Баба-Яга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Баба-яга, художник Іван Білібін.

Ба́ба-Яга́ (діал. язі-баба[1], гадра[1], рос. Баба-Яга, Еги-Баба, біл. Баба-Яга, Ягіня, Юга, польськ. Jędza, Babojędza, чеськ. Ježibaba) — міфологічний образ, широко поширений в слов'янському фольклорі. Передусім Баба-Яга фігурує в казках, але також зустрічається в билинах, дитячих іграх.

Традиційним зображенням є стара страшна жінка, атрибутами якої є хатка на курячих ніжках і ступа.

Назва та епітети[ред.ред. код]

Назва варіюється від «Баба Яга» в чеській, словацькій, російській, болгарській і українській, через варіації «Jezhibaba» та інвертно «Яга Баба» (словенською мовою), на «Баба Рога» (Baba Roga), термін, найчастіше використовується в південнослов'янських народів (Хорватія, Боснія, Сербія і Македонія). У босняків ще іноді називають «Баба Зіма» Baba Zima.

Майже в кожній казці Бабя-Яга наділяється епітетами. Найпоширеніший — «кістяна нога» з варіантами «золота нога», «глиняна нога». Іноді вказується на незвичайне лице: «глиняна морда», «ніс до стелі», «зубата». В дитячих іграх і обрядах Баба-Яга зветься «старою», «сліпою».

Етимологія[ред.ред. код]

Дослідниками було запропоновано кілька весій походження слова «яга»:

  • Версії питомо слов'янського походження. У слов'янських мовах є низка слів з коренем «яз-», «єз-», які носять негативний відтінок: болгарське енза («рана», «виразка», «хвороба»), сербське jеза («жах»), старослов'янське іаза («хвороба»), російське язва («виразка», «хвороба»), польське jędza («відьма»). Корінь *(j)ęz- вважають варіантом давнішого *(j)ęg-, від якого й виводять ім'я цього міфологічного персонажа. Згідно з найімовірнішою з версій, праслов'янські *(j)ęga та *(j)ęza походять від здогадного праслов'янського дієслова *ęgti. Похідні від нього дієслова не зберіглися у сучасних слов'янських мовах, але схожі існують у балтійських мовах, споріднених зі словянськими: литовське engti («душити», «давити», «тіснити», «мучити») і латиське igt («кінчатися», «чахнути», «досадувати»). Співзвучні слова існували у германських мовах: давньоанглійське inca («біль») та давньоісландське ekki («печаль», «сумнів»). Отже, «яга» — «мучителька», «та, що завдає болю», що цілком узгоджується з її образом злої відьми. Менш ймовірні зіставлення з російськими «ягать» («кричати») та «егоза» («непосида»)[2]. Існують думки, що «баба» вказує на наявність чоловічого аналога цього персонажа, відомостей про якого не збереглося[3].
  • Версія тюркського походження, або пов'язаним з тюркським словом «ämgä» (пор. кипчакське «emgen» — «страждати»)[2], або від імені татарського мурзи Бабай-Аги.
  • Версія фінського походження: пов'язується з фінським äkä (гнів). У народу комі «яг» означає ліс, совоновий бір. Тобто Баба-Яга може роумітися як «жінка з лісу».
  • Версія індійського походження: від слова «ягья» (пор. санскритське यज्ञ — yajña, яйнья) — обряд жертвопринесення, або від «йога» — мудрець. Деякі дослідники вбачають паралелі з іменем бога Ями, який володів епітетом «кістяна нога»[4].
  • Від назви північнокавказького племені ягів (язів, язигів), які в давнину були, вірогідно канібалами з сильними пережитками матріархату.
  • Менш переконливі порівняння з давньоіндійським yaksmas («хвороба», «виснаження»), албанським idhete, латинським aeger («розстроєний», «хворий»)[2].

У міфології[ред.ред. код]

Баба-Яга викрадає дитину, картина Віктора Васнецова

Образ і функції[ред.ред. код]

Є кілька основних образів Баби-Яги, що походять з міфології та відомі з казок і билин. Вона може виступати як дарувальниця, до якої приходить герой і отримує чарівний подарунок: чудесних коней, чарівні чоботи-скороходи, клубок ниток, що вказує шлях, живу і мертву воду. Інший тип — Яга-викрадачка. Вона викрадає дітей і намагається їх засмажити, щоб з'їсти. Поширеним ходом є те, що жертва обдурює Бабу-Ягу вдаваною необізнаністю як залізти до печі і змушує її залізти в піч саму. Баба-Яга також виступає войовницею, нападає на героїв і знущається з них. В билинному циклі про Добриню є епізод бою з «Ягою-бабою», аналогічний бою його зі змієм. Але цей старий образ ослаб, і вже в словнику Памви Беринди в формі «язя» (що живе і досі в Галичині) це слово виступає як рівнозначне з «чарівницею».

В казках Баба-Яга літає у повітрі на мітлі чи у ступі, повеліває звірами й птахами. Вона поїдає людей, перетворює героя на тварину, пташку чи неживий предмет, хитрощами та чарами намагається одружити своїх дочок, вступає у бій з богатирями, після чого спить довгим сном. В деяких казках вона допомагає героєві досягти мети.

В сучасній казці вона — лиха стара баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче поїдати, але ті різними способами рятуються від неї або обдурюють її. Найпопулярніший варіант — казка про Івасика-Телесика і Бабу-ягу.

Баба-Яга фігурує в повір'ях, пов'язаних із випалими молочними зубами. Діти кидали випалі зуби через спину за піч, закликаючи мишу, ворону чи Бабу-Ягу забрати «кістяний зуб» і дати взамін «залізний». Баба-Яга та її атрибути згадуються і в деяких іграх, зокрема в хованки. На території України XIX століття існував варіант цієї гри «Цици-Баба», де до дитини із зав'язаними очима зверталися як до діда (Діду, діду, на чом стоїш?), обіцяючи забрати його кашу, а дитина відповідала, що стоїть на «курячій нозі» і починала ловити «злодіїв». Власне Баба в грі при цьому не згадується. Вважається, що тут відбито прадавню віру в чоловічого аналога Баби-Яги. У чеській грі кашу відбирають у куцої (сліпої) Баби. Народні назви деяких рослин, наприклад, баб'ячі зуби, пов'язуються з образом Баби-Яги[5].

Трактування походження персонажа[ред.ред. код]

Представники міфологічної школи дослідження міфів (зокрема Олександр Афанасьєв) вважали Бабу-Ягу уособленням зими. Також образ Баби-Яги пов'язується з тотемними тваринами. Зокрема на це вказує її хатинка на курячих ніжках і здатність своїм криком прикликати звірів з усього лісу[6].

Баба-Яга вважалась і богинею війни, кровопролиття, людських сварок і суперечок. Вона — господарка диких тварин і світу мертвих і мороку, що знаходиться на півночі[7]. Володимир Пропп трактував зустріч героя казки з Бабою-Ягою як обряд ініціації. Як він пояснював, у первісному суспільстві хлопчики, щоб отримати статус дорослого чоловіка, мали пройти ініціацію, за якої розігрувалася символічна смерть як дітей і переродження вже як дорослих. Для цього служила спеціальна хатина, збудована у формі тотемної тварини із входом у вигляді пащі. Хатина «пожирала» ініціатів, а всередині вони мусили витерпіти болісне випробування. Інший варіант він бачив наступним чином: діти, щойно навчившись ходити, умовно «спалювалися» в печі, після чого отримували ім'я і статус члена племені. Ритуал в обох випадках виконувався найстаршою жінкою в племені[6]. За Володимиром Петрухіним, Баба-Яга була жрицею, котра розпоряджалася обрядом кремації[8].

Образ хатинки на курячих ніжках Пропп пояснював як зображення межі між світом живих (галявина) і світом мертвих (ліс). «Курячі» ніжки походять не від курки, а від окурених димим стовпів, на яких слов'яни ставили поховальні хатини. Звідси також і епітет «Яга — кістяна нога» — «житель» хатини є мерцем, кістяком, покладеним ногами до виходу. Однак зустрічаються і варіанти «золота нога», «глиняна нога», походження яких пов'язується із опануванням праслов'янами новими знаряддями праці та матеріалами[9]. Епітет «глиняна морда» вказує на порівняння черепа з глиняною керамікою або поховальні урни з лицями, що знову відсилає до вигляду мерця[8].

Ступа деякими дослідниками, зокрема Афанасьєвим, пояснюється як образ жіночого лона, а товкач — як образ фалоса. Ступа була атрибутом богині Мокоші. Вважалося, що ритуальним товчінням в порожній ступі можна позбутися хвороб[6].

Російський археолог і історик Борис Рибаков пов'язує походження її образу з сарматською та скіфською культурами[10] і бачить у образі Яги відображення боротьби придніпровських слов'ян, які були в ті часи союзниками скіфів, із сарматською навалою. В сарматському суспільстві (і особливо у війську) жінки відігравали значну роль. Одружені жінки мали вирішальне право голосу в державних справах, а незаміжні дівчата брали участь у битвах разом із воїнами-чоловіками (давньогрецька легенда про амазонок, яку розповів Геродот, виникла, можливо, після зустрічі північнопричорноморських грецьких колоністів з такими «дівочими» загонами сарматів). Існує припущення, що сарматська дівчина могла вийти заміж, тільки вбивши ворога у бою. Сармати перемогли, а у слов'янському усному фольклорі з'явився образ баби-зміїхи (язі), яка живе біля берегу морського, там, де: «отрублены русски головушки торчат на тычинушках». Той факт, що образ Баби-Яги присутній у фольклорі всіх без винятку слов'янських племен, однозначно доводить, що виник він ще до розселення протослов'ян на початку I ст. н. е.

Схожі персонажі інших народів[ред.ред. код]

В Італії є схожий персонаж — Бефана. Вважається, що в ніч на 6 січня Бефана випускає через димохід шкарпетку, заповнену солодощами для хороших дітей і для неслухняних вугілля.

У Болгарії крім власне, Баби-яги є ще Дядько Яг з аналогічними функціями. Вважається, що він, як і Баба-яга забере неслухняних дітей у велику торбу.

Схожа на іранський образ Ажі.

Образ Баби Яги має численні аналоги у віруваннях європейських народів та їхніх найближчих сусідів, таких як німецька фрау Холі, Vîjbaba румунська, угорська відьма Bogorkań, італійську Betunia Betana, у адигеїв Нашгушідза або Нагучіца, у кетів (сибірський народ, самоназва «людина») Хоседем, киргизько-казахські Жалмауиз Кемпір: в її переконання Киргизької варіант демона — поява кліща баба в лахмітті, що живуть в горах, лісах, далеко від людського житла, який викрадає дівчину в свою хатину, висмоктує їх кров і, нарешті, їсть — цим вона близька до демона żałmauyz казанських татар, подібні істоти ми знаходимо в уйгурів, башкирів, узбеків і ногайців та албанців — Syqenëza. Також подібна до грецької Кирці.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918. С.-542
  2. а б в Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982 - 2009. 
  3. Степанов, Юрий (2013-12-02). Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования (ru). Litres. с. 89. ISBN 9785457503892. 
  4. Степанов, Юрий (2013-12-02). Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования (ru). Litres. с. 90. ISBN 9785457503892. 
  5. Чтения в Императорском обществѣ исторіи и древностей россійских при Московском университетѣ (ru). в Унив. тип. 1865-01-01. с. 90–95. 
  6. а б в Гаврилова, Е.Г. (2015). Генезис образа Бабы-Яги в русских народних сказках. Тобольск: Тобольская социально-педагогическая академия им. Д.И.Менделеева. 
  7. Киреевский И. Р. Мифы древних славян. / ООО Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга». Харьков Белгород, 2009, 240 с.
  8. а б Петрухин, В. Я.; наук), Институт славяноведения и балканистики (Российская академия (1995-01-01). Начало этнокультурной истории Руси IX-XI веков (ru). Русич. с. 199-215. 
  9. Пропп, В. Я. (1986). Исторические корни волшебной сказки. Ленинград: Изд-во ЛГУ. с. 149, 160, 163. 
  10. Б.А.Рыбаков. Рождение Руси. lib.ru. Процитовано 2016-01-06. 

Література[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.