Бабин Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабин Олександр Іванович
09 УНР 30-03-1920 Сотник.svg Сотник
Загальна інформація
Народження 3 липня 1894(1894-07-03)
с. Базилівка, нині Конотопський район, Сумська область, Україна
Смерть 28 листопада 1968(1968-11-28) (74 роки)
м. Філадельфія, Пенсильванія, США
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181920
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Війни / битви Перша світова війна

Радянсько-українська війна

Олекса́ндр Іва́нович Бабин (3 липня 1894, Базилівка Конотопського району Сумської області — 28 листопада 1968, м. Філадельфія, Пенсильванія, США[1]) — український військовий діяч, повстанець, комендант міст Збараж (листопад 1917 — січень 1918) і Ромни (січень 1919). Сотник військ Центральної Ради та Армії УНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Бабин народився в сім'ї Івана Івановича і Федосії Микитівни (в дівоцтві Бохан). Закінчив дворічні педагогічні курси при Глухівській міській школі (травень 1911) після закінчення якої навчався в Глухівському учительському інституті (серпень 1911 — травень 1914) та 3-й Київській школі прапорщиків (червень 1915). У серпні 1914 вступив вільним слухачем до Київського політехнічного інституту на агрономічний відділ.

У «Curriculum vitae» писав:

«В грудні 1914 року по призиву вступив до російської армії в 4-й гарматний запасний дивізіон в м. Київі (як вільноопреділяющийся). В травня 1915 року відкомандирований до 3-ї київської школи старшин, котру скінчив в серпні 1915 року. В жовтні 1915 року відправлений на фронт до 16-го Ладожського полку, де і перебував до жовтня 1917 року, маючи за службові та бойові відміни ранг штабс-капітана. В кінці жовтня 1917 року під час виділення українських військових частин на фронтах, вступив до 22-го Івана Гонти полку 5-ї Січової Запор. Дивізії. Командир дивізії Олександр Поджіо в жовтні 1917 р. призначив його начальником дивізійної команди з вишколу українських підстаршин. У листопаді 1917-го призначений комендантом м. Збаража — виконував цей обов’язок до лютого 1918 року. За наказом Центральної Ради в лютому 1918 року переведений зі своєю командою до м. Бердичева, де перебував до наступу большевиків. Разом з німцями, які прийшли в Україну згідно з Берестейськими угодами, “відбув всі бойові події проти большевиків”. У березні 1918-го звільнений у відпуску через контузію. У вересні 1918 р. мобілізований до 33-го Охтирського полку, де і служив до повстання проти гетьмана. “Вступив цього ж місяця до 33-го республіканського полку. В січні 1919 року призначений комендантом м. Ромен на Полтавщині. Після оточення Ромен большевиками, а потім і окупації московськими військами і всієї України перебував з 24 січня 1919 року до серпня 1919 року в ріжних повстанчеських відділах проти московських окупаційних військ. При навалі військ Денікіна відступив у Польщу до Української армії, в котрій і перебував до цього часу. Перебуваю в таборі Щолково при штабі Кордонної бригади. Полк чорних запорожців.»

Навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах. Дипломну роботу виконав «дуже добре та оборонив її з успіхом добрим». Диплом інженера-лісівника здобув 4 червня 1927 року.

Виїхав до США, де й помер 28 листопада 1968 року в м. Філадельфії, штат Пенсильванія.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Том 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет», 2015. — 376 с. — (Серія «Видатні українці». — Кн. 5).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Том 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет», 2015. — 376 с. — (Серія «Видатні українці». — Кн. 5).
  • ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 665. — Арк. 11.