Бабій Олег Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабій Олег Іванович
 Полковник
Загальна інформація
Народження 22 жовтня 1990(1990-10-22)
Міловиці, Нимбурк, Середньочеський край[d], Чеська Республіка, Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Смерть 30 серпня 2023(2023-08-30) (32 роки)
Росія
(загинув в бою)
Alma Mater Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС  Міноборони
ЗСУ Збройні сили
Рід військ  ГУР
 Національна гвардія
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден Богдана Хмельницького I ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Учасник АТО»
Нагрудний знак «Учасник АТО»

Оле́г Іва́нович Бабі́й (22 жовтня 1990, Міловиці, округ Нимбурк, Середньочеський край, Чехія — 30 серпня 2023, Росія) — український військовик, офіцер Головного управління розвідки Міністерства оборони України, учасник російсько-української війни. Герой України з посмертним удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 22 жовтня 1990 року у місті Міловиці в Чехії. Навчався в школі № 49 міста Львова. У 2011 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Брав участь у російсько-українській війні із 2014 року. З перших днів повномасштабного вторгнення організовував і здійснював спецоперації на тимчасово окупованих територіях України й на території Росії, за що був неодноразово нагороджений[1][2].

Станом на лютий 2017 року обіймав посаду командира патрульного взводу на автомобілях 1-го патрульного батальйону 45-го полку оперативного призначення НГУ[3].

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну продовжив виконувати бойові завдання в складі Головного управління розвідки Міністерства оборони України[2][4], на рахунку Бабія дев'ять успішних розвідувальних виходів у тил противника, дванадцять спеціальних заходів з організації та забезпечення руху опору на тимчасово окупованих територіях України та в тилу противника. Виявлення до 70 важливих стратегічних об'єктів противника: командних пунктів, військової техніки, інженерно-фортифікаційного обладнання тощо. Інформація використовувалася ЗСУ для планування операцій зі звільнення окупованих територій та нанесення вогневого ураження по важливих ворожих цілях. Завдяки успішному виконанню завдань групою полковника Бабія вдалося дезорганізувати логістику окупаційних військ, знищити його важливі об'єкти та елементи критичної інфраструктури[5][6].

Останньою операцією Бабія стало знищення трьох російських бомбардувальників Ту-22М3 на аеродромі «Сольці» у Новгородській області[7], що фактично повністю дестабілізувало роботу аеродромів і пунктів базування дальньої авіації і зменшило можливості РФ в нанесенні ракетних ударів ракетами Х-22 по Україні[8][9]. В ході завдання 30 серпня 2023 року розвідувальна група на чолі з Бабієм вступила в бій зі спецслужбівцями ФСБ Росії. Прикриваючи відхід побратимів, Бабій зазнав смертельного поранення. За свій героїчний подвиг був вшанований званням Героя України з посмертним присвоєнням ордену «Золота зірка»[5].

В Бабія залишилася дружина та двоє маленьких дітей, молодшій донці на момент смерті батька виповнився лише рік[5].

Нагороди[ред. | ред. код]

15 липня 2014 року — указом Президента України № 593/2014 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російської збройної агресії проти України, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня[10].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

22 січня 2024 року, в День Соборності України, на фасаді школи № 49 у Львові, де навчався Олег Бабій, було відкрито меморіальну таблицю на його честь[1][9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Равлюк, Юлія (24 січня 2024). У Львові відкрили меморіальну дошку розвіднику ГУР Олегу Бабію. Суспільне. Процитовано 24 січня 2024. 
  2. а б А. І. Шушківський. Бабій Олег Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  3. а б 600 км пішки, командир Олег Бабій загинув через 11 днів відходу: ГУР МОУ оприлюднило деталі операції зі знищення ракетоносців Ту-22M3 у Сольцах. Новинарня. 23 січня 2024. Процитовано 24 січня 2024. 
  4. 600 км пішки, командир Олег Бабій загинув через 11 днів відходу: ГУР МОУ оприлюднило деталі операції зі знищення ракетоносців Ту-22M3 у Сольцах. Новинарня. 24 січня 2024. 
  5. а б в Бабій Олег Іванович — Герой України. Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Процитовано 24 січня 2024. 
  6. Президент України у День воєнної розвідки: Завдяки розвідникам і всім нашим силам оборони й безпеки українці відчувають, що ми можемо здолати Росію. Офіс Президента України. 7 вересня 2023. Процитовано 24 січня 2024. 
  7. Жабська, Єлизавета (23 серпня 2023). Буданов розкрив значення нещодавньої атаки на російський аеродром «Сольці». Главком | Glavcom. Процитовано 24 січня 2024. 
  8. Глущенко, Ольга (24 січня 2024). ГУР розкрило деталі операції зі знищення ТУ-22 у Росії. Українська правда. Процитовано 24 січня 2024. 
  9. а б в На честь розвідника Героя України Олега Бабія відкрили меморіальну дошку. Головне управління розвідки Міністерства оборони України. 23 січня 2024. Процитовано 24 січня 2024. 
  10. Указ Президента України № 593/2014 «Про відзначення державними нагородами України». Офіс Президента України. 15 липня 2014. Процитовано 24 січня 2024. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]