Бабак альпійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бабак альпійський
Бабак альпійський поїдає яблуко
Бабак альпійський поїдає яблуко
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Підряд: Вивірковиді (Sciurognathi)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Рід: Бабак (Marmota)
Вид: Альпійський бабак
Біноміальна назва
Marmota marmota
(Linnaeus, 1758)
Ареал бабака альпійського
Ареал бабака альпійського
Посилання
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 12835
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 632383
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Marmota marmota
Fossilworks: 47899 47899

Бабак альпійський (Marmota marmota) — гризун родини вивіркових. Поширений у високогірних районах Центральної і Південної Європи, найбільше в Альпах. У Європі це другий за розміром гризун після бобра. Як правило, альпійські бабаки досягають статевої зрілості до третього року життя і тільки тоді покидають свою сім'ю. Цим обумовлено соціальне мешкання бабаків колоніями, що налічують до 20 особин.

Альпійський бабак — типовий представник фауни льодовикового періоду, що в епоху Плейстоцену мешкав на європейських низовинах. Сьогодні він є реліктом того часу, а його ареал обмежений високогірними районами, оскільки тільки тут залишилися відповідні для нього умови проживання. Зимова сплячка тривалістю від 6 до 7 місяців дозволяє бабакові обходитися без їжі протягом тривалого часу і існувати виключно за рахунок власних запасів жиру.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Природний ареал альпійського бабака включає Альпи, Карпати і Високі Татри, причому у всіх цих гірських системах бабак зустрічається лише на частині території. На східних схилах Альп, в Центральному масиві, горах Юра, Воґезах і Піренеях альпійський бабак був інтродукований відносно недавно[1]. Маленька ізольована популяція бабаків існує також в горах Шварцвальд на південному заході Німеччини[2].

Альпійських бабаків можна зустріти на кам'янистих схилах на висоті від 600 до 3200 м над рівнем моря[3][1]. За сприятливих умов на 1 км². мешкають від 40 до 80 особин[4].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Детальне зображення голови

Самці і самки зовні один від одного майже не відрізняються, і визначення статі в польових умовах представляється достатньо складним завданням. В середньому самці виглядають дещо більше і важче. Довжина тіла варіює від 40 до 50 см, довжина хвоста від 10 до 20 см. Маса міняється протягом року, проте, здорові, дорослі самці важать не менш 3 кг. Маса самок дещо менша.

Голова чорнувато-сіра, з світлішою мордою. Вуха маленькі, покриті волоссям. Хутро складається з щільної, міцної щетини і підшерстка з коротшого, дещо хвилястого волосся. Забарвлення хутра може бути достатнє різноманітним. Спина буває сірого, світло-коричневого або рудого кольору, нижня частина найчастіше жовтувата. Рідко зустрічаються особини з чорнуватим хутром. Линяння відбувається раз на рік, зазвичай в червні[5].

Передні лапи небагато коротше задніх і мають чотири пальці, тоді як на задніх їх п'ять. Альпійські бабаки стопоходячі, їх безволосі підошви лап мають добре сформовані подушечки.

Харчування[ред.ред. код]

Морквинець гірський (Ligusticum mutellina) — рослина, яку вважають улюбленою поживою альпійських бабаків.

Ранньою весною основу раціону бабака складає коріння, а пізніше — листя і суцвіття різних трав. Літом нестачі кормів тварини не відчувають: вони споживають лише невелику частку того, що знаходиться навколо, і отримують користь навіть від того, що велика рогата худоба, що пасеться на лугах, сприяє зростанню свіжого порісту[6]. Денна активність бабаків обмежується температурним фактором. Вони страждають від перегріву і тому в жаркий час доби більшу частину часу проводять у прохолодних норах. Крім того, тварини витрачають менше часу на харчування у разі турбування з боку природних ворогів або людей. У харчуванні тварина віддає перевагу бідним на целюлозу молодим пагонам і суцвіттям. Безпосередньо після зимової сплячки вживає в їжу будь-який поріст, що знаходиться поблизу, незалежно від виду. Проте з приростом кормової бази починає спеціалізуватися на певних видах рослин, зокрема віддає перевагу альпійській конюшині, багатьом видам астрагалу, підмаренників, а особливо морквинцю гірському, морському і чорніючому подорожникам[6]. Дослідження показали, що бабаки віддають перевагу перш за все рослинам, багатим на поліненасичені жирні кислоти, які не можуть бути синтезовані самостійно організмом ссавця. При цьому вища концентрація істотних жирних кислот в білій жировій тканині сплячих тварин дає їм можливість під час зимової сплячки більше понижувати температуру тіла[6].

Спосіб життя[ред.ред. код]

Альпійські бабаки активні в світлий час доби. Як правило, живуть сім'ями, кістяк якої складає доросла пара, а решта членів є її різновіковими нащадками. Кількість членів в одній сім'ї може досягати 20-и особин. У групі завжди виразно виявляється соціальна ієрархія, при цьому кожен член пари домінує над іншими бабаками тільки своєї статі — альфа-самець над нащадками чоловічої статі, а альфа-самка над нащадками жіночої[7]. Така ж поведінка виявляється і по відношенню до чужаків, що потрапили на територію сім'ї: дорослого самця проганяє найвищий по рангу самець, а самку відповідно найвища по рангу самка. Молодих тварин-чужаків терплять лише тоді, коли в самій сімейній групі є потомство того ж віку[5]. Тварини проводять багато часу усередині сімейної групи, доглядаючи за хутром інших і влаштовуючи сумісні ігри.

Попереджуючий свист альпійського бабака («гуркіт» — це шум вітру)

Почувши небезпеку, бабаки встають на задні лапи, щоб краще оглядати околиці, і відмітивши порушника їх спокою або хижака, видають гучний свист «фійть-фійть», чутний на великій відстані. Тоді всі бабаки, що живуть по сусідству, негайно насторожуються і зникають в норах. Через деякий час вони знову з'являються на поверхні біля входу в нору і дивляться, чи минула небезпека[8].

Величина території, що охороняється, становить приблизно 2,5 га. Межі ділянки в певний момент мітить домінуюча пара. Вони виділяють секрет з щокових залоз, що інтенсивно пахне, яким регулярно позначають скелі і дерева в межах своєї території. Крім того, самці регулярно обстежують межі своєї ділянки, при цьому змахують і ударяють хвостом про землю[5].

Передні лапи бабака

Великі нори, створені бабаками протягом декількох поколінь, мають, як правило, широко розгалужену систему камер і тунелів. Зазвичай такі нори складаються з 3-х різних типів камер. Разом з короткими тунелями з одним або двома входами, існують також літні нори, чиї гніздові камери часто розташовані під землею на глибині до 1,5 м. Короткі тунелі служать для втечі тварин при наближенні хижака. Літні нори використовуються перш за все для захисту від денної жари. Найважливішою складовою системи лабіринтів є нора для зимування, гніздові камери якої розташовані набагато глибше за гніздові камери літніх нір, до 7 м під поверхнею землі[5]. Всі нори і гніздові камери мають так звані камери-убиральні, які використовуються круглий рік для виділення екскрементів.

У будівництві і змісті своєї нори бере участь все сімейство. Спочатку бабаки розпушують землю передніми лапами або зубами, потім сильними рухами задніх ніг викидають її назовні. Витягнутий на поверхню ґрунт, об'єм якого може досягати кількох кубометрів, скупчується горами навколо нори.

Сплячка[ред.ред. код]

Сплячка, при якій бабаки втрачають до третини маси свого тіла, продовжується з жовтня по березень. Їй передує період, коли бабаки починають збирати суху траву і приносити її в гніздову камеру. Сіно служить як підстилка і для ізоляції гніздової камери[5]. Вхід в нору тварини закладають перемішаною з травою і каменями землею, при цьому це перекриття може досягати семи метрів в довжину. Закінчивши приготування, тварини починають укладатися. У центрі гніздової камери лягають найсприйнятливіші до холоду молоді бабаки, яких дорослі зігріватимуть своїми тілами. Частота пульсу скорочується до п'яти ударів в хвилину, основний обмін зводиться до мінімуму, температура тіла знижується з 37 °C до 2-3 °C, відповідаючи температурі повітря в норі. Тварини прокидаються кожні два тижні приблизно на 24 години. Зігрівши своє тіло до 37-и градусів, вони опоряджаються, очищають підлогу від посліду і знову лягають, тісно притиснувшись один до одного. Всі бабаки прокидаються одночасно, тільки така синхронність дозволяє звести до мінімуму витрату цінної енергії. Тварини прокидаються і «не за розкладом», якщо температура повітря в норі стає дуже низькою. Особливо часто прокидаються в холодній норі молоді бабаки. Дорослі тоді починають ворушитися, щоб теплом свого тіла підвищити температуру повітря[9].

Розмноження[ред.ред. код]

Молоді бабаки

Спаровування відбувається після закінчення сплячки в квітні — травні і продовжується протягом близько 2-х тижнів. Тільки альфа-самка сімейної групи може продовжити рід. Субдомінантні самки також вагітніють, проте їх боротьба з домінуючою самкою, яка відбувається перш за все протягом перших 3 тижнів вагітності, збільшує концентрацію глюкокортикоїдів в їх крові до такого ступеня, що приводить до переривання вагітності[7]. Раннє спаровування збільшує шанси майбутніх дитинчат накопичити достатній для зимівлі запас жиру. Та все ж їх жирові запаси порівняно менші, ніж у дорослих бабаків.

Альфа-самка злучається не тільки з альфа-самцом, але і з субдомінантними самцями. Дослідження показують, що домінантний самець не є батьком близько 25 % дитинчат. Субдомінантні самці часто є потомством домінуючого самця. У багатьох випадках вони є також потомством альфа-самки, таким чином ступінь близької спорідненості в межах сімейної групи може бути дуже високою[7].

Самки бабака розмножуються не щороку, а роблять паузу між двома вагітностями, тривалістю іноді до 4 років. Чи стануть вони після зимівлі вагітними, залежить перш за все від маси тіла. Самки альпійського бабака витрачають до лактаційного періоду жирові запаси, які вони накопичили в попередньому році. Тому вони можуть розмножуватися тільки тоді, коли їх маса тіла перевершує певну мінімальну масу[7].

Приблизно через 5 тижнів вагітності на світ з'являються від 2-х до 6-и голих, сліпих, глухих і беззубих дитинчат. В середньому послід складається з 4 дитинчат, кожна з яких при народженні важить близько 30 г. Проте якщо самка харчується недостатньо, то вона виносить, як правило, тільки одного дитинча[5]. Дитинчата відкривають очі приблизно у віці 24-х днів і впродовж 6 тижнів годуються молоком матері. У віці близько 40 днів вони вперше покидають нору, їх маса у цей час становить приблизно 240 г[5]. До цього моменту вони вже можуть харчуватися зеленими кормами і лише іноді годуються молоком матері.

Дитинчата стають статевозрілими не раніше, ніж після другої сплячки, але, як правило, приступають до розмноження тільки після третьої сплячки. Короткі літні місяці надають дуже коротку фазу росту, що уповільнює статеве дозрівання: у регіонах, де умови проживання ще суворіші, дитинчата здатні розмножуватися тільки після четвертої зимової сплячки[2]. У будь-якому випадку, вони залишаються до досягнення статевої зрілості в сімейній групі, в якій вони з'явилися на світ[7].

Тривалість життя[ред.ред. код]

Альпійські бабаки живуть на волі до 13-15 років[10]. Дитинчата часто гинуть під час своєї першої сплячки. Дуже висока смертність у тварин, які покидають свою сімейну групу, щоб влаштувати власну ділянку. Такі тварини у пошуках відповідної території дуже часто гинуть від хижаків. Окремі дослідження указують на те, що менше 50 % тварин переносять зиму, якщо їм не вдалося до того часу сформувати пару. На відміну від них, з тварин у віці від двох до восьми років, які залишаються в сімейній групі, щороку від хижаків або протягом зими вмирають лише близько 5 % особин[2].

Максимальна тривалість життя була зареєстрована для народженої на волі особини і склала 17,4 роки[11].

Вороги[ред.ред. код]

Найнебезпечніший ворог для дорослих бабаків — беркут. Беркути в період виведення потомства вбивають приблизно 70 % бабаків. При цьому бабаки складають до 80 % всієї здобичі цього птаха. Проте популяції бабаків це не загрожує. Ділянка беркута охоплює територію від 20 до 90 км²., тоді як бабаки у відповідному життєвому просторі можуть досягати поголів'я 40—80 тварин[5].

Лісова куниця і ворон також полюють на альпійського бабака, проте тільки на дитинчат. З дорослими бабаками вони не можуть впоратися. Нападати на дорослого альпійського бабака інколи вдається рудій лисиці, але тільки тоді, коли вона кидається на нього із засідки. Тому руда лисиця вважає за краще полювати на молодих бабаків[5].

Альпійський бабак і людина[ред.ред. код]

бабаковий жир

Альпійський бабак не належить до видів, що охороняються. Найбільша популяція в Австрійських Альпах налічує біля 30 тис. особин, на інших ділянках ареалу — в Італійських, Швейцарських і Французьких Альпах їх чисельність дещо менша. Максимальна щільність зареєстрована в Швейцарії — від 40 до 80 дорослих бабаків на км² і в Баварії — 130—150 особин на км²[12].

Альпійський бабак вважається мисливською дичиною. У Німеччині полювання на бабака забороненк, в Австрії і Швейцарії щороку вбивають від 12 до 16 тис. тварин[5]. У деяких регіонах бабаків як і раніше вживають в їжу, як наприклад в Граубюндені і Форарльберзі. Крім того, на них полюють заради їхніх сильних різців, які вважаються мисливським трофеєм. Деякі селяни намагаються очистити від бабаків альпійські луки і пасовища, оскільки їх активність по перекопуванню ґрунту значно утрудняє сільськогосподарські роботи. Нарешті, бабаковий жир використовуються в народній медицині, хоча дослідження, проведені кілька років тому відомою фармацевтичною фірмою Bayer, не підтвердили цілющих властивостей цього продукту[13].

Широкомордий альпійський бабак колись мешкав і на території Українських Карпат, проте на початку 20 століття був повністю винищений. Зараз обговорюються спроби його реінтродукції, бажаного цього ж підвиду, але через його невелику численність необхідні заходи з охорони переселеної популяції, що уповільнить здійсненя конкретних кроків[14].

Підвиди[ред.ред. код]

Альпійський бабак має один підвид (окрім номінативного) — широкомордий альпійский бабак (Marmota marmota latirostris Kratochvil, 1961). Він поширений в гірських масивах Західних Карпат і Татр на території Польщі, Чехії і Словаччини. З часів льодовикового періоду він мешкає ізольовано від своїх родичів в Альпах. Загальна чисельність популяції цього підвиду невелика і становить 700—1000 особин. Проте за останні 30 років вона зросла в 1,5-2 рази[12].

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Marmota marmota. The IUCN Red List of Threatened Species. Міжнародний союз охорони природи. Архів оригіналу за 2011-08-14. Процитовано 2009-11-14. 
  2. а б в W. Arnold und F. Frey-Roos: Verzögerte Abwanderung und gemeinschaftliche Jungenfürsorge: Anpassungen des Alpenmurmeltieres (Marmota marmota) an eiszeitliche Lebensbedingungen in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  3. Preleuthner M., Pinsker W. (1999). Genetische Verarmung des Alpenmurmeltieres (Marmota marmota, Rodentia, Sciuridae) in Österreich: Befunde aus Isoenzymanalysen. Stapfia 63. с. 129–138. 
  4. Dimitrij I. Bibikow (1996). Die Murmeltiere der Welt. Westarp. 
  5. а б в г д е ж и к л W. Arnold: Allgemeine Biologie und Lebensweise des Alpenmurmeltieres (Marmota marmota) in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  6. а б в U. Bruns, F. Frey-Roos, T. Ruf und W. Arnold: Nahrungsökologie des Alpenmurmeltieres (Marmota marmota) und die Bedeutung essentieller Fettsäuren, in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  7. а б в г д K. Hackländer, U. Bruns und W. Arnold: Reproduktion und Paarungssystem bei Alpenmurmeltieren, in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  8. Альпийский сурок. Энциклопедия мир животных. anim.clow.ru. Архів оригіналу за 2011-08-14. Процитовано 2009-11-14. 
  9. Катарина Хайнрих. Альпийский сурок. Человек и природа. Deutsche Welle radio. Архів оригіналу за 2011-08-14. Процитовано 2009-11-14. 
  10. Ronald Nowak (1999). Walker's Mammals of the World. 
  11. Richard Weigl (2005). Longevity of Mammals in Captivity. Living Collections of the World. 
  12. а б Альпійський бабак (Murmeltiere, Alpine Marmot). 12.10.2008. Архів оригіналу за 2011-08-14. 
  13. Фауна. Oficjalny potral promocyjny Rzeczypospolitej Polskiej. 
  14. Мармароський масив. Життя Українських Карпат. Процитовано 2009-11-26. 

Література[ред.ред. код]

  • W. Arnold: Allgemeine Biologie und Lebensweise des Alpenmurmeltieres (Marmot a marmota) in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  • W. Arnold und F. Frey-Roos: Verzögerte Abwanderung und gemeinschaftliche Jungenfürsorge: Anpassungen des Alpenmurmeltieres (Marmota marmota) an eiszeitliche Lebensbedingungen in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  • Dimitrij I. Bibikow: Die Murmeltiere der Welt. Westarp 1996. ISBN 3-89432-426-0
  • U. Bruns, F. Frey-Roos, T. Ruf und W. Arnold: Nahrungsökologie des Alpenmurmeltieres (Marmota marmota) und die Bedeutung essentieller Fettsäuren, in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  • K. Hackländer, U. Bruns und W. Arnold: Reproduktion und Paarungssystem bei Alpenmurmeltieren, in Preleuthner und Aubrecht (Hrsg), 1999
  • Monika Preleuthner, Gerhard Aubrecht (Hrsg): Murmeltiere, Stapfia 63, Oberösterreichisches Landesmuseum, Linz 1999, ISBN 3-85474-044-1

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]