підпадають під дію жодної статті Конвенції 1971 року. - Міжнародна рада з контролю за наркотиками (МКНБ), ООН[8]Оригінальний текст (англ.)No plants (natural materials) containing DMT are at present controlled under the 1971 Convention on Psychotropic Substances. Consequently, preparations (e.g. decoctions) made of these plants, including ayahuasca are not under international control and, therefore, not subject to any of the articles of the 1971 Convention. -- International Narcotics Control Board (INCB), United Nations
Галерея[ред. | ред. код]
Молоді рослини
Суцвіття
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр бс бт бу бф бх бц бш бщ бю бя ва вб вв вг вд ве вж ви вк вл вм вн вп вр вс вт ву вф вх вц вш вщ вю вя га гб гв гг гд ге гж ги гк гл гм гн гп гр гс гт гу Acorus calamus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
- ↑ а б в г д Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
- ↑ а б Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.
- ↑ Лепеха звичайна, аїр // Дикі їстівні рослини України / М. Л. Рева, Н. Н. Рева — Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С. 157.
- ↑ DMT – UN report. MAPS. 2001-03-31. Архів оригіналу за January 21, 2012. Процитовано 2012-01-14.
- ↑ The Internationalization of Ayahuasca, page 327
Джерела[ред. | ред. код]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Морозюк С. С., Протопопова В. В. Альбом з ботаніки."Радянська школа", Київ, 1979 (IV кв.)
- Мамчур Ф. І. Довідник з фіто-терапії. «Здоров'я», Київ, 1986
- Сафонов М. М. Повний атлас лікарських рослин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 384 с. ISBN 978-966-408-273-7
Посилання[ред. | ред. код]
- АЇР ЗВИЧАЙНИЙ Фармацевтична енциклопедія
- Аїр тростиновий // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 29. — ISBN 5-88500-055-7.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лепеха звичайна |
- Аїр (Acorus) // ВУЕ
- Лепеха, татар-зілля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 825. — 1000 екз.
- Шувар, лепеха, татарське зілля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2096. — 1000 екз.
- Лепеха // Енциклопедія рослин садових та кімнатних: Довідкове видання. — Донецьк: ТОВ «Глорія Трейд» / уклад. Ануфрієва С. В.. — 2013. — С. 28. — 224 с.
- Radix acori, l. calami aromatici. off. (Acorus calamus) // Аптека, или, Наука составлять разныя, какъ внутрь, такъ и снаружи употребляемыя лекарства / Францискъ Антонъ Шлеретъ. — Москва: въ тип. М. Понамарева, 1793. — С. 62.(рос. дореф.)
|
|