Бабель Ісак Еммануїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабель Ісак Еммануїлович
Isaac Babel.png
Народився 30 червня (12 липня) 1894[1][2] або 13 липня 1894(1894-07-13)[3]
Одеса, Російська імперія[1]
Помер 27 січня 1940(1940-01-27)[2][4][…] (45 років)
Бутирська в'язниця, Новослобідська вулица[d], Тверський, Центральний адміністративний округ Москви, Москва, СРСР[6]
·розстріл[d]
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність перекладач, журналіст, сценарист, драматург, письменник, прозаїк, редактор, військовий кореспондент, військовослужбовець, кінорежисер
Alma mater Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Знання мов російська[2]
Роки активності з 1921
Жанр проза, оповідання, нарис і п'єса
Magnum opus Кінармія[d]
У шлюбі з Пирожкова Антоніна Миколаївна[d]
IMDb nm0044871

Іса́к Еммануї́лович Ба́бель /справжнє прізвище Бóбель/ (нар. 30 червня (12 липня) 1894(18940712), Одеса — пом. 27 січня 1940, Москва) — російський письменник українського єврейського походження[7] .

У численних оповіданнях яскраво показав життя Одеси. Автор п'єс «Занепад» (1928), «Мандрівні зірки» (за романом Шолом-Алейхема,1926), «Марія» (1935). Найвідоміші збірки оповідань — «Кінармія» (1926) і «Одеські оповідання» (1931).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Одесі на Молдаванці в сім'ї торговця Маня Іцковича Бобеля (Еммануїла (Мануса, Мане) Ісаковича Бабеля, 1864-1924), родом зі Сквири Київської губернії, і Фейги (Фані) Аронівни Бобель (уродженої Швехвель). Сім'я матері походила з містечка Броди, звідки в Одесу переселилися її дід Мойше-Фроїм Лейзеровіч Швехвель і його дружина Фейга Швехвель. Декілька років (з осені 1895) родина мешкала в Миколаєві, де Ісак Бабель жив до 11 років. Навчався в підготовчих класах Миколаївського комерційного училища ім. графа C. Ю. Вітте. В списках учнів підготовчого класу за 1904 рік є прізвище І. Е. Бабеля. Роки, проведені в цьому місті, згадуються в оповіданнях «Історія мого голубника» та «Перше кохання» [8]. Початок століття був часом суспільних безладів і масового виходу євреїв з Російської імперії. Сам Бабель вижив під час погрому 1905 року (його заховала християнська сім'я), а його дід Шойл був одним із 300 убитих євреїв. 1911 року, отримавши атестат про закінчення Одеського комерційного училища, Бабель став студентом Київського комерційного інституту, де навчався на економічному відділенні під своїм первісним прізвищем Бобель. Диплом отримав 1917 року.

В автобіографії (1924) Бабель писав: «За наполяганням батька вивчав до шістнадцяти років єврейську мову, Біблію, Талмуд. Вдома жилося тяжко, тому що з ранку до ночі змушували займатися безліччю наук. Відпочивав я в школі». Говорячи про «відпочинок», Бабель мав на увазі відчуття свободи: за його спогадами, на перервах або після занять учні йшли в порт, в грецькі кав'ярні або на Молдаванку «пити в льохах дешеве бессарабське вино». Всі ці враження лягли пізніше в основу ранньої прози Бабеля і його «Одеських оповідань».

Писати Бабель почав у п'ятнадцять років. Вже тоді вільно володів російською і французькою мовами та їдишем. Протягом двох років писав французькою — під впливом Гюстава Флобера, Гі де Мопассана та свого вчителя французької мови Вадона. Стихія французької мови загострила відчуття літературної мови та стилю. Вже у перших своїх оповіданнях Бабель прагнув до стилістичної витонченості і до вищого ступеня художньої виразності. «Я беру дрібницю — анекдот, розповідь на базарі, і роблю з неї річ, від якої сам не можу відірватися… Над нею сміятимуться зовсім не тому, що вона весела, а тому, що завжди хочеться сміятися при людській удачі», — пояснював він згодом свої творчі устремління.

Друкуватися почав у 1916. Перші оповідання російською Бабель опублікував у журналі «Літопис». Потім, за порадою Горького «пішов у люди» та змінив декілька професій.

У грудні 1917 пішов працювати в ЧК — факт, з якого довго дивувалися його знайомі. Як боєць більшовицької 1-ї Кінної армії в липні 1920 воював на півночі Тернопільщини, про що залишив спогади у збірнику оповідань «Кінармія» (1926)[9]. У 1924 в журналах «Леф» і «Червона новина» опублікував низку оповідань, що пізніше склали цикли «Кінармія» і «Одеські оповідання». Бабель зумів майстерно передати російською мовою стилістику літератури, створеної на їдиш (особливо це помітно в «Одеських оповіданнях», де місцями пряма мова його героїв є підрядковим перекладом з їдиш).

Радянська критика тих років, віддаючи належне талантові та значенню творчості Бабеля, вказувала на «антипатію справі робітничого класу» і звинувачувала його в «натуралізмі й апології стихійного початку та романтизації бандитизму».

В «Одеських оповіданнях» Бабель у романтичному ключі малює життя єврейських карних злочинців початку XX століття, знаходячи в побуті злодіїв, нальотчиків, а також і дрібних торговців екзотичні риси і сильні характери.

У 1928 опублікував п'єсу «Захід» (поставлена в 2-му МХАТ), в 1935 — п'єсу «Марія». Перу Бабеля належить також декілька сценаріїв. Майстер короткої розповіді, він прагне до лаконізму та точності, поєднуючи в образах своїх персонажів, сюжетних колізіях і описах величезний темперамент із зовнішньою відстороненістю. Колоритна, переобтяжена метафорами мова його ранніх оповідань надалі змінювалася суворою і стриманою оповідною манерою.

Бабель перед стратою

У травні 1939 заарештований за звинуваченням в «антирадянській змовницькій терористичній діяльності». Бабеля не розстріляли, як це прийнято вважати. Він йшов по етапу і, знесилившись, впав. І його просто залишили помирати на дорозі. Написано, що його поховали в загальній могилі 27 січня 1940. У 1954 письменника посмертно реабілітовано.

Творчість Бабеля справила величезний вплив на літераторів так званої «південноросійської школи» (Ілля Ільф, Євген Петров, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Костянтин Паустовський, Михаїл Свєтлов, Едуард Багрицький) і здобула широке визнання в СРСР, його книги перекладено багатьма мовами.

Українська тематика пройшла через всю його творчість, він ніколи не забував своєї «малої» батьківщини, з творчою інтелігенцією якої плідно співпрацював. На початку 1920-х публікувався в одеських журналах. За його сценарієм на Одеській кіностудії були зняті фільми «Сіль»(1925), «Беня Крик» і «Мандрівні зірки» (обидва 1927). Працював над сценарієм фільму «Як гартувалася сталь»(за М. Островським) на замовлення О. Довженка.

Писав дружині про колективізацію:

«
…Повидал я в Гражданскую потасовку много унижений, топтаний и изничтожений человека как такового, но все это было физическое унижение, топтание и изничтожение. Здесь же, под Киевом, добротного, мудрого и крепкого человека превращают в бездомную, шелудивую и паскудную собаку, которую все чураются, как чумную. Даже не собаку, а нечто не млекопитающееся...
»

.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
  2. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  4. SNAC — 2010.
  5. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  6. http://www.biography.com/people/isaak-babel-40217
  7. (англ.) Ukrainian Jews Архівовано 3 листопад 2013 у Wayback Machine., Bible Discovered
  8. [https://web.archive.org/web/20170227234732/http://laginlib.org.ua/mykolaiv/names/2.php Архівовано 27 лютого 2017 у Wayback Machine. Імена письменників на карті Миколаївщини. Бабель Ісак Еммануїлович // Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. О. Лягіна]
  9. Б. Мельничук. Бабель Ісак Еммануїлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.. — стор. 59

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]