Бабурова Анастасія Едуардівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анастасія Едуардівна Бабурова
Baburova.jpg
Народилася 30 листопада 1983(1983-11-30)
Севастополь, Українська РСР
Померла 19 січня 2009(2009-01-19) (25 років)
Москва, Росія
·вогнепальне поранення
Поховання Севастополь
Громадянство Україна Україна
Діяльність журналістка
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Мова творів російська

Анастасія Едуардівна Бабурова (30 листопада 1983[1], Севастополь,— 19 січня 2009, Москва[2]) — журналістка, активістка антифашистського та еко-анархістського рухів[3][4]. Була демонстративно вбита в центрі Москви разом з іншим журналістом і відомим російським адвокатом Станіславом Маркеловим 19 січня 2009 року[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 30 листопада 1983 року у Севастополі. Батько — Едуард Федорович Бабуров — професор Севастопольського національного технічного університету[5], мати — Лариса Іванівна Бабурова — викладачка Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості[4].

За фактом народження мала громадянство України, але у 2000 році разом з матір'ю отримала російське громадянство[6].

2000 року закінчила з золотою медаллю севастопольську спецшколу № 3 з поглибленим вивченням англійської мови[7]. Крім російської та української мов, які вона вважала рідними, володіла англійською та французькою мовами[4].

Після закінчення школи подавала документи до різних вишів і пройшла конкурс в МДІМО, МДУ та Єльський університет, але залишилася вдома, оскільки в сім'ї не було коштів платити за проживання в іншому місті. Один рік навчалася на факультеті економіки та управління севастопольського філіалу МДУ. В 2001 році переїхала до Москви, півтора року провчилася на факультеті міжнародного права Московського державного інституту міжнародних відносин, звідки пішла, за власними словами, тому що їй було «нудно вчитися з цими людьми, що представляють золоту молодь»[7]. Навчалася на вечірньому відділенні факультету журналістики Московського державного університету і планувала захищати диплом влітку 2009 року[1][4].

Мала розряд кандидата в майстри спорту з шахів, займалася бойовими єдиноборствами, зокрема карате, бойовим самбо, він-чунь, джіу-джитсу, кунг-фу. Також займалася йогою і фехтуванням, отримала срібну медаль з армреслінгу на змаганні студенток МДУ[4].

У 2003 році вийшла заміж за студента факультету журналістики МДУ Олександра Фролова, з яким розлучилася в 2007 році[7].

Політична діяльність і погляди[ред. | ред. код]

Політичною діяльністю зайнялася після того, як стала свідком нападу неонацистів на іноземця, після чого вона написала у своєму щоденнику: «Важко дивитися в очі корейському студенту, якого щойно вдарили в скроню два малолітніх виродки, які на ходу вискочили з трамвая. Вискочили, помахали вслід трамваю „Зіг хайль!“ і втекли»[8].

Була активісткою еко-анархістського руху, брала участь в діяльності екологічних таборів «Хранителів Райдуги», в соціальних форумах, зокрема в Європейському соціальному форумі[en] в Мальме (Швеція), організовувала фестиваль «Антикапіталізм-2008». Брала участь в акціях руху антифа і в багатьох інших акціях протесту. У червні 2008 року брала участь в акції проти вирубки Хімкинського лісу. Наприкінці червня 2008 року брала участь у роботі конференції «Прямухінські читання», присвяченої історії розвитку анархістських ідей і проблемам їхньої сучасної реалізації. За участь в акції проти виселення мешканців (колишніх працівників московської швейної фабрики «Зміна» і біженців з країн СНД) з гуртожитку УФСІН в Ясному проїзді, була на добу затримана міліцією[7][8].

Співпрацювала з анархо-комуністичною організацією «Автономна дія»[9], писала статті для їхнього журналу «Автоном». За день до вбивства стала членом організації[7].

За словами батьків, Бабурова «постійно повторювала, що є патріоткою Росії»[10] але водночас писала їм листи українською мовою і просила їх також відповідати їй українською[4]. До переїзду в Москву її кумиром був Володимир Путін, через це вона почала займатися самбо, але вже через півроку після переїзду її ставлення до російської влади кардинально змінилося[11]. Батьки Анастасії Бабурової також стверджували, що згодом вона своїм гаслом вважала «моя Батьківщина — все людство»[12].

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

Протягом 2008 року працювала в редакції газети «Известия», опублікувавши в газетах «Известия» і «Финансовые известия» десятки статей, присвячених переважно діловій тематиці[8]. У грудні 2008 року журналістка звільнилася з редакції[4] через розбіжності з політичним курсом газети, який, на думку тижневика «The Economist», характеризується «націоналізмом, конформізмом і цинізмом». Розбіжності загострилися після використання Бабуровою журналістського посвідчення «Известий», коли вона брала участь у захисті мешканців гуртожитку на Ясному проїзді[13].

З жовтня 2008 року — позаштатна співробітниця «Нової газети». Заступник головного редактора «Нової газети» Сергій Соколов стверджував, що вона «прийшла до нас зі своєю темою ... Тема не найкраща з точки зору безпеки або зірковості. Скінхеди, антифа, неформальні вуличні акції»[7]. Публікації Бабурової в «Новій газеті» були присвячені проблемам екології, жорстокого поводження з тваринами, зловживань в правоохоронних органах, антифашистському руху, діяльності неонацистів. Останньою — посмертною — публікацією Анастасії стало інтерв'ю зі Станіславом Маркеловим, присвячене проблемам правосуддя і справі Буданова.

Також співпрацювала з російськими виданнями«Вечерняя Москва», «Российская газета», «Частный Корреспондент», журналом «Сузір'я».

Вбивство[ред. | ред. код]

Стала четвертою жертвою від 2000 року серед співпрацівників «Нової газети».[14] Згідно з думкою російського аналітика Павла Фельгенгауера, подробиці вбивства вказують, що вчинено його за внутрішнім дорученням російської служби безпеки ФСБ.[14] Після вбивства в самій Росії, а також у Німеччині та Києві відбулися протести проти державних репресій у Росії.[9][15][16] Російські правоохоронні органи в листопаді 2009 року заявили про розкриття вбивства Маркелова та Бабурової.[17] Підозрювані були взяті під варту й дали свідчення.[17] Вони виявилися членами радикального націоналістичного угруповання. Мотивом вбивства стала помста.[17] У травні 2011 року суд у Москві ухвалив вирок про довічне ув'язнення російському націоналісту Нікіті Тихонову за вбивство Маркелова і Бабурової.[18]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Вбиту в Москві журналістку поховають у суботу в Криму, УНІАН (22.01.2009)
  2. а б Журналістка «Нової газети» померла в лікарні від поранення Архівовано 26 червень 2014 у Wayback Machine., ТСН (20 січня 2009)
  3. Вбиту у Москві журналістку поховають у Севастополі, ТСН (25 січня 2009)
  4. а б в г д е ж «Я прошу вас, любите меня, пожалуйста!» // День (13 лютого 2009)
  5. Микита Касьяненко. Журналісти Криму вимагають від влади Росії покарати винних у смерті Анастасії Бабурової // День. № 11, 27 січня 2019.
  6. Указ Президента Российской Федерации от 19.04.2000 г. № 701. Президент России (ru). Процитовано 2018-01-13. 
  7. а б в г д е Ольга Алленова. Пречистенка, 1 // Большой город, № 2 (223), 10.02.2010
  8. а б в Григорий Тарасевич, Людмила Наздрачева. Судьба идеалистов // Русский репортёр, № 3 (82), 29.01.2009
  9. а б (рос.) Акции памяти Станислава Маркелова и Анастасии Бабуровой: Пермь, Биробиджан, Уфа, Омск, Нижний Новгород Архівовано 7 червень 2014 у Wayback Machine., Институт «Коллективное действие» (26-1-2009)
  10. Настя Бабурова: “Товарищи родители, любите меня, пожалуйста!” (ru-RU). Процитовано 2018-01-13. 
  11. Загинула... в епіцентрі. День (uk). Процитовано 2018-01-17. 
  12. Анастасия Бабурова: "Мое Отечество — все человечество". ЛенИздат.ru. Процитовано 2018-01-19. 
  13. Anastasia Baburova // The Economist. — 5.02.2009
  14. а б (англ.) The Russian Security Services—The Prime Murder Suspect, Jamestown Foundation (2-1-2009)
  15. (рос.) В Берлине почтили память Станислава Маркелова и Анастасии Бабуровой Архівовано 7 червень 2014 у Wayback Machine., Институт «Коллективное действие» (22-1-2009)
  16. У Києві відбувся пікет на згадку про Маркелова та Бабурову[недоступне посилання з червень 2019], Новинар (20 січня 2011)
  17. а б в (рос.) Настоящее лицо ненависти, Лента.ru (6 Листопад 2009)
  18. Довічне ув'язнення для російського націоналіста, Українська служба Бі-Бі-Сі (6 травень 2011)