Байтали
| село Байтали | |
|---|---|
| Країна | |
| Область | Одеська область |
| Район | |
| Тер. громада | Ананьївська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA51120010040036042 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1723 |
| Населення | 917 |
| Площа | 8,51 км² |
| Густота населення | 107,76 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 66412 |
| Телефонний код | +380 4863 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°48′32″ пн. ш. 29°48′9″ сх. д. / 47.80889° пн. ш. 29.80250° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
92 м |
| Водойми | р. Тилігул |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 66400, Одеська область, Подільський район, м. Ананьїв, вул. Незалежності, 20 |
| Карта | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Байта́ли — село в Україні, у Ананьївській міській територіальній громаді Подільського району Одеської області. Населення становить 917 осіб. Розташоване на річці Тилігул.
Засновано в 1723 році. Байтали було казенним, тобто державним, селищем.
У деяких джерелах вказується, що назва Байтали перекладається з турецької, як «водопій». Це не так. Водопій турецькою звучить, як «sulama yeri». Але якщо врахувати, що землі цього регіону до появи українців заселяли кочівники ногайські татари і на їхній мові «байтал» — це «кобилиця до 3-х років», а також наявність поруч села з назвою Жеребкове (це смішно,бо село Жеребкове отримало свою назву від імені засновника - польського пана Жеребко) - можна стверджувати, що це сліди виведення коней для потреб Орди.
У 1866 році зведено храм Різдва Богородиці, який знищено у голод 1923 року. Ще з 1700 років відомо про монастир, але й храм й монастир відновлюється у XXI столітті.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки[1].
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 9 жителів села[2].
12 вересня 1967 року села Байтали і Онуфріївка[3] об'єднані в один населений пункт — село Байтали.[4]
У 1975 році відкрито пам'ятник загиблим у другій світовій війні, автори Г. Бєлали та А. Власов.[5]
З 1980 у приміщені будинку культури відкрито музей.
Було центром Байтальської сільської ради.
У 2009 році на місті старовинного монастиря, де б'є цілюще джерело, відкрито каплицю Царствених страстотерпців[6].
Діє Байтальський НВК «ЗОШ I—II ступенів-дошкільний навчальний заклад», церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ, с/г кооператив «Лан», Байтальський сількомунгосп[7].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області», увійшло до складу Ананьївської міської територіальної громади[8].
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Ананьївського району, село увійшло до складу новоутвореного Подільського району[9].
Згідно з переписом 1989 року населення села становило 1135 осіб, з яких 471 чоловік та 664 жінки.[10]
За переписом населення 2001 року в селі мешкало 909 осіб.[11]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[12]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 92,8 % |
| російська | 3,6 % |
| молдовська | 2,94 % |
| білоруська | 0,44 % |
| болгарська | 0,11 % |
- У селі Байтали є джерело, яке вважається в народі цілющим і до якого приходять групи паломників.
- В центрі села розташовано пам'ятник загиблим у Другій світовій війні та братська могила.[13]
- Музей в будинку культури[5]
- Біля села розташоване заповідне урочище «Байтали».
- Самсонов Юліан Олександрович — український військовик, сержант, полк «Азов», загинув при обороні Маріуполя.
- ↑ (III) УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. static.rada.gov.ua. Процитовано 16 липня 2025.
- ↑ Байтали. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Карта РККА L-35 (Б и Г), 1941(рос.)
- ↑ Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1967 — № 41 — С. 451.
- ↑ а б Бєлали, Георгій (2021). «О себе и о тех, кого нет с нами». Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.
- ↑ Балтская Епархия. odessapravoslavnaya.narod.ru. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.
- ↑ Організації села Байтали
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області. www.kmu.gov.ua (укр.). Процитовано 15 червня 2025.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ AS (14 червня 2021). Музей и источник в селе Байталы. туризм по украински (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 14 червня 2021.
- Православные святыни Одесской епархии: Путеводитель / сост. и отв. ред. Яций А. М.; по благословению Высокопреосвященнейшего Агафангела, митрополита Одесского и Измаильского. — Одеса : Надежда, 2009. — С. 14–15. (рос.)
- Храмы и монастыри Одессы и Одесской области / А. Яций (авторский проект). — 3 изд. — О. : ТЭС, 2012. — С. 255–258. — ISBN 978-966-2389-43-2.(рос.)
| Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |

