Баглюк Григорій Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баглюк Григорій Микитович
Народився 5 січня 1905(1905-01-05)
Брянка, Слов'яносербський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер 1 березня 1938(1938-03-01) (33 роки)
Воркута, Bolshezemelsky Districtd, Ненецький автономний округ, Архангельська область, РРФСР, СРСР
Національність Українець
Діяльність письменник, поет, публіцист, перекладач
Мова творів українська, російська
Роки активності 19221938
Напрямок реалізм
Жанр вірш, повість, роман, новела, оповідання

Григо́рій Мики́тович Баглю́к (нар. 5 січня 1905, Лозова-Павлівка — пом. 1 березня 1938, Воркута) — український письменник. Жертва Сталінських репресій.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство і юність[ред. | ред. код]

Народився 23 грудня 1904 [5 січня 1905](19050105) року в селі Лозовій-Павлівці (тепер у складі міста Брянки Луганської області). У 1915 році, залишивши початкову школу, пішов лампоносом на шахту «Центральна». До 1922 року працював на Нейманському, Анненському та на інших рудниках Донецького басейну.

Початок творчості[ред. | ред. код]

Закінчив 1922 Лисичанське гірничотехнічне училище.З цього часу починає писати вірші. Артемівський окружком відряджає шахтаря Баглюка нароботу в газеті «Молодий шахтар», де вчорашній гірник стає одним з провідних журналістів редакції. Там разом з ним працював Борис Горбатов. Баглюк приніс з собою в поезію захоплення народною творчістю. На сторінках місцевої преси і столичних журналів Баглюк виступає також зі статтями та нарисами про життя нового Донбасу.

Військова служба[ред. | ред. код]

У січні 1928 він призваний в Червону Армію де проходив службу політруком 7-го Кавказького стрілецького полку в Ґюмрі .

Повернення на Донбас[ред. | ред. код]

Після проходження служби в армії в 1929 році Григорій Баглюк прибув до Артемівська. І після демобілізації він стає відповідальним секретарем письменницької організації «Забой» і заступником редактора однойменного журналу (редактором тоді був Іван Ле). З 1930 року Баглюк — головний редактор часопису «Забой» — «Літературний Донбас». Один з керівників Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой» «Забой» і редактор однойменного журналу (з 1932 — «Літературний Донбас»).

Автор віршів, літературно-критичних нарисів.

У повістях «Горизонт 470» (1929) і «Проект» (1932) змалював життя шахтарів Донбасу.

Незаконно репресований 1934. Реабілітований 1963.

Ухтпечлаг[ред. | ред. код]

У 1934 році Григорій Баглюк репресований за звинуваченням в антирадянській троцькістської діяльності і відправлений в Татарію .

В листопада 1935 року повторно засуджений Особливою нарадою НКВС СРСР 3.2.36 по ст. 58-10, 58-11 на п'ять років . У виписці з справи йдеться: «3 лютого 1936 особливим нарадою при НКВС СРСР Баглюк був засуджений за троцькістську діяльність до ув'язнення на 5 років» .

З 19 жовтня 1936 року по 19 березня 1937 брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах .

За спогадами очевидців близько 1000 чоловік почали голодовку і страйк. Учасники акції зокрема вимагали:

  1. Відокремити політичних ув'язнені від кримінальників. Скасувати привілеї карних злочинців, призначеним на керівні пости в таборі.
  2. Кожному дати роботу за фахом.
  3. Харчування має бути нормальним, незалежно від виконання трудових нормативів. Робота повинна бути восьмигодинний.
  4. Надати ув'язненим право підписки журналів і газет, які виходять в межах Радянського Союзу.

Однак через кілька днів значна частина спочатку які взяли участь у голодуванні відмовилася від неї і вийшли на роботу .

Залишилися голодуючих адміністрація табору відокремила від інших, вивезла в Сір-Ягу, поставила біля них охорону і стала чекати вказівок з Москви . Тим часом до них стала застосовуватися процедура примусового годування .

Григорій Баглюк до останнього моменту зберігав віру в те, що шляхом голодовки і страйки вони здатні змінити умови сталінських таборів . За спогади Григорія Костюка в липні 1937 року він зустрівся з уже тоді сильно виснаженим Григорієм Баглюком і спробував його переконати в безглуздості акції, між ними відбувся наступний діалог:

Григорій Баглюк: Як же не варто? Але вони ж змушені були прийняти наші умови.  

Григорій Костюк: Друже, що вони прийняли? Навіщо жити ілюзією?  

Григорій Баглюк: Як що? Живемо окремо в наметі. Дружини наші з нами. На роботу нас не ганяють. Їжа стала задовільною. Обіцяють, що скоро й преса почне приходити. Яка ж тут ілюзія? …


27 грудня 1937 Григорій Баглюк засуджений трійкою при УНКВС Архангельської обл. по ст. 58-10 КК РРФСР до розстрілу. Виписка із справи свідчить: «27 грудня 1937 трійкою УНКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до ВМН-розстрілу за те, що він, відбуваючи покарання в Ухт. Печ. ВТТ, систематично займався контрреволюційною троцькістської агітацією».

Розстріляний 1 березня 1938 на руднику Воркути.

За даними Ухто-Печорського відділення товариства «Меморіал», заснованим на розсекречених архівних даних, у 1937–1938 роках було розстріляно: в селищі Чібью — 86 ув'язнених, в районі річки Ухтаркі — 1 779. Всього за ці 2 роки страчено різними способами (без померлих від голоду і хвороб) 2614 осіб. Григорій Баглюк реабілітований 26 грудня 1963.

Твори[ред. | ред. код]

  • «Синий заяц». Донецк, 1966.
  • «Проект» (1932)
  • «Молодість» (роман) (1932)
  • «Горизонт 470» (1929)

Література[ред. | ред. код]

  • УЛЕ. К., 1988, т. 1.- с. 106—107.
  • Украинская литературная энциклопедия. — Киев, 1988. — Т. 1. — С. 106–107.
  • Семистяга В. Ф. Кам'яна книга Баглюка повертається до читача // Реабілітовані історією. Луганська область.. — 2004. — Т. 1. — С. 208.
  • Песни о черном золоте. — Харьков: Украинский рабочий, 1926. — 47 с.
  • Григорій Костюк Окаянні роки. — Торонто, 1978.
  • Каленюк, С. Репресовані письменники Луганщини. — Соборній репортер, 2008. — № 51 (15-21 декаб.). — С. 17.