Байбак Петро Трохимович
| Петро Трохимович Байбак | |
|---|---|
| Народився |
26 січня 1914 або 1913 с.Мерефа(Люботин?), Харківська губернія, Харківський повіт,  Російська імперія |
| Помер |
13 жовтня 1991 Нью-Йорк,  США |
| Поховання | Цвинтар святого Андрія |
| Громадянство |
Російська імперія →.svg){kind=small} УНР → СРСР →.svg){kind=small} Третій Рейх → Австрія → США |
| Національність | українець |
| Діяльність | громадський діяч |
| Членство | Організація державного відродження України |
| Конфесія | УАПЦ |
| Діти |
Віктор, Михайло |
Петро Трохимович Байбак (26 січня 1914 (1913?[1]), с. Мерефа (Люботин?[1]), Харківська губернія, Харківський повіт, Російська імперія[2] — 13 жовтня 1991, Нью-Йорк, США)[3] — український політичний та громадський діяч, член ОУН(м)[2]. Шеф Харківського району та голова міста Мерефи за часів німецької окупації в період з 1941 по 1943 роки[4].
Життєпис[ред. | ред. код]
Арешт[ред. | ред. код]
За офіційною довідкою з кримінальної справи:
На момент арешту студент Харківського юридичного інституту ім. Кагановича. Заарештований 28 жовтня 1937 року за к.-р. агітацію (ст. 54 прим. 10 ч. 1 КК УРСР) і ухвалою особливої трійки УНКВС по Харківській обл. від 8 грудня 1937 року позбавлений волі у ВТТ на 10 років. Термін покарання відбував у Самартабі. Постановою слідчастини УДБ НКВС УРСР від 9 вересня 1939 року, справу направлено на дослідування, а постановою слідчастини Харківського місквідділу НКВС від 16 березня 1940 року термін покарання скорочено до фактично відбутого зі звільненням з-під варти. Реабілітований 5 грудня 1989 року[1].
Друга світова війна та членство в ОУН[ред. | ред. код]
Під час Другої свтової війни очолював у Харкові районну кооперативну раду, раду товариства «Просвіта», а також церковну раду УАПЦ.[5] З осені 1941 року обіймає посаду голови міста Мерефи та одночасно шефа Мереф'янського сільського району.[6]
У 1941 році вступив до лав ОУН. Став одним з делегатів від Харківської екзекутиви ОУН до української національної ради, яка збиралася у Києві.[5]
Ми не займалися тоді теоретично-академічними ділянками ОУН, як «декалог» чи ідеологія ОУН. Ми для тих речей не мали достатньо часу і це нас не припікало. Ми журилися і вболівали станом нашого народу — як той стан поліпшити. І тому наші місцеві члени ОУН пішли в народ, розтопилися в ньому, з апостольським пієтизмом і вірою, з пожертвою та самовідреченням від своїх інтересів сіяли зерна ідеї, віри та надії на майбутнє.— П. Байбак[7]
В еміграції[ред. | ред. код]
У 1945 році емігрував до Австрії, де став співзасновником Українського національного комітету. З 1947 року працюв у редколегіях тижневика «Промінь» та місячника «Київ».[5]
У 1949 році виїхав до США. Тут приєднався до Організації державного відродження України, де згодом очолив секретаріат її Центральної управи. Також був активним дописувачем журналу «Самостійна Україна», і одним із його співредакторів.[5]
Помер у Нью-Йорку 13 жовтня 1991 року. Похований на кладовищі Баунд-Брук[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Реабілітовані історією. Харківська область: Книга третя. — Р 31 Ч.1/КЗ "Редакційно-видавнича группа Харківського тому серії «Реабілітовані історією». — К. ; З. : Оригінал, 2015. — 672 с. :іл. [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-649-121-6 (Кг. 3., Ч.1). ISBN 978-966-649-015-8. с.153
- ↑ а б «СВОБОДА» Український щоденник, ДЖЕРЗІ СІТІ І НЮ ЙОРК, СУБОТА, 19 травня, 1984. С-3, ч.95 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 березня 2022. Процитовано 14 січня 2021.
- ↑ «СВОБОДА» Український щоденник, ДЖЕРЗІ СІТІ І НЮ ЙОРК, П'ЯТНИЦЯ, 8 листопада, 1991. С-3, ч.214 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 липня 2016. Процитовано 14 січня 2021.
- ↑ На зов Києва: Український Націоналізм у ІІ світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів/ Зібрала й упорядкувала Колеґія Дослідів Історії Українського Національного Руху/ Видавництво «Новий Шлях»/ Торонто — Нью-Йорк/ 1985. С. 264—276.
- ↑ а б в г д С.І. Білокінь. Байбак Петро Трохимович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
- ↑ На зов Києва: Український Націоналізм у II світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів/ Зібрала й упорядкувала Колеґія Дослідів Історії Українського Національного Руху/ Видавництво «Новий Шлях»/ Торонто — Нью-Йорк/ 1985. С. 264—276.
- ↑ На зов Києва: Український Націоналізм у ІІ світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів/ Зібрала й упорядкувала Колеґія Дослідів Історії Українського Національного Руху/ Видавництво "Новий Шлях"/ Торонто - Нью-Йорк/ 1985. С.-270.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- «СВОБОДА» Український щоденник, ДЖЕРЗІ СІТІ І НЮ ЙОРК, П'ЯТНИЦЯ, 8 листопада, 1991. С-3, ч. 214. [Архівовано 10 липня 2016 у Wayback Machine.]
- «СВОБОДА» Український щоденник, ДЖЕРЗІ СІТІ І НЮ ЙОРК, СУБОТА, 19 травня, 1984. С-3, ч. 95. [Архівовано 8 березня 2022 у Wayback Machine.]
- На зов Києва: Український Націоналізм у II світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів/ Зібрала й упорядкувала Колеґія Дослідів Історії Українського Національного Руху/ Видавництво «Новий Шлях»/ Торонто — Нью-Йорк/ 1985. С. 264—276.
- Реабілітовані історією. Харківська область: Книга третя. — Р 31 Ч. 1/КЗ «Редакційно-видавнича група Харківського тому серії „Реабілітовані історією“». — К. ; З. : Оригінал, 2015. — 672 с. : іл. [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.]ISBN 978-966-649-121-6 (Кг. 3., Ч. 1).ISBN 978-966-649-015-8. с.-153.
|
