А Ін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
А Ін
кит. 阿英
Ім'я при народженні Цянь Дефу
Псевдо Цянь Сінцунь
Народився 6 лютого 1900(1900-02-06)
Уху
Помер 17 червня 1977(1977-06-17) (77 років)
Пекін
·злоякісна пухлина
Громадянство Китайська народна республіка
Національність китаєць
Діяльність драматург, письменник, поет
Жанр драма, оповідання і есе

А Ін (*阿英, 6 лютого 1900 —17 червня 1977) — китайський драматург, поет, ессеїст, журналіст, історик літератури, критик часів КНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у 1900 році у м. Уху (провінція Аньхой). Замолоду брав участь у «русі 4 травня». Почав друкуватися з 1920 року. У 1926 році вступив до Комуністичної партії Китаю. У 1927 році перебирається до м. Ухань, а незабаром переїздить до Шанхаю.

Того ж року разом з поетом Цзян Гуанці організував товариство «Тайя» («Сонце»), що незабаром стало відомим своєю активною участю в полеміці, що розгорнулася наприкінці 1920-х років у пресі щодо шляхів розвитку китайської літератури. В цій ж роки редагував журнал «Тайя юекань» і щотижневу газету «Хайфен чжоубао» («Морський вітер»).

В 1930 році вступив до Ліги лівих письменників Китаю (Чжунго Цзоі цзоцзя ляньмен), що діяла нелегально в умовах репресій. В 1933 році увійшов до підпільної партійного осередку по керівництву кінематографом в гоміньданівських районах. У 1937–1941 роках разом з Го Можо і Ся Янєм видавав газету «Цзюван шибао» («Час рятувати Батьківщину»). У 1941 році переїхав в райони, охоплені війною опору Японії, вів культурно-просвітницьку, публицистичну, пропагандистську роботу в 4-й армії Народно-визвольної армії Китаю.

Після створення КНР очолював управління по культурі у м. Тяньцзіні, був головою Тяньцзіньського відділення Спілки письменників, редагував журнал «Міньцзянь веньсюе» («Народна література») і англомовний журнал «Chinese Literature». Зазнав переслідувань від час «культурної революції». Помер від сухотниці у 1977 році.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор понад 160 творів (проза, драматургія, есе, поезія, публіцистика, критика та ін.). В 1928 році випустив збірку віршів «Е жень юйцзи ін» («Голодна людина і голодний орел»). Водночас почав роботу в чкості критика.

У 1930-х роках був автором статей про кінематограф, з Ся Янєм і Чжен Чженцю (1888–1935) створив кіносценарії «Янь ху» («Солоне озеро»), «Шида ернюй» («Діти епохи»), «Фен нянь» («Врожайний рік») та ін.

Паралельно з роботою в кінематографі активно займається дослідженнями в області китайської літературири, випускає 8 монографій, зокрема «Сяошо сяньтань» («Бесіди про прозу», 1936 рік), «Сяньдай чжунго веньсюе цзоцзя» («Сучасні китайські письменники», 1928 рік), «Вань Цін сіцюй сяошо му» («Каталог драматичних і прозових творів [періоду] Пізньої Цін», 1954 рік). Фундаментальна праця А Іна «Вань Цін сяошо ши» («Історія прози [періоду] Пізньої Цін», 1937 рік), перекладена на японську та німецьку мови, витримав безліч видань в Китаї, не втративши наукового значення дотепер.

Серед драматургічних творів найвідомішими є «Чунь фен цююй» («Весняний вітер та осінній дощ», 1937 рік), «Бі сюехуа» («Квітка, покраплена кров'ю», 1939 рік), «Хайго інсюн» («Герой морів», 1940 рік), «Лі Чуан-ван» (1948 рік).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Духовная культура Китая: энциклопедия — Т.3./ ред. М. Л. Титаренко и др. — 2008. — 855 с. С. 204.