Базиліка Святого Серця (Брюссель)
| Базиліка Святого Серця (Брюссель) фр. Basilique du Sacré-Coeur нід. Nationale Basiliek van het Heilig Hart | |
|---|---|
 Базиліка Святого Серця, Брюссель | |
| 50°52′00″ пн. ш. 4°19′02″ сх. д. / 50.8666666666947762109884934° пн. ш. 4.317222222249977648° сх. д.Координати: 50°52′00″ пн. ш. 4°19′02″ сх. д. / 50.8666666666947762109884934° пн. ш. 4.317222222249977648° сх. д. | |
| Тип споруди | мала базиліка |
| Розташування |
.svg){kind=small} Бельгія, Брюссель |
| Архітектор | Альберт Ван Гуффел |
| Початок будівництва | 1905 рік |
| Кінець будівництва | 1970 рік |
| Будівельна система | залізобетон |
| Стиль | ар-деко |
| Належність | Католицька церква |
| Єпархія | Архідієцезія Мехелен-Брюссель |
| Адреса | Parvis de la Basilique - Basiliekvoorpleind (1) |
| Оригінальна назва |
фр. Basilique de Koekelberg нід. Basiliek van Koekelberg |
| Епонім | Найсвятіше Серце Ісуса |
| Присвячення | Найсвятіше Серце Ісуса |
| Вебсайт | basilicakoekelberg.be |
  Базиліка Святого Серця (Брюссель) (Брюссельський столичний регіон) | |
 | |
 Базиліка Святого Серця у Вікісховищі | |
Брюссельська Базиліка Святого Серця або Сакре-Кер (фр. Basilique du Sacré-Coeur, нід. Nationale Basiliek van het Heilig Hart) — католицька базиліка в столиці Бельгії місті Брюсселі. Церква присвячена Святому Серцю Ісуса, натхненна Базилікою Святого Серця в Парижі. У 1905 році король Леопольд II заклав наріжний камінь храму з нагоди 75-ліття Незалежності Бельгії. Будівництво двічі переривалось у періоди світових воєн і було завершено в 1969 році. Базиліка є шостою за показником площі римсько-католицькою церквою у світі.
Церква розташована в парку Єлизавети на вершині Кукельберзького пагорба в Брюсселі, у комуні Кукелберг, через що храм також відомий за назвою «Базиліка Кукелберга» (фр. Basilique de Koekelberg, нід. Basiliek van Koekelberg). Масивна церква з цегли та бетону з двома піднесеними баштами і зеленим мідним куполом, що підноситься на 89 метрів над землею, домінує над північно-західним краєвидом Брюсселя.
Опис[ред. | ред. код]
Брюссельська Базиліка Святого Серця є помітним об'єктом у ландшафті Брюсселя. Це найбільша споруда в стилі ар-деко у світі: 89 метрів заввишки, 164,5 метри завдовжки, до 107 метрів завширшки. Центральна нава — завдовжки 141 метр. Храм уміщує водночас до 2 000 відвідувачів.
Купол базиліки Сакре-Кер у Брюсселі має діаметр 33 метри. А зі спеціально спорудженої платформи на ньому відкривається чудовий панорамний вид на Брюссель і частину Фламандського Брабанта.
Будівля церкви поєднує бетон, підсилений теракотовими шарами, цеглу й окремі камені.
Бельгійський художник Анто Карту створив вісім вітражів, які описують життя Ісуса[1].
У теперішній час Базиліка Святого Серця в Брюсселі є діючим католицьким храмом, причому служби тут правлять обома офіційними мовами Брюссельського столичного регіону — нідерландською та французькою. Крім власне церкви у храмовому комплексі розташовані ресторан, католицька радіостанція, театр, 2 музеї. Базиліка функціонує і як культурний центр, зокрема на її базі проходять усякі культурні заходи.
Історія[ред. | ред. код]
У середині XIX століття король Леопольд I мріяв перетворити Кукелберзький пагорб у королівську резиденцію. Після його смерті, в 1880 році Леопольд II задумав побудувати бельгійський пантеон, присвячений великим бельгійцям, на кшталт французького Пантеону в Парижі, в пам'ять про 50-ту річницю Незалежності Бельгії. Однак цей проект не отримав розвитку з причини малої зацікавленості населення. У 1902 році Леопольд II відвідав Базиліку Сакре-Кер у Парижі й вирішив побудувати замість Пантеону паломницьку церкву, національну святиню, присвячену Святому Серцю Ісуса[2].
Неоготична базиліка (1905—1914)[ред. | ред. код]
Початковий проект храму П'єра Лангерока, архітектора з Левена, являв собою розкішну неоготичну церкву, натхненну «ідеальним кафедральним собором» Ежена Еммануеля Віолле-ле-Дюка. Король Леопольд II заклав наріжний камінь культової споруди 12 жовтня 1905 року в рамках святкування 75-річчя Незалежності Бельгії[3].
Однак незабаром фінансування будівництва почало ускладнюватись[4]. Відтак, до початку Першої світової війни був закінчений тільки фундамент. У своєму пасторальному листі на честь Різдва 1914 року кардинал Мерсьє надав базиліці нове значення [3]:
|
Як тільки над нашою країною знову засяє Мир, ми відбудуємось на наших руїнах і ми сподіваємось дати королівський доторк до цього будівництва, яке провадиться на висотах столиці вільної католицької Бельгії, — Державній Базиліці Сакре-Кер. | 
|
Базиліка Ар-Деко (1919—1969)[ред. | ред. код]
29 червня 1919 року король Альберт I долучився до цієї обіцянки під час церемонії на Кукельберзькому пагорбі. Однак до проекту Лангерока було неможливо повернутися в зв'язку з великими фінансовими ускладненнями. Замість нього прийнятий проект архітектора Альберта Ван Гуффела.
Кардинал Йозеф Ернест ван Руй освятив недобудовану церкву 14 жовтня 1935 року, після отримання спеціального дозволу від Папи Пія XI[5]. Будівництво куполу церкви було завершено аж у 1969 році, й 11 листопада 1970 року кардинал Леон Сюненс сповістив про закінчення будівництва базиліки.
Остаточний проект архітектора Альберта Ван Гуффела виграв великий архітектурний приз на Всесвітній виставці в 1925 році в Парижі[6].
Цікавий факт[ред. | ред. код]
Крім того, що Базиліка Святого Серця в Брюсселі відіграє роль культурного осередку, з огляду на розміри культової споруди і за умови отримання відповідного дозволу, будівля подеколи була місцем тренувань спелеологів і альпіністів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Vandenbreeden, Jos; de Puydt, Raoul M (2005). Les Vitraux. Basilique Koekelberg: monument art déco ((фр.) (нід.)) . Bruxelles: Editions Racine. с. 103. ISBN 9020961446. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 7 січня 2011.
- ↑ Vandenbreeden. p. 13
- ↑ а б Історія Базиліки - офіційний сайт. 7 липня 2008. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 7 січня 2010.
- ↑ Vandenbreeden. p. 17
- ↑ Stéphany, Pierre (2006). Bruxelles. La basilique de Koekelberg. La Belgique en cent coups d'oeil ((фр.)) . Tielt: Lannoo Uitgevrij. с. 61. ISBN 2873864451. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 7 січня 2011.
- ↑ Pirlot, Anne-Marie (2004). L'exposition de Paris (1925). У Région de Bruxelles-capitale (ред.). Modernisme art déco ((фр.)) . Liège: Editions Mardaga. с. 15. ISBN 2870098715. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 7 січня 2011.
Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Базиліка Святого Серця (Брюссель) |
- Офіційна вебсторінка Базиліки Святого Серця (Брюссель) [Архівовано 12 лютого 2011 у Wayback Machine.] (фр.) (нід.) (англ.) (нім.)
- Віртуальний огляд Базиліки Кукельберга [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Гід з добрими фотографіями Базиліки [Архівовано 27 квітня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Vandenbreeden, Jos; de Puydt, Raoul M (2005). Basilique Koekelberg: monument art déco ((фр.) (нід.)) . Bruxelles: Editions Racine. ISBN 9020961446. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 7 січня 2011.
- Rion, Pierre (1986). La Basilique de Koekelberg : architecture et mentalités religieuses ((фр.)) . Louvain-la-Neuve: Institut supérieur d'archéologie et d'histoire de l'art. с. 141. OCLC 15047024.
- Catalog of images of the Basilica of the Sacred Heart. Picture Library. Royal Institute for the Study and Conservation of Belgium's Artistic Heritage. Архів оригіналу за 16 квітня 2012. Процитовано 10 січня 2009.
- Stéphany, Pierre (2006). Bruxelles. La basilique de Koekelberg. La Belgique en cent coups d'oeil ((фр.)) . Tielt: Lanno publishers. ISBN 2873864451. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 7 січня 2011.
- Pirlot, Anne-Marie (2004). L'exposition de Paris (1925). У Région de Bruxelles-capitale (ред.). Modernisme art déco ((фр.)) . Liège: Editions Mardaga. с. 15. ISBN 2870098715. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 7 січня 2011.
- Basyn, Jean-Marc; Yves Jacqmin (2000). L'art Déco religieux. У Région de Bruxelles-capitale (ред.). Un siècle d'architecture et d'urbanisme 1900-2000 ((фр.)) . Liège: Editions Mardaga. с. 69. ISBN 2870097557. Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 7 січня 2011.