Байкове кладовище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Байковий цвинтар
Байкове кладовище

Байкове кладовище
Центральний вхід і церква Св. Димитрія
Центральний вхід і церква Св. Димитрія
Інформація про цвинтар
50°24′59″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.41639° пн. ш. 30.51111° сх. д. / 50.41639; 30.51111Координати: 50°24′59″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.41639° пн. ш. 30.51111° сх. д. / 50.41639; 30.51111
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Відкрито 1834
Тип напівзакрите
Площа 72,47 га
Кількість поховань 180 440[1]
Адреса вул. Байкова, 6
Ідентифікатори і зовнішні посилання

Байковий цвинтарБайкове кладовище is located in Україна
Байковий цвинтарБайкове кладовище
Байковий цвинтар
Байкове кладовище
Baykovoe shema.JPG

Леся Українка

Ба́́йкове кладови́ще, Ба́йковий цви́нтар — цвинтар у Голосіївському районі Києва, пам'ятка історії та культури: одне з найстаріших у місті, ховати тут почали ще 1834 року. Площа — 72,47 га[2].

Історія[ред.ред. код]

Назву свою цвинтар отримав від прізвища генерал-майора Сергія Васильовича Байкова, героя двох воєн — Вітчизняної 1812 року та російсько-турецької 1828–1829 років, на відкуплених землях якого почасти й розташований (усупереч поширеній думці, тіло самого генерала покоїться не тут, а у Петербурзі).

Перша назва цвинтаря — Новостроєнський. Перші поховання було здійснено лютеранською громадою Києва. Пов'язане це було з тим фактом, що старий, відкритий ще у XVII столітті, лютеранський німецький цвинтар, який був у низині, зазнавав регулярних підтоплень, через що надгробки змивало, з-під землі ж, за свідченнями сучасників, виходили на поверхню труни, а подекуди навіть рештки похованих, тому лютерани почали переносити могили з низини на вище місце. У 1831 році лютеранській та католицькій громадам було офіційно надано землі під поховання на високому правому березі річки Либідь, остаточно ж процес перенесення могил сюди завершився 1839 року, коли старий лютеранський цвинтар закрили.

У цей же час новопризначений Київський військовий губернатор, Подільський та Волинський генерал-губернатор граф Василь Левашов[ru] провів інспекцію київських цвинтарів та кладовищ і, вельми незадоволений результатами, віддав розпорядження відокремити від них достатній простір землі, вирити довкола рівчаки й обсадити деревами, а також влаштувати при входах будиночки для сторожі. На виконання наказу генерал-губернатора протоієрей Петро Максимович розпочав збір коштів серед найзаможніших киян — жителів Печерська. Грошей зібрав чимало, бо згодом, коли імператор Микола І звелів зводити Київську фортецю і постало питання вже не про впорядкування, а про перенесення деяких некрополів, коштів вистачило і на перенесення поховань і на роботу садівників, які перетворили пустку Байкової гори, де й вирішили облаштувати новий цвинтар на затишок, що буяє зеленню. Тож рік, коли тутешній німецький цвинтар був об'єднаний з православним печерським, став роком офіційного відкриття Байкового кладовища.

Цвинтар мав одну прогресивну, як на той час, особливість — це був перший київський некрополь, де ховали представників всіх конфесій та віросповідань. За цим принципом він був поділений на секції: лютеранську, юдейську, православну, католицьку, тощо.

Уже станом на середину ХІХ століття Димитрівський, як тоді його ще називали, цвинтар став занадто тісним. Тому, у 1876 році з дозволу влади з'явилась додаткова територія, відділена від переднішої дорогою — Байковою вулицею. Отак утворилось одразу два кладовища, обидва — Байкові, тож, для зручності, попередню (меншу) ділянку почали називати Старим, а новонадану (більшу) — Новим Байковим кладовищем. Згодом з'явилися цегляний паркан та чотири в'їзні брами, які й тепер зберігають свої назви — Стара, Лютеранська або ж Німецька, Католицька або ж Польська (котру й тепер не важко впізнати за написом латиною «BEATI MORTUI, QUI IN DOMINO MORIUNTUR»  — відомою цитатою з Біблії) та Православна, — хоча про первісний смисл цих назв тепер уже мало що нагадує. На «Старому» цвинтарі 1841 року збудовано дерев'яну Дмитрівську церкву.

Протягом 1884–1889 років на новій православній частині спорудили церкву Вознесіння Господнього. Як вважається, саме в цей час з'являються перші склепи. Над проектуванням декотрих працювали найкращі київські архітектори — Євген Єрмаков, Михайло Іконніков, Володимир Ніколаєв, дехто з них згодом став широко знаним, як от автор і перший власник знаменитого «Будинку з химерами» Владислав Городецький чи Олексій Щусєв, авторству якого належить всесвітньовідома споруда — мавзолей Володимира Ульянова (Леніна) на Красній площі Москви.

Ще на території Нового кладовища є церква Воскресіння Словущого УПЦ (МП). Центральна вхідна брама — водночас церква Св. Димитрія (зведена на початку ХХ століття).

На території кладовища розташовано зо двадцять старих склепів. Типовий склеп має площу близько 9 м² та висоту 2 м. Усі склепи різні. Їх об'єднує лише структура — маленька кімнатка, куди могли зайти люди, які хотіли пом'янути померлих, і огороджене решіткою підземелля, де й були труни. Багато склепів побудували відомі архітектори: Владиславом Городецьким, Володимиром Ніколаєвим та інші.

Ці всі склепи унікальні, бо були побудовані за давніми традиціями, відповідних віровизнанням померлих, — православними, католицькими, лютеранськими. На превеликий жаль, усі цвинтарні книжки втрачено під час Другої світової війни (у 1941 році). Тому досі не вдалося встановити родинну приналежність деяких склепів.

Тепер склепи в надзвичайно занедбаному стані. На деяких збереглися написи, але всі усипальниці розкриті та пограбовані. Є версія, що в склепах люди ховалися під час війни. Пізніше вони слугували притулками для безхатьків.

З 1975 року вище Байкового кладовища діє крематорій, який було спроектовано архітектором Авраамом Мілецьким, а з 1983 року існує колумбарій.

Поховані[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. станом на травень 2001 року
  2. Байковий Цвинтар

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]