Баба-Яга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Баба-яга, художник Іван Білібін.

Ба́ба-Яга́ (діал. язі-баба[1], гадра[1], рос. Баба-Яга, Еги-Баба, біл. Баба-Яга, Ягіня, Юга, польськ. Jędza, Babojędza, чеськ. Ježibaba) — міфологічний образ, широко поширений в слов'янському фольклорі.

Назва[ред.ред. код]

Назва варіюється - від "Баба Яга" в чеській, словацькій, російській, болгарській і українській, через варіації "Jezhibaba" та інвертною "Яга Баба" (словенською мовою), на «Баба Рога" (Baba Roga), термін, найчастіше використовується в південнослов'янських народів (Хорватія, Боснія, Сербія і Македонія). У босняків ще іноді називають Baba Zima.

Етимологія[ред.ред. код]

Було запропоновано кілька весій походження слова «яга»:

  • Версії питомо слов'янського походження. У слов'янських мовах є низка слів з коренем «яз-», «єз-», які носять негативний відтінок: болгарське енза («рана», «виразка», «хвороба»), сербське jеза («жах»), старослов'янське ІАЗА («хвороба»), російське язва («виразка», «хвороба»), польське jędza («відьма»). Корінь *(j)ęz- вважають варіантом давнішого *(j)ęg-, від якого й виводять ім'я цього міфологічного персонажа. Згідно з найімовірнішою з версій, праслов'янські *(j)ęga та *(j)ęza походять від здогадного праслов'янського дієслова *ęgti. Похідні від нього дієслова не зберіглися у сучасних слов'янських мовах, але схожі існують у балтійських мовах, споріднених зі словянськими: литовське engti («душити», «давити», «тіснити», «мучити») і латиське igt («кінчатися», «чахнути», «досадувати»). Співзвучні слова існували у германських мовах: давньоанглійське inca («біль») та давньоісландське ekki («печаль», «сумнів»)[2]. Отже, «яга» — «мучителька», «та, що завдає болю», що цілком узгоджується з її образом злої відьми. Менш ймовірні зіставлення з російськими «ягать» («кричати») та «егоза» («непосида»)[2].
  • Версія тюркського походження, або пов'язаним з тюркським словом «ämgä» (пор. кипчакське «emgen» — «страждати»)[2], або від імені татарського мурзи Бабай-Аги.
  • Версія фінського походження: пов'язується з фінським äkä (гнів).
  • Версія індійського походження: від слова «ягья» (пор. санскритське यज्ञ — yajña, яйнья) — обряд жертвопринесення. Уявляється непереконливою.
  • від назви північнокавказького племені Ягів (Язів, Язигів), які в давнину були, вірогідно канібалами з сильними пережитками матріархату.
  • Менш переконливі порівняння з давньоіндійським yaksmas («хвороба», «виснаження»), албанським idhete, латинським aeger («розстроєний», «хворий»)[2].

У міфології[ред.ред. код]

В билинному циклі про Добриню є епізод бою з «ягою-бабою», аналогічний з боєм його зі змієм. Але цей старий образ ослаб, і вже в словнику Памви Беринди в формі «язя» (що живе і досі в Галичині) це слово виступає як рівнозначне з «чарівницею». В сучасній казці вона — лиха стара баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче поїдати, але ті різними способами рятуються від неї або її обдурюють. Найпопулярніший варіант — казка про Івасика (Телесика) і Бабу-ягу.

В казках Баба-Яга літає у повітрі на мітлі чи у ступі, поїдає людей, перетворює героя на тварину, пташку чи неживий предмет, хитрощами та чарами намагається одружити своїх дочок, вступає у бій з богатирями, після чого спить довгим сном. В деяких казках вона допомагає героєві досягти мети.

Образ Баби-Яги широко використовувався авторами сучасних казок, а з 90-х років XX століття і російського фентезі. Зокрема, образ Баби-Яги зустрічається у Андрія Бєляніна у циклі творів «Таємний розшук царя Гороха» та інших. А у повістю «Лукомор'я» А. Алівердієва вперше в сучасній літературі освітлені дитинство та юнацтво цього персонажа.

Представники міфологічної школи (Афанасьєв) вважали Бабу-Ягу уособленням зими.

Баба-Яга вважалась богинею війни, кровопролиття, людських сварок і суперечок. Вона господарка диких тварин і світу мертвих і мороку, що знаходиться на півночі[3].

Сарматське походження[ред.ред. код]

Російський археолог і історик Борис Рибаков пов'язує походження її образу з сарматською та скіфською культурами[4] і бачить у образі Яги відображення боротьби придніпровських слов'ян, які були в ті часи союзниками скіфів, із сарматською навалою. В сарматському суспільстві (і особливо у війську) жінки відігравали значну роль. Одружені жінки мали вирішальне право голосу в державних справах, а незаміжні дівчата брали участь у битвах разом із воїнами-чоловіками (давньогрецька легенда про амазонок, яку розповів Геродот, виникла, можливо, після зустрічі північнопричорноморських грецьких колоністів з такими «дівочими» загонами сарматів). Існує припущення, що сарматська дівчина могла вийти заміж, тільки вбивши ворога у бою.

Сармати, як відомо, перемогли, а у слов'янському усному фольклорі з'явився образ баби-зміїхи (язі), яка живе біля берегу морського, там, де: «отрублены русски головушки торчат на тычинушках».

Той факт, що образ Баби-Яги присутній у фольклорі всіх без винятку слов'янських племен, однозначно доводить, що виник він ще до розселення протослов'ян на початку I ст. н.е. Таким чином, маємо часткове підтвердження гіпотези сарматського походження.

Розповсюдженим епітетом для Баби-Яги є «Яга — кістяна нога», який має кілька версій походження.

Схожі персонажі інших народів[ред.ред. код]

В Італії є схожий персонаж - Бефана. Вважається, що в ніч на 6 січня Бефана випускає через димохід шкарпетку, заповнену солодощами для хороших дітей і для неслухняних вугілля. В Італії 6 січня є державним святом.

У Болгарії крім власне, Баби-яги є ще Дядько Яг з аналогічними функціями. Вважається, що він, як і Баба-яга забере неслухняних дітей у велику торбу.

Схожа на іранський образ Ажі.

Образ Баба Яга має численні аналоги у віруваннях європейських народів та їхніх найближчих сусідів, таких як німецька фрау Холі, Vîjbaba румунська, угорська відьма Bogorkań, італійську Betunia Betana, у адигеїв Нашгушідза або Нагучіца, у кетів (сибірський народ, самоназва "людина") Хоседем, киргизько-казахські Жалмауиз Кемпір: в її переконання Киргизької варіант демона - поява кліща баба в лахмітті, що живуть в горах, лісах, далеко від людського житла, який викрадає дівчину в свою хатину, висмоктує їх кров і, нарешті, їсть - цим вона близька до демона żałmauyz казанських татар, подібні істоти ми знаходимо в уйгурів, башкирів, узбеків і ногайців та албанців - Syqenëza. Також подібна до грецької Кирці [3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918. С.-542
  2. а б в г Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982 - 2009. 
  3. Киреевский И.Р. Мифы древних славян. / ООО Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга». Харьков Белгород, 2009, 240 с.
  4. Рибаков Б. Рождение Руси. М.: «АиФ Принт», 2003. — 447 с.: ил. — (Серия «Русь многоликая»).

Література[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.