Баба-Яга

Баба-яга, художник Іван Білібін.

Ба́ба-Яга́ — міфологічний образ, широко поширений в слов'янському фольклорі. Передусім Баба-Яга фігурує в казках, але також зустрічається в билинах, дитячих іграх.

Традиційним зображенням є стара страшна жінка, атрибутами якої є хатка на курячих ніжках і ступа.

Назва та епітети

В українських діалектах Баба-Яга відома як «язі-баба», «гадра» (від пол. hadra < нім. Hader — «сварка», «суперечка»).

В інших слов'янських мовах вона також називається «Баба-Яга» (рос. Баба-Яга, Еги-Баба, біл. Баба-Яга, Ягіня, Юга, пол. Jędza, Babojędza, серб. Баба Јага/Baba Jaga), «Єжибаба» (чеськ. Ježibaba, словац. Ježibaba), «Яга Баба» (словен. Jaga baba) і «Баба Рога» (хорв. Baba Roga). Останній термін, найчастіше використовується в південнослов'янських народів (Хорватія, Боснія, Сербія і Македонія). У босняків ще іноді називають «Баба Зіма» (Baba Zima).

Майже в кожній казці Баба-Яга наділяється епітетами. Найпоширеніший — «кістяна нога» з варіантами «золота нога», «глиняна нога». Іноді вказується на незвичайне лице: «глиняна морда», «ніс до стелі», «зубата». В дитячих іграх і обрядах Баба-Яга зветься «старою», «сліпою».

Етимологія

Дослідниками було запропоновано кілька версій походження слова «яга»:

• Версії питомо слов'янського походження. У слов'янських мовах є низка слів з коренем «яз-», «єз-», які носять негативний відтінок: болг. енза («рана», «виразка», «хвороба»), серб. jеза («жах»), церк.-слов. іаза («хвороба»), рос. язва («виразка», «хвороба»), пол. jędza («відьма»). Корінь *(j)ęz- вважають варіантом давнішого *(j)ęg-, від якого й виводять ім'я цього міфологічного персонажа. Згідно з найімовірнішою з версій, прасл. *(j)ęga та *(j)ęza походять від здогадного праслов'янського дієслова *ęgti. Похідні від нього дієслова не збереглися у сучасних слов'янських мовах, але схожі існують у балтійських мовах, споріднених зі слов'янськими: лит. engti («душити», «давити», «тіснити», «мучити») і латис. igt («кінчатися», «чахнути», «досадувати»). Співзвучні слова існували у германських мовах: давн-англ. inca («біль») та дав.-ісл. ekki («печаль», «сумнів»). Отже, «яга» — «мучителька», «та, що завдає болю», що цілком узгоджується з її образом злої відьми. Менш ймовірні зіставлення з російськими ягать («кричати») та егоза («непосида»). Існують думки, що «баба» вказує на наявність чоловічого аналога цього персонажа, відомості про якого не збереглися.
• Версія тюркського походження, або пов'язаного з тюркським словом ämgä (пор. кипчацьке emgen — «страждати»), або від утвореного імені татарського мурзи Бабай-Аги.
• Версія фінського походження: пов'язується з фін. äkä («гнів»). У мові комі «яг» означає «ліс», «сосновий бір». Тобто Баба-Яга може тлумачитися як «жінка з лісу».
• Версія індійського походження: від слова «ягья» (пор. санскритське यज्ञ — yajña, яйнья) — обряд жертвопринесення, або від «йога» — «мудрець». Деякі дослідники вбачають паралелі з іменем бога Ями, який теж мав епітет «кістяна нога».
• Від назви північнокавказького племені ягів («язів», «язигів»), які в давнину були, вірогідно канібалами з сильними пережитками матріархату.
• Менш переконливі порівняння з давньоіндійським yaksmas («хвороба», «виснаження»), алб. idhete, лат. aeger («розстроєний», «хворий»).

У міфології

Баба-Яга викрадає дитину, картина Віктора Васнецова

Образ і функції

Є кілька основних образів Баби-Яги, що походять з міфології та відомі з казок і билин. Вона може виступати як дарувальниця, до якої приходить герой і отримує чарівний подарунок: чудесних коней, чарівні чоботи-скороходи, клубок ниток, що вказує шлях, живу і мертву воду. Інший тип — Яга-викрадачка. Вона викрадає дітей і намагається їх засмажити, щоб з'їсти. Поширеним ходом є те, що жертва обдурює Бабу-Ягу вдаваною необізнаністю як залізти до печі і змушує її залізти в піч саму. Баба-Яга також виступає войовницею, нападає на героїв і знущається з них. В билинному циклі про Добриню є епізод бою з «Ягою-бабою», аналогічний бою його зі змієм. Але цей старий образ ослаб, і вже в словнику Памви Беринди у формі «язя» (що живе і досі в Галичині) це слово виступає як рівнозначне з «чарівницею».

В казках Баба-Яга літає у повітрі на мітлі чи у ступі (яку поганяє товкачем і помелом), повеліває звірами й птахами. Живе в лісі в хатці на курячій лапці. Вона поїдає людей, перетворює героя на тварину, пташку чи неживий предмет, хитрощами та чарами намагається одружити своїх дочок, вступає у бій з богатирями, після чого спить довгим сном. У деяких казках вона допомагає героєві досягти мети.

У сучасній казці вона — лиха стара баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче поїдати, але ті різними способами рятуються від неї або обдурюють її. Найпопулярніший варіант — казка про Івасика-Телесика і Бабу-ягу.

Баба-Яга фігурує в повір'ях, пов'язаних із випалими молочними зубами. Діти кидали випалі зуби через спину за піч, закликаючи мишу, ворону чи Бабу-Ягу забрати «кістяний зуб» і дати взамін «залізний». Баба-Яга та її атрибути згадуються і в деяких іграх, зокрема в хованки. На території України XIX століття існував варіант цієї гри «Цици-Баба», де до дитини із зав'язаними очима зверталися як до діда (Діду, діду, на чом стоїш?), обіцяючи забрати його кашу, а дитина відповідала, що стоїть на «курячій нозі» і починала ловити «злодіїв». Власне Баба в грі при цьому не згадується. Вважається, що тут відбито прадавню віру в чоловічого аналога Баби-Яги. У чеській грі кашу відбирають у куцої (сліпої) Баби. Народні назви деяких рослин, наприклад, баб'ячі зуби, пов'язуються з образом Баби-Яги.

В українському фольклорі

В українських повір'ях Баба-Яга — відьма з костяною ногою, що живе у ха­тинці на курячих ніжках як межі двох світів і їсть дітей^{[джерело?]}, окрім того, є пер­соніфікацією дуже лютої зими^{[джерело?]}: «Баба-Яга, костяна нога, волосяний язик, в ступі їздить, товкачем по­ганяє, мітлою слід замітає»; «Раз убили брати козу, а то не коза була — то була дочка Баби-Яги». Одним із занять Баби-Яги, очевидно, була й робота на току — П. О. Куліш у «Записках о Южной Руси» цитує українську казку: «Така баба-яга, костяна нога, що на мідному току молотить, москалів робить».

Трактування походження персонажа

Представники міфологічної школи дослідження фольклору (зокрема Олександр Афанасьєв) вважали Бабу-Ягу уособленням зими. Також образ Баби-Яги пов'язується з тотемними тваринами. Зокрема на це вказує її хатинка на курячих ніжках і здатність своїм криком прикликати звірів з усього лісу.

Баба-Яга вважалась і богинею війни, кровопролиття, людських сварок і суперечок. Вона — господарка диких тварин і світу мертвих і мороку, що знаходиться на півночі. Володимир Пропп трактував зустріч героя казки з Бабою-Ягою як обряд ініціації. Як він пояснював, у первісному суспільстві хлопчики, щоб отримати статус дорослого чоловіка, мали пройти ініціацію, за якої розігрувалася символічна смерть як дітей і переродження вже як дорослих. Для цього служила спеціальна хатина, збудована у формі тотемної тварини із входом у вигляді пащі. Хатина «пожирала» ініціатів, а всередині вони мусили витерпіти болісне випробування. Інший варіант він бачив наступним чином: діти, щойно навчившись ходити, умовно «спалювалися» в печі, після чого отримували ім'я і статус члена племені. Ритуал в обох випадках виконувався найстаршою жінкою в племені. За Володимиром Петрухіним, Баба-Яга була жрицею, котра розпоряджалася обрядом кремації.

Пропп пояснював як зображення межі між світом живих (галявина) і світом мертвих (ліс). «Курячі» ніжки походять не від курки, а від окурених димим стовпів, на яких слов'яни ставили поховальні хатини. Звідси також і епітет «Яга — кістяна нога» — «житель» хатини є мерцем, кістяком, покладеним ногами до виходу. Однак зустрічаються і варіанти «золота нога», «глиняна нога», походження яких пов'язується із опануванням праслов'янами нових знарядь праці та матеріалів. Епітет «глиняна морда» вказує на порівняння черепа з глиняною керамікою або поховальні урни з лицями, що знову відсилає до вигляду мерця.

Ступа деякими дослідниками, зокрема Афанасьєвим, пояснюється як образ жіночого лона, а товкач — як образ фалоса. Ступа була атрибутом богині Мокоші. Вважалося, що ритуальним товчінням в порожній ступі можна позбутися хвороб.

Російський археолог і історик Борис Рибаков пов'язує походження її образу з сарматською та скіфською культурами і бачить у образі Яги відображення боротьби придніпровських слов'ян, які були в ті часи союзниками скіфів, із сарматською навалою. В сарматському суспільстві (і особливо у війську) жінки відігравали значну роль. Одружені жінки мали вирішальне право голосу в державних справах, а незаміжні дівчата брали участь у битвах разом із воїнами-чоловіками (давньогрецька легенда про амазонок, яку розповів Геродот, виникла, можливо, після зустрічі північнопричорноморських грецьких колоністів з такими «дівочими» загонами сарматів). Існує припущення, що сарматська дівчина могла вийти заміж, тільки вбивши ворога у бою. Сармати перемогли, а у слов'янському усному фольклорі з'явився образ баби-зміїхи (язі), яка живе біля берегу морського, там, де: «отрублены русски головушки торчат на тычинушках». Той факт, що образ Баби-Яги присутній у фольклорі всіх без винятку слов'янських племен, однозначно доводить, що виник він ще до розселення протослов'ян на початку I ст. н. е.

В «Нарисах Березового краю» Н. Абрамова є опис «яги», що являє собою жіночий одяг "на зразок халата з відкладним, в чверть, коміром. Шитим вовною назовні… Такі ж яги збираються з гагарячих шийок, пір'ям назовні … «Ягушка» — така ж яга, але з вузьким коміром, що надівається жінками в дорозі «(аналогічне тлумачення в тобольськом походження дає і словник В. І. Даля). Крім того, образ Баби-Яги з усім антуражем присутній в північному побуті. Хатинка на курячих ніжках — не що інше, як широко поширений досі лісовий лабаз (чам'я), який влаштовується на двох-трьох опорах. Лабаз такий завжди встановлюється входом до стежки, а „до лісу задом“. Крім того, в ньому завжди залишається запас для випадкового подорожнього. Додатковим варіантом прототипу казкової баби можна вважати і одягнені в хутряні одягу ляльки-ітарми, які встановлюються ще й в наші дні в культових хатинках на опорах».

Український публіцист Олесь Бузина виводить образ Баби-Яги з образу скандинавської богині смерті Хель. На його думку, Баба-Яга пов'язана із функціями жриць, про яких згадує арабський мандрівник X століття Ібн Фадлан. За свідченнями мандрівника, в місті Булгар при похороні знатного руса вбивали рабів померлого, і смертельного удару ножем завдавала стара жриця. Після вбивства жертв родичі померлого вельможі розпалювали похоронне багаття, на якому згоряли і сам небіжчик, і його жертви. А в казці Баба-Яга пропонує своєму гостеві сісти на лопату і опинитися в грубці. Піч виступає тут аналогом похоронного багаття.

В українських народних казках, на відміну від російських, у Баби-яги є ще й дочки. Були вони і у жриці, описаної арабським мандрівником. Саме їм жертва, якщо це була дівчина, віддавала свої прикраси — браслети.

Схожі персонажі інших народів

В Італії є схожий персонаж — Бефана. Вважається, що в ніч на 6 січня Бефана випускає через димохід шкарпетку, заповнену солодощами для хороших дітей, а для неслухняних — вугіллям.

У Болгарії крім власне, Баби-яги є ще Дядько Яг з аналогічними функціями. Вважається, що він, як і Баба-яга забере неслухняних дітей у велику торбу.

Схожа на іранський образ Ажі.

Образ Баби Яги має численні аналоги у віруваннях європейських народів та їхніх найближчих сусідів, таких як німецька фрау Холі, Vîjbaba румунська, угорська відьма Богоркан (Bogorkań), італійська Бетунья Бетана (Betunia Betana), у адигеїв існує Нашгушідза або Нагучіца, у кетів — Хоседем, у киргизів і казахів — Жалмауиз Кемпір: у киргизькому уявленні це баба в лахмітті, що живе в горах, лісах, далеко від людського житла, викрадає дівчину в свою хатину, висмоктує їх кров і, нарешті, їсть — цим до неї близький демон жалмауиз казанських татар, подібні істоти ми знаходимо в уйгурів, башкирів, узбеків і ногайців та албанців (Syqenëza). Також подібна до грецької Кирці.

Інші значення

• «Баба-яга», «яга» — позначення злої, сварливої жінки. «Потім і Турна навістила Пресуча, лютая яга; І із сього князька зробила Енею лишнього врага» — читаємо ми в «Енеїді» І. П. Котляревського.
• «Це баба Яга» — волинська приказка

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
• Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки./ В. Я. Пропп — Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. — 364 c.
• Історія української літератури. Михайло Грушевський

Посилання

• Баба-Яга // Українська мала енциклопедія : у 8 т (16 кн) :. А-Б — 1957. — С. 1-119 / проф. Є. Онацький. — Т. 1. — С. 63.