Багва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Багва
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Маньківський район
Рада/громада Багвянська сільська рада
Код КОАТУУ 7123180501
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване середина 18 століття
Населення 583 (2001)
Площа 2,185 км²[1]
Густота населення 257,7 осіб/км²
Поштовий індекс 20112
Телефонний код +380 4748
Географічні дані
Географічні координати 49°07′59″ пн. ш. 30°31′21″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
229 м
Відстань до
обласного центру
114,9 (фізична) км[2]
Відстань до
районного центру
30 км
Найближча залізнична станція Поташ
Відстань до
залізничної станції
35 км
Місцева влада
Адреса ради с.Багва, вул. Центральна, тел. 7-65-92
Сільський голова Стародубцева Раїса Василівна
Карта
Багва. Карта розташування: Україна
Багва
Багва
Багва. Карта розташування: Черкаська область
Багва
Багва
Мапа

Багва́ (до 1918 року Бава-Серебряна) — село в Україні, в Маньківському районі Черкаської області, центр сільської ради, якій також підпорядковане село Улянівка. У селі мешкає 583 чоловіка (2001).

Село розташоване за 30 км на північний схід від районного цетру смт Маньківка, за 35 км від залізничної станції Поташ та за 40 км від автодороги E95 (Одеса — Санкт-Петербург).

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Бачва (Багва), ліва притока Срібної.

Назва[ред. | ред. код]

Назва походить від українського діалектного слова багва «мокра заболочена рівнина», «мокре місце між двома горбами»[3]. Існує й інша версія, що село походить від прізвища козака Бава, який першим поселився тут зі своїм зятем Серебряним. До 1918 року село мало назву Бава-Серебряна.

Історія[ред. | ред. код]

На території Багви виявлено залишки поселення черняхівської культури II—V століть нашої ери.

Село відоме з середини XVIII століття, але річка Багна згадується за століття перед тим, у 30-х роках XVII століття. Важливою історичною подією був бій біля річки Багва вночі 19 січня 1655 року. У долині між двома пагорбами билися протягом чотирьох днів численні татарські, польські, російські війська та загони Богдана Хмельницького. Ця битва ввійшла в історію як «Дрижипільська».

У 1764 році в Багві сокальським протопопом Левом Пліскевичем освячена дерев'яна церква святителя Христового Миколая.

У 1775 році в селі було «141 дворів і хат».

У 1795 році Багва належало графу Потоцькому. В «Интабулярных ведомостях о принадлежности сел графу Потоцкому» 1795 року записано, що на той час у Багві значилося

« крестьян: мужчин 188, женщин 142, домов 103. »

Воно було в оренді в поміщиці Павлини Чарковської. На цей час у селі було 3174 десятини землі.

У 1830 році землі села Багва й 360 «ревізійних душ» належали польському землевласникові Олександрові Чарковському. Дослідник Лаврентій Похилевич у 1864 році занотував:

« Багва, село при истоках ручья того же имени, в 5-ти верстах от села Ризина. Жителей обоего пола 1042, земли 3174 десятин. Принадлежит Наплине Чарковской (латинского исповедания. Ей принадлежит половина Жашкова).
Церковь Николаевская, деревянная, 6-го класса; земли имеет 39 десятин; построена неизвестно в каком году.
»

У 1900 році село з довколишніми землями — 2485 десятин належало поміщику Веніаміну Івановичу Баскакову, було 288 дворів, 866 чоловіків, 819 жінок. На той час тут діяла православна церква, була каплиця, церковноприходська школа, винокурня, 6 вітряків та два водяних млини, аптека, хлібний магазин.

У 1905 році Багва входила до Русалівської волості, Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення було 1922 десятини; дворів на той час значилося 322. У 1913 році в селі мешкало 1644 особи; діяла церковно-приходська школа; працювали два магазини «Бакалія» та винна лавка.

У 1929 році створено два колгоспи — ім. Паризької Комуни та ім. Т. Шевченка (керівники П. Й. Гончар, Т. В. Кирилюк). Господарство мало трактор «Фордзон», 400 коней, 80 волів, 150 плугів і культиваторів, 3 молотарки. Організована молокоферма, де стояло біля ясел 50 корів. Першими доярками були Сокіл Ольга та Юрченко Одарка, а трактористами — Залізний Терешко і Вузівський Іван.

У 1931 році відкрито новозбудовану школу на 300 учнів. Першим директором був Терлецький Михайло Олександрович, а перші вчителі — вихідці із села: Коваль Антон Іванович та Бабій Олександр Михайлович. Під час Другої світової війни школа була напівзруйнована, але відбудована і діє нині.

200 жителів села брали участь у Другій світовій війні, 84 із яких загинули, 93 відзначені орденами і медалями. 5 березня 1944 року під час прориву фронту в ході Умансько-Батошинської операції село було відвойоване у нацистів військами Червоної армії.

У 1951 році на братській могилі встановлено пам'ятник загиблим. Тут поховані захисники та відвойовники села (2 офіцери та 29 сержантів і рядових), відомі прізвища 27. У роки окупації (19411943) підпільну групу в Багві очолив учитель школи Олександр Михайлович Бабій. Його сестра, акушерка дільничної лікарні Ніна Михайлівна Бабій, надавала пораненим радянським солдатам медичну допомогу, а в роки окупації — проводила антинацистську пропаганду серед населення. Ця маленька підпільна групка виникла в травні 1943 року, а в грудні того ж року її викрито й усіх учасників гестапівці стратили, а О. М. Бабія закатували в камері Буцької жандармерії в 1944 році.

У 1967 році в селі в 461 хаті мешкало 1311 чоловік. До послуг жителів були клуб на 210 місць, продовольчий магазин, початкова восьмирічна школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, буфет, побутовий комбінат, бібліотека з фондом 9,4 тисяч книг, відділення зв'язку, ощадна каса. Колгоспники придбали 147 велосипедів, 13 мотоциклів та автомобіль, 4 телевізори. Колгосп «Комуніст» мав в користуванні 2077,4 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2012,6 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

Сучасність[ред. | ред. код]

Нині в селі діють Будинок культури на 250 місць, сільська бібліотека, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий дошкільний заклад «Барвінок» на 50 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення зв'язку, філія Ощадного банку, приватна аптека, чотири приватних магазини, сільськогосподарське підприємство ТОВ «Багва», п'ять селянсько-фермерських господарств.

Село телефонізовано та радіофіковано.

Персоналіїї[ред. | ред. код]

В селі народився Євич Василь Павлович (19301994) — український художник.

За багаторічну працю в сільському господарстві та досягнення високих результатів нагороджені:

  • орденом Леніна — свинарка Носаль Лідія Максимівна;
  • орденом «Знак Пошани» — Драченко Євгенія Григорівна, Горошко Петро Єрофійович, Дерчук Ганна Петрівна, Залізна Лідія Микитівна, Пастушенко Степан Ананійович, Поштаренко Галина Дмитрівна.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. http://who-is-who.com.ua[недоступне посилання з лютий 2019]
  2. maps.vlasenko.net(рос.)
  3. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.

Література[ред. | ред. код]

  • Жадько В. Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу.-К.,2006.-С.117-124.
  • Універсальна енциклопедія "Черкащина". Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.41.
  • Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Посилання[ред. | ред. код]