Багіров Едуард Ісмаїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Багіров.
Багіров Едуард Ісмаїлович
азерб. Eduard Bağırov
Народився 25 жовтня 1975(1975-10-25)
Мари, Туркменська РСР, СРСР
Помер 12 квітня 2023(2023-04-12) (47 років)
Москва, Росія[1][2]
Країна  Росія
 СРСР
 Туркменістан
Діяльність письменник, сценарист
Мова творів російська
Роки активності 2002 — 2023
Жанр проза і публіцистика
Членство Спілка письменників Азербайджануd
Сайт: bagirov.tv
CMNS: Багіров Едуард Ісмаїлович у Вікісховищі

Едуард Ісмаїлович Багіров (азерб. Eduard İsmayıl oğlu Bağırov; 25 жовтня 1975 — 12 квітня 2023) — російський письменник, кінодраматург, політичний консультант, політтехнолог.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився та до повноліття жив у Туркменістані. В Ашгабаті його призвали до лав збройних сил, але за два місяці він дезертирував до Росії, за його власними словами, він тікав від режиму Сапармурата Ніязова. Від січня 1994 року проживає у Москві. Того ж року його засудили за крадіжку[3][4], відбував покарання в російській в'язниці[4]. Після звільнення приїхав на малу батьківщину матері в Нижньогородській області. Менш ніж за рік повернувся до столиці та зайнявся підприємництвом. 2001 року вступив і впродовж нетривалого часу навчався на юридичному факультеті Московської державної академії водного транспорту[5].

Творчість[ред. | ред. код]

2002 року Багіров і Сергій Мінаєв заснували літературний портал litprom.ru, у подальшому Багіров став його головним редактором.

2007 року Багіров опублікував роман «Гастарбайтер», що оповідає про пригоди молодого хлопця, який приїхав з Туркменістану підкорювати Москву. Сюжет, як зазначає сам Багіров у передмові до книжки, частково базується на реальних подіях з його життя. Головний герой Євген Алієв їде з Туркменістану, тікає з російської армії, сидить два роки у в'язниці за вокзальну крадіжку, тимчасово осідає в російському містечку Кулебяки, а потім їде до Москви. У столиці Алієв проходить шлях від торгівця цибулею до успішного бізнесмена, паралельно розмірковуючи про жителів міста і всіх актуальних суспільно-політичних питаннях[6].

«Гастарбайтер», що рекламувався у Москві під провокаційним гаслом «Слава Росії!», став популярним і приніс Багірову відомість. Так, у книжковому магазині «Москва» книга входила до двадцяти найпопулярніших, у «Бібліо-Глобусі» посідала третє місце за продажами серед російської белетристики[6].

Наприкінці 2007 року у видавництві «Астрель» вийшла перша збірка прози 30-річних «Литпром.ру». У своїй рецензії Андрій Архангельський охарактеризував книгу фразою «багато лайки, багато болю, „бояццо и смеяццо“», а також відзначив «Університети дитинства» Багірова, назвавши письменника найцікавішим автором збірки. Сюжет оповідання присвячений дитинству письменника та його спробі 1982 року в рідному Туркменістані замовити грамплатівку Бетховена[7].

У листопаді 2008 року було видано другий роман — «Коханці». Книга продовжує сюжетну лінію «Гастарбайтера», водночас вона є абсолютно самостійним твором. Головний герой нової книжки — найкращий друг Євгена Алієва — знайомиться через інтернет з заміжньою жінкою з іншого соціального класу. Знайомство переростає на взаємну закоханість, а любовний трикутник по ходу сюжету перетворюється на чотирикутник[8].

2010 року Едуард Багіров опублікував роман «Ідеаліст», пов'язаний з першими книгами мотивом, але не сюжетно. Герой книги — виходець з української глибинки — Ілля Репін влаштувався до редакції центральної московської газети й далі на хвилі подій, що він висвітлював на київському Майдані, та подальшої Помаранчевої революції стрімко здіймається кар'єрними сходами[9].

2010 року Багіров заснував сценарне бюро, що дебютувало сценарієм повнометражного художнього фільму «Онегін», зйомки якого планувались 2011 року на студії «Арт Пікчерс» Федора Бондарчука[10]. Також є автором сценарію серіалу «Попіл», що вийшов 2013 року та майбутнього фільму «Бейрут»[11].

2015 року Багіров повідомляв, що працює над четвертим романом під робочою назвою «Росія-2045»[12].

Як публіциста Багірова характеризує провокаційний стиль у веденні LiveJournal, який він використовує як свій основний майданчик. Агресивні тексти з нетолерантними характеристиками політиків і громадських діячів неодноразово ставали причиною скандалів і конфліктів як у мережі, так і за її межами[10].

Кримінальне переслідування в Молдові[ред. | ред. код]

24 квітня 2016 року кишинівський суд заочно засудив Едуарда Багірова до п'яти років позбавлення волі. Суд столичного сектору Буюкани погодився зі звинуваченнями, висунутими прокуратурою 2011 року: тоді слідство звинуватило письменника в написанні провокаційних матеріалів до та після парламентських виборів у квітні 2009 року, що нібито спричинили масові заворушення[13]. Органи слідства звинувачували Багірова в тому, що він «активно залучившись до соціального середовища як блогер і письменник і, використовуючи технології маніпулювання масами, взяв активну участь у розробці та реалізації провокаційних заходів, спрямованих на підрив до- і постелекторального процесу»[14]. Максимальне покарання передбачало позбавлення волі терміном на 15 років. Багіров заявив, що не планує подавати апеляцію, оскільки вважає рішення суду «політичним»[13][15].

Акції протесту в центрі Кишинева виникли після оголошення результатів виборів до парламенту, на яких зі значною перевагою перемогу здобували комуністи. Масові виступи, що отримали у ЗМІ назву «Революція твіттера», призвели до заворушень, захоплення будівлі парламенту й адміністрації президента та подальшого перерахунку голосів. У результаті комуністи здобули менше місць. Однак новий парламент не зміг з двох спроб обрати президента й був розпущений. На нових виборах у липні 2009 року комуністи вибороли тільки 45 % і перейшли в опозицію[13].

Едуарда Багірова заарештували в Кишиневі 16 червня 2011 року. За його словами, органи слідства вимагали від нього письмових свідчень проти депутата ПКРП Марка Ткачука[16], який перебував в опозиції до тогочасного в. о. президента Молдови Маріана Лупу. 14 вересня після чергового продовження арешту Едуард Багіров оголосив голодування, що тривало одинадцять днів. 27 вересня посольство РФ у Кишиневі надіслало до Міністерства закордонних справ і європейської інтеграції Молдови ноту протесту, назвавши Багірова «єдиним звинувачуваним» і «заручником внутрішньополітичних розбіжностей»[17]. 30 вересня представник ОБСЄ з питань свободи преси закликала владу Молдови звільнити письменника, відзначивши, що Багірову за три місяці не було висунуто офіційних звинувачень і було проведено лише один офіційний допит за кількох десятків неофіційних зустрічей зі співробітниками прокуратури та служби інформації та безпеки[18]. 5 жовтня питання про арешт Багірова розглядала Державна Дума РФ, що зажадала якнайшвидшого звільнення письменника[16]. 13 жовтня Багіров випустили під домашній арешт, а 18 жовтня той залишив територію Молдови в багажнику авто. Правоохоронні органи країни оголосили письменника в міжнародний розшук[13]; у червні 2013 року «Інтерпол» оголосив про припинення розшукових заходів щодо Багірова[14].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Був довіреною особою кандидата в президенти Володимира Путіна на виборах 2012 року[19]. На одній із зустрічей він поставив Путіну питання про корупційні «посадки» в Міністерстві оборони[20].

2015 року за використання вислову «нещасні хохли» в пості, в якому висловив захоплення високим рейтингом Путіна, його акаунт на тиждень заблокував Facebook.

У квітні 2016 року звернувся до Роскомнадзору з проханням видалити сторінку про нього в інтернет-енциклопедії сучасної культури «Луркоморье», обґрунтувавши запит тим, що сайт використовує його персональні дані[21]. Влітку 2016 року скористався «правом на забуття», після чого пошукові системи припинили видавати деякі статті про Багірова та його цитати[22].

На парламентських виборах 2016 року партія «Патріоти Росії» висунула його кандидатом по Тушинському одномандатному виборчому округу № 206 в Москві, де балотувались від КПРФ колишній віцеспікер Держдуми Сергій Бабурін, від «Єдиної Росії» — Геннадій Онищенко, від «Яблука» — депутат Держдуми VI скликання Дмитро Гудков[23]. Саме на протистоянні з Гудковим Багіров планував побудувати свою кампанію[24].

Книги[ред. | ред. код]

  • «Гастарбайтер». — М: Популярная литература, 2007; тираж 100 тис. прим. — ISBN 978-5-903396-05-4
  • «Коханці». — М: АСТ, 2008; тираж 50 тис. прим. — ISBN 978-5-17-056468-2
  • «Ідеаліст». — М: АСТ, 2010; тираж 15 тис. прим. — ISBN 978-5-17-060679-5

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Izvestia
  2. ↑ https://iz.ru/1497492/2023-04-12/stali-izvestny-podrobnosti-smerti-pisatelia-eduarda-bagirova
  3. ↑ Список кандидатів у депутати Державної Думи сьомого скликання, висунутий партією «Патріоти Росії» за одномандатним округам. Політична партія «Патріоти Росії». Архів оригіналу за 18 липня 2016. Процитовано 2 червня 2021.
  4. ↑ а б Собчак і Соколова лякають Едуарда Багірова Гогенцоллерном. Сноб. 19 грудня 2011. Архів оригіналу за 15 липня 2016.
  5. ↑ Біографія Едуарда Багірова. Литпром.ру. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 2 червня 2021.
  6. ↑ а б Наталія Бабахіна (6 липня 2007). Сповідь успішного вигнанця. Ведомости. Архів оригіналу за 23 вересня 2016.
  7. ↑ Андрій Архангельський (9 грудня 2007). У мене є травма. Коммерсантъ-Огонёк. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 2 червня 2021.
  8. ↑ Світлана Вовк (24 листопада 2008). Едуард Багіров у новому романі доводить існування кохання. РИА Новости. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 2 червня 2021.
  9. ↑ Євген Белжеларський (2 серпня 2010). То що ви кажете?. Журнал «Итоги». Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 2 червня 2021.
  10. ↑ а б На заарештованого російського письменника тисне молдовська влада. Вести 24. 4 липня 2011. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 2 червня 2021.
  11. ↑ У Російському павільйоні відбулась презентація проєктів, готових для копродукції. ProfiCinema. 17 травня 2015. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 2 червня 2021.
  12. ↑ У Росії свободу плутають з анархією. Видання «Актуальные комментарии». 2 травня 2015. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 3 серпня 2016.
  13. ↑ а б в г Микола Сергеєв (25 квітня 2016). Суд Молдови заочно засудив письменника Едуарда Багірова до п’яти років в’язниці. Meduza. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  14. ↑ а б Багіров: «Інтерпол визнав мою справу політичною та не шукає мене». Молдавские Ведомости. 25 квітня 2016. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  15. ↑ Едуарда Багірова, звинувачуваного в організації заворушень 7 квітня, засудили до тюремному терміну. Publika.md. 24 квітня 2016. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  16. ↑ а б Держдума прохає МЗС звільнити Багірова. Vesti.md. 5 жовтня 2011. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  17. ↑ МЗС РФ вимагає терміново звільнити Багірова. Vesti.md. 28 вересня 2011. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  18. ↑ ОБСЄ зажадала звільнити російського письменника Едуарда Багірова. Moldnews. 30 вересня 2011. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 2 червня 2021.
  19. ↑ Довірені особи — Едуард Багіров. ДоверенныеЛица.рф. Архів оригіналу за 12 липня 2016.
  20. ↑ Довірені особи Путіна заперечують «постановку» зустрічі, хоч преса знайшла збіги зі сценарієм. Newsru.com. 11 грудня 2012. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  21. ↑ Олена Михайловіна (17 квітня 2015). Письменник Багіров поскаржився до Роскомнагляду на «Луркоморье». The Village. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 2 червня 2021.
  22. ↑ «Яндекс» видалив з пошукової видачі статтю про Едуарда Багірова на «Луркоморье». Meduza. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  23. ↑ Віктор Хамраєв, Сергій Горяшко, Ольга Лук'янова; Марія Карпенко (2 липня 2016). Олександр Сокуров підтримав «Яблуко» на особливих засадах. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 2 липня 2016. Процитовано 3 червня 2021.
  24. ↑ Максим Коломієй (24 травня 2016). Едуард Багіров іде на думські вибори з «антигудковською» програмою. Ридус. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 3 червня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Багіров_Едуард_Ісмаїлович&oldid=40503220