Бабенко Василь Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабенко Василь Олексійович
Народився 1877(1877)
Вовчанськ Харківська область
Помер 1955(1955)
Вовчанськ Харківська область
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНРСРСР СРСР
Національність українець
Діяльність археолог
Відомий завдяки археологія
Відомий завдяки: археологічними дослідженнями, відкриттям салтівської культури

Василь Олексійович Бабенко (*1877–†1955 рр.) — вчений-археолог, який в 1900 році відкрив салтівську культуру (VII—IX століття).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 21(9) квітня 1877 року в бідній сім’ї у м. Вовчанську на Харківщині. 1890 року вступив до 3-класної школи. 1897 року закінчив учительську семінарію. Із цього року - народний вчитель у селі Верхній Салтів Вовчанського повіту. У 1904-1909 роках був членом Харківського історико-філологічного товариства. Зберігав етнографічні колекції товариства.

З 1907 року Бабенко очолює 2-класне Верхньо-Салтівське училище Вовчанського повіту Харківської губернії.

1910 року здобуває вищу освіту на земських загальноосвітніх курсах у Харкові.

З 1913 року працював на посаді завідувача позашкільною освітою у Вовчанському повітовому земстві. У 1917-1919 роках вчителював у Салтові. 1919 року став завідувачем музейною секцією і повітовим музеєм. 1920 року Бабенка обрали головою комітету охорони пам’яток культури та старовини. З 1923 року працює на посаді завідувача Вовчанського окружного музею. В 1929 р. Бабенко бере участь у археологічній експедиції на Дніпробуді.

В. Бабенко мав дружні і ділові стосунки з М. Ф. Сумцовим, Д. І. Яворницьким, М. М. Могиленським. Під керівництвом Д. Багалія, М. Сумцова, Є. Редіна студіює археологію, історію та етнографію.[1]

Археологічна діяльність[ред. | ред. код]

У 1900 р. вчитель сільської школи В. О. Бабенко, розчищаючи разом з селянином Капіносом розмитий водою схил одного з тутешніх ярів, виявив досить добре збережене давнє катакомбне поховання. Про свою знахідку Бабенко повідомив в Харківський університет. На місце відразу ж були відряджені початківці археологи М. Є. Вранці і П. П. Єфименко (згодом — академік АН УРСР). З наступного року і до початку Першої світової війни В. О. Бабенко спочатку з вченими, а потім самостійно вів розкопки могильника і розташованого поруч городища. Він же дав перший опис городища та фортеці.

Багато видатних дослідники вважали за честь брати участь у розкопках Верхньо-Салтівського пам'ятника. Серед них голова Московського археологічного товариства графиня П. С. Уварова, відомі вчені-історики М. Є. Макаренка і А. С. Федоровський. За період з 1902 по 1915 р. в околицях Верхнього Салтова було досліджено 343 катакомбних поховання, 3 поховання в ямах і 7 кінських могил. Речі з катакомбних поховань даного пам'ятника поповнили археологічні колекції провідних музеїв дореволюційної Росії — Москви, Санкт-Петербурга, Гельсінкі, Одеси. Виявлений матеріал був настільки багатим, оригінальним і різноманітним, що відразу ж постало питання, якому з відомих народів раннього Середньовіччя він належить.

Першовідкривач пам'ятника В. А. Бабенко вважав, що фортеця і розташований поруч могильник належали хазарам, про що йдеться в його статті «Пам'ятки хозарської культури на півдні Росії».

Етнографічні дослідження[ред. | ред. код]

1905 року В. Бабенко видав «Етнографічні нариси Катеринославського краю».[2]

На початку 1930-х років дослідник зазнав утисків з боку офіційної влади. Відтоді звернувся до Д. І. Яворницького з проханням про допомогу в пошуках роботи. Академік залучив Василя Олексійовича до вивчення етнографії Катеринославщини. Бабенко здійснив декілька експедицій разом з дружиною. народною вчителькою Оленою Родіонівною Нікітіною-Бабенко.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]