Баба-Яга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Баба-яга, художник Іван Білібін.

Ба́ба-Яга́ (діал. язі-баба[1], гадра[1], рос. Баба-Яга, Еги-Баба, біл. Баба-Яга, Ягіня, Юга, пол. Jędza, Babojędza, чеськ. Ježibaba) — міфологічний образ, широко поширений в слов'янському фольклорі. Передусім Баба-Яга фігурує в казках, але також зустрічається в билинах, дитячих іграх.

Традиційним зображенням є стара страшна жінка, атрибутами якої є хатка на курячих ніжках і ступа[2].

Назва та епітети[ред.ред. код]

Назва варіюється від «Баба Яга» в чеській, словацькій, російській, болгарській і українській, через варіації «Jezhibaba» та інвертно «Яга Баба» (словенською мовою), на «Баба Рога» (Baba Roga), термін, найчастіше використовується в південнослов'янських народів (Хорватія, Боснія, Сербія і Македонія). У босняків ще іноді називають «Баба Зіма» (Baba Zima).

Майже в кожній казці Баба-Яга наділяється епітетами. Найпоширеніший — «кістяна нога» з варіантами «золота нога», «глиняна нога». Іноді вказується на незвичайне лице: «глиняна морда», «ніс до стелі», «зубата». В дитячих іграх і обрядах Баба-Яга зветься «старою», «сліпою».

Етимологія[ред.ред. код]

Дослідниками було запропоновано кілька весій походження слова «яга»:

  • Версії питомо слов'янського походження. У слов'янських мовах є низка слів з коренем «яз-», «єз-», які носять негативний відтінок: болг. енза («рана», «виразка», «хвороба»), серб. jеза («жах»), старослов. іаза («хвороба»), рос. язва («виразка», «хвороба»), пол. jędza («відьма»). Корінь *(j)ęz- вважають варіантом давнішого *(j)ęg-, від якого й виводять ім'я цього міфологічного персонажа. Згідно з найімовірнішою з версій, праслов. *(j)ęga та *(j)ęza походять від здогадного праслов'янського дієслова *ęgti. Похідні від нього дієслова не зберіглися у сучасних слов'янських мовах, але схожі існують у балтійських мовах, споріднених зі словянськими: лит. engti («душити», «давити», «тіснити», «мучити») і латис. igt («кінчатися», «чахнути», «досадувати»). Співзвучні слова існували у германських мовах: давньоанглійське inca («біль») та давньоісландське ekki («печаль», «сумнів»). Отже, «яга» — «мучителька», «та, що завдає болю», що цілком узгоджується з її образом злої відьми. Менш ймовірні зіставлення з російськими ягать («кричати») та егоза («непосида»)[3]. Існують думки, що «баба» вказує на наявність чоловічого аналога цього персонажа, відомостей про якого не збереглося[4].
  • Версія тюркського походження, або пов'язаним з тюркським словом ämgä (пор. кипчакське emgen — «страждати»)[3], або від імені татарського мурзи Бабай-Аги.
  • Версія фінського походження: пов'язується з фін. äkä («гнів»)[3]. У мові комі «яг» означає «ліс», «сосновий бір». Тобто Баба-Яга може тлумачитися як «жінка з лісу».
  • Версія індійського походження: від слова «ягья» (пор. санскритське यज्ञ — yajña, яйнья) — обряд жертвопринесення, або від «йога» — «мудрець». Деякі дослідники вбачають паралелі з іменем бога Ями, який теж мав епітет «кістяна нога»[5].
  • Від назви північнокавказького племені ягів («язів», «язигів»), які в давнину були, вірогідно канібалами з сильними пережитками матріархату.
  • Менш переконливі порівняння з давньоіндійським yaksmas («хвороба», «виснаження»), алб. idhete, лат. aeger («розстроєний», «хворий»)[3].

У міфології[ред.ред. код]

Баба-Яга викрадає дитину, картина Віктора Васнецова

Образ і функції[ред.ред. код]

Є кілька основних образів Баби-Яги, що походять з міфології та відомі з казок і билин. Вона може виступати як дарувальниця, до якої приходить герой і отримує чарівний подарунок: чудесних коней, чарівні чоботи-скороходи, клубок ниток, що вказує шлях, живу і мертву воду. Інший тип — Яга-викрадачка. Вона викрадає дітей і намагається їх засмажити, щоб з'їсти. Поширеним ходом є те, що жертва обдурює Бабу-Ягу вдаваною необізнаністю як залізти до печі і змушує її залізти в піч саму. Баба-Яга також виступає войовницею, нападає на героїв і знущається з них. В билинному циклі про Добриню є епізод бою з «Ягою-бабою», аналогічний бою його зі змієм. Але цей старий образ ослаб, і вже в словнику Памви Беринди в формі «язя» (що живе і досі в Галичині) це слово виступає як рівнозначне з «чарівницею».

В казках Баба-Яга літає у повітрі на мітлі чи у ступі, повеліває звірами й птахами. Вона поїдає людей, перетворює героя на тварину, пташку чи неживий предмет, хитрощами та чарами намагається одружити своїх дочок, вступає у бій з богатирями, після чого спить довгим сном. В деяких казках вона допомагає героєві досягти мети.

В сучасній казці вона — лиха стара баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче поїдати, але ті різними способами рятуються від неї або обдурюють її. Найпопулярніший варіант — казка про Івасика-Телесика і Бабу-ягу.

Баба-Яга фігурує в повір'ях, пов'язаних із випалими молочними зубами. Діти кидали випалі зуби через спину за піч, закликаючи мишу, ворону чи Бабу-Ягу забрати «кістяний зуб» і дати взамін «залізний». Баба-Яга та її атрибути згадуються і в деяких іграх, зокрема в хованки. На території України XIX століття існував варіант цієї гри «Цици-Баба», де до дитини із зав'язаними очима зверталися як до діда (Діду, діду, на чом стоїш?), обіцяючи забрати його кашу, а дитина відповідала, що стоїть на «курячій нозі» і починала ловити «злодіїв». Власне Баба в грі при цьому не згадується. Вважається, що тут відбито прадавню віру в чоловічого аналога Баби-Яги. У чеській грі кашу відбирають у куцої (сліпої) Баби. Народні назви деяких рослин, наприклад, баб'ячі зуби, пов'язуються з образом Баби-Яги[6].

В українському фольклорі[ред.ред. код]

В українських повір'ях Баба-Яга — відьма з костяною ногою, що живе у ха­тинці на курячих ніжках як межі двох світів[2] і їсть дітей, окрім того, є пер­соніфікацією дуже лютої зими: «Баба-Яга, костяна нога, волосяний язик, в ступі їздить, товкачем по­ганяє, мітлою слід замітає»; «Раз убили брати козу, а то не коза була — то була дочка Баби-Яги»[2]. Одним із занять Баби-Яги, очевидно, була й робота на току — П. О. Куліш у «Записках о Южной Руси» цитує українську казку: «Така баба-яга, костяна нога, що на мідному току молотить, москалів робить»[7].

Трактування походження персонажа[ред.ред. код]

Представники міфологічної школи дослідження міфів (зокрема Олександр Афанасьєв) вважали Бабу-Ягу уособленням зими. Також образ Баби-Яги пов'язується з тотемними тваринами. Зокрема на це вказує її хатинка на курячих ніжках і здатність своїм криком прикликати звірів з усього лісу[8].

Баба-Яга вважалась і богинею війни, кровопролиття, людських сварок і суперечок. Вона — господарка диких тварин і світу мертвих і мороку, що знаходиться на півночі[9]. Володимир Пропп трактував зустріч героя казки з Бабою-Ягою як обряд ініціації. Як він пояснював, у первісному суспільстві хлопчики, щоб отримати статус дорослого чоловіка, мали пройти ініціацію, за якої розігрувалася символічна смерть як дітей і переродження вже як дорослих. Для цього служила спеціальна хатина, збудована у формі тотемної тварини із входом у вигляді пащі. Хатина «пожирала» ініціатів, а всередині вони мусили витерпіти болісне випробування. Інший варіант він бачив наступним чином: діти, щойно навчившись ходити, умовно «спалювалися» в печі, після чого отримували ім'я і статус члена племені. Ритуал в обох випадках виконувався найстаршою жінкою в племені[8]. За Володимиром Петрухіним, Баба-Яга була жрицею, котра розпоряджалася обрядом кремації[10].

Образ хатинки на курячих ніжках Пропп пояснював як зображення межі між світом живих (галявина) і світом мертвих (ліс). «Курячі» ніжки походять не від курки, а від окурених димим стовпів, на яких слов'яни ставили поховальні хатини. Звідси також і епітет «Яга — кістяна нога» — «житель» хатини є мерцем, кістяком, покладеним ногами до виходу. Однак зустрічаються і варіанти «золота нога», «глиняна нога», походження яких пов'язується із опануванням праслов'янами новими знаряддями праці та матеріалами[11]. Епітет «глиняна морда» вказує на порівняння черепа з глиняною керамікою або поховальні урни з лицями, що знову відсилає до вигляду мерця[10].

Ступа деякими дослідниками, зокрема Афанасьєвим, пояснюється як образ жіночого лона, а товкач — як образ фалоса. Ступа була атрибутом богині Мокоші. Вважалося, що ритуальним товчінням в порожній ступі можна позбутися хвороб[8].

Російський археолог і історик Борис Рибаков пов'язує походження її образу з сарматською та скіфською культурами[12] і бачить у образі Яги відображення боротьби придніпровських слов'ян, які були в ті часи союзниками скіфів, із сарматською навалою. В сарматському суспільстві (і особливо у війську) жінки відігравали значну роль. Одружені жінки мали вирішальне право голосу в державних справах, а незаміжні дівчата брали участь у битвах разом із воїнами-чоловіками (давньогрецька легенда про амазонок, яку розповів Геродот, виникла, можливо, після зустрічі північнопричорноморських грецьких колоністів з такими «дівочими» загонами сарматів). Існує припущення, що сарматська дівчина могла вийти заміж, тільки вбивши ворога у бою. Сармати перемогли, а у слов'янському усному фольклорі з'явився образ баби-зміїхи (язі), яка живе біля берегу морського, там, де: «отрублены русски головушки торчат на тычинушках». Той факт, що образ Баби-Яги присутній у фольклорі всіх без винятку слов'янських племен, однозначно доводить, що виник він ще до розселення протослов'ян на початку I ст. н. е.

Схожі персонажі інших народів[ред.ред. код]

В Італії є схожий персонаж — Бефана. Вважається, що в ніч на 6 січня Бефана випускає через димохід шкарпетку, заповнену солодощами для хороших дітей а для неслухняних — вугіллям.

У Болгарії крім власне, Баби-яги є ще Дядько Яг з аналогічними функціями. Вважається, що він, як і Баба-яга забере неслухняних дітей у велику торбу.

Схожа на іранський образ Ажі.

Образ Баби Яги має численні аналоги у віруваннях європейських народів та їхніх найближчих сусідів, таких як німецька фрау Холі, Vîjbaba румунська, угорська відьма Богоркан (Bogorkań), італійська Бетунья Бетана (Betunia Betana), у адигеїв існує Нашгушідза або Нагучіца, у кетів — Хоседем, у киргизів і казахів — Жалмауиз Кемпір: у киргизькому уявленні це баба в лахмітті, що живе в горах, лісах, далеко від людського житла, викрадає дівчину в свою хатину, висмоктує їх кров і, нарешті, їсть — цим до неї близький демон жалмауиз казанських татар, подібні істоти ми знаходимо в уйгурів, башкирів, узбеків і ногайців та албанців (Syqenëza). Також подібна до грецької Кирці.

Інші значення[ред.ред. код]

  • «Баба-яга», «яга» — позначення злої, сварливої жінки[7][13]. «Потім і Турна навістила Пресуча, лютая яга; І із сього князька зробила Енею лишнього врага» — читаємо ми в «Енеїді» І. П. Котляревського[14].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918. С.-542
  2. а б в Баба // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 20-22.
  3. а б в г Етимологічний словник української мови: В 7 т. / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 6: У — Я / Уклад.: Г. П. Півторак та ін. — 2012. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. Степанов, Юрий (2013-12-02). Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования (ru). Litres. с. 89. ISBN 9785457503892. 
  5. Степанов, Юрий (2013-12-02). Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования (ru). Litres. с. 90. ISBN 9785457503892. 
  6. Чтения в Императорском обществѣ исторіи и древностей россійских при Московском университетѣ (ru). в Унив. тип. 1865-01-01. с. 90–95. 
  7. а б Яга // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 535.
  8. а б в Гаврилова, Е.Г. (2015). Генезис образа Бабы-Яги в русских народних сказках. Тобольск: Тобольская социально-педагогическая академия им. Д.И.Менделеева. 
  9. Киреевский И. Р. Мифы древних славян. / ООО Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга». Харьков Белгород, 2009, 240 с.
  10. а б Петрухин, В. Я.; наук), Институт славяноведения и балканистики (Российская академия (1995-01-01). Начало этнокультурной истории Руси IX-XI веков (ru). Русич. с. 199-215. 
  11. Пропп, В. Я. (1986). Исторические корни волшебной сказки. Ленинград: Изд-во ЛГУ. с. 149, 160, 163. 
  12. Б.А.Рыбаков. Рождение Руси. lib.ru. Процитовано 2016-01-06. 
  13. Яга // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. І. П. Котляревський. «Енеїда». Частина І

Література[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.